Фінансова стійкість банку залежить від багатьох зовнішніх та внутрішніх факторів. До зовнішніх факторів, які впливають на фінансову стабільність як окремого банку, так і банківської системи в цілому, відносять:

• стійкість національної валюти;

• упорядкованість державних фінансів, поєднана з відсутнім або невеликим бюджетним дефіцитом;

• низький рівень інфляції;

• довіра громадян до кредитно-фінансової системи країни;

• незначні обсяги відпливу капіталу за кордон;

• сприятливий інвестиційний клімат за наявності джерел для довгострокового кредитування.

До внутрішніх факторів, які впливають на стабільність банку, належать якість менеджменту, пов’язана з грамотним розподілом праці, правильною кредитною та дисконтною політикою банку, стратегією банку, ефективним банківським маркетингом, дотриманням існуючих економічних нормативів, установлених НБУ, та чинного законодавства, професійними якостями керівництва банку тощо.

Більшість показників фінансової стійкості банку базується на визначенні достатності капіталу для покриття банківських ризиків та на оцінці структури капіталу, яка визначає якісний склад балансового капіталу. Усі показники фінансової стійкості можна розділити на кілька груп:

• показники, що базуються на структурі та достатності капіталу банку;

• показники, що базуються на структурі залучених та запозичених коштів;

• показники, що базуються на якості активів банку.

• показники, що характеризують динаміку (поведінку) окремих складових активу та пасиву.

Розглянемо першу групу показників фінансової стійкості банку, засновану на достатності банківського капіталу.

Оцінка незалежності, а відтак і стійкості щодо кон’юнктурних змін на ринку здійснюється за допомогою аналізу відношення власного капіталу до зобов’язань. Цей коефіцієнт називається коефіцієнтом надійності і розраховується за формулою:

Якщо в чисельник береться балансовий капітал (капітал-брутто), то передбачається, що капітал банку повинен на 25— 30 % покривати зобов’язання. Якщо до складу чисельника входить чистий капітал (регулятивний), то значення цього коефіцієнта має бути більше 5 % (деякі банки потребують доведення цього показника до 10 %). Його динаміка свідчить про фінансовий стан банку: у разі зростання показника, стійкість підвищується і знижується, якщо падає його значення. Аритмія показника свідчить про ризик втрат по формуванню стійкої ресурсної бази. Аритмія може бути також свідченням можливих проблем з поточною ліквідністю.

Коефіцієнт фінансового важеля є оберненим показником до коефіцієнта надійності і розкриває здатність банку залучати кошти на фінансовому ринку. Він розраховується як співвідношення зобов’язань до капіталу за такою формулою:

.

Збільшення цього показника свідчить про підвищення ділової активності банку, але про зниження його фінансової стабільності. Значення коефіцієнта фінансового важеля повинно бути близько 20 : 1.

Коефіцієнт співвідношення власного капіталу та активів розраховується за формулою:

.

Цей коефіцієнт показує загальний рівень фінансування активів за рахунок власного капіталу, тобто скільки грошових одиниць капіталу припадає на 1 грн активів. Значення цього коефіцієнта має бути не менше 4 %.

Різновидом цього показника є коефіцієнт достатності основного капіталу (капіталу 1-го рівня) або норматив адекватності основного капіталу Н3:

У розрахунку нормативу адекватності основного капіталу сума загальних активів відповідно зменшується на розрахункову суму резервів за всіма активними операціями банку, на суму неамортизованого дисконту за цінними паперами та зносу основних засобів. Значення нормативу Н3 має бути не меншим ніж 4 %.

Коефіцієнт платоспроможності (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2) розраховується діленням власного капіталу на активи, зважені за ступенем ризику:

Значення даного нормативу має бути більше 8 %. Цей коефіцієнт дає змогу визначити межу захисту кредиторів та вкладників від непередбачених збитків, яких банк може зазнати у процесі діяльності, а також з’ясувати, чи вистоїть банк у разі економічної скрути або якихось інших зовнішніх негараздів. Якщо ризикованість банківських активних операцій зростає, то відповідне зростання капіталу повинно «підстрахувати» зростання ризику.

Коефіцієнт маневрування — відношення власного капіталу-нетто до загального балансового капіталу (брутто):

.

Коефіцієнт маневрування дає змогу зробити якісну оцінку власного капіталу. Брутто-капітал містить як відвернені (іммобілізовані) власні кошти, так і фактичні залишки нетто-капіталу, які можна використати для кредитування. Даний коефіцієнт обов’язково повинен бути більшим нуля. Його нульове значення — свідчення немобільності дій банку в разі виникнення будь-якого банківського ризику: кредитного, процентного, ринкового (кон’юнктурного) або зміни складу клієнтів банку, або формування депозитів тощо. Поряд зі структурою власних коштів на загальну мобільність банку впливає розміщення залучених та запозичених коштів, яке створює можливість маневрування на випадок непередбачених ситуацій. Якщо значення коефіцієнта маневрування від’ємне, це свідчить не лише про відсутність власних ресурсів, вкладення яких дає дохід, а й про використання депозитів не за призначенням, оскільки останні покривають власні витрати банку. Оптимальне значення коефіцієнта маневрування — 50 %.

Відношення статутного капіталу до балансового капіталу (капіталу-брутто):

Цей коефіцієнт характеризує залежність банку від його засновників. Сума коштів, які інвестуються в розвиток банківської установи, повинна вдвічі перевищувати внески засновників. Мінімальне значення цього показника — 15 %, максимальне — 50 % (за методикою В. С. Кромонова оптимальне його значення 30 %).

Коефіцієнт захищеності власного капіталу розраховується як відношення капіталізованих активів до власного капіталу:

.

Цей коефіцієнт показує, наскільки банк ураховує інфляційні процеси і яку частку своїх активів розміщує в нерухомість, цінності, обладнання.

Коефіцієнт захищеності дохідних активів:

.

Цей коефіцієнт свідчить про захист дохідних активів (чутливих до зміни процентних ставок) мобільним власним капіталом.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу:

.

Цей коефіцієнт визначає рівень капіталу в структурі загальних пасивів. Рекомендовані значення — 15—20 %. З іншого боку, надмірне зростання зазначеного коефіцієнта свідчить про неділову активність (пасивність) банку щодо залучення ресурсів та розвитку клієнтської бази.

Окремі банки використовують для аналізу фінансової стійкості коефіцієнт мультиплікатора капіталу. Цей коефіцієнт розраховується як співвідношення активів до статутного капіталу:

.

Коефіцієнт мультиплікатора капіталу відображає ступінь покриття активів акціонерним капіталом. Чим вище його значення, тим менш стабільний банк, але зростання цього коефіцієнта є фактором зростання прибутковості акціонерного капіталу. У зростанні даного коефіцієнта заінтересовані акціонери, оскільки прибуток заробляється всім капіталом, включаючи і залучений, а дивіденди отримують лише акціонери.

Друга група факторів фінансової стійкості банку заснована на аналізі структури зобов’язань (залучених коштів). До них відносять такі.

Коефіцієнт розвитку клієнтської бази:

.

Цей коефіцієнт показує рівень розвитку клієнтської бази і її частку у залучених та запозичених коштах. З метою збільшення абсолютної суми прибутку та підвищення прибутковості роботи банку бажано, щоб зазначений коефіцієнт був не нижче 15 %. Проте занадто високе його значення може негативно вплинути на рівень ліквідності банку, що відповідно негативно вплине на його стійкість. Максимальною межею цього коефіцієнта буде 30—40 %. Для кінцевого висновку про рівень клієнтської бази в загальних зобов’язаннях необхідно проаналізувати окремі показники стабільності депозитів до запитання.

Коефіцієнт співвідношення депозитів строкових та депозитів до запитання:

.

Ресурсна база вважається більш стабільною, коли строкові депозити перевищують депозити до запитання, тобто цей коефіцієнт має бути більшим 1. Такий підхід властивий зарубіжним банкам, де розрив у відносній вартості цих двох ресурсів не такий значний, як в Україні. Тому вітчизняні банки часто за наявних можливостей розширення клієнтської бази та обмеженої кількості строкових коштів (керованих ресурсів) нехтують цими вимогами на користь рентабельності та прибутковості.