10.3.1. Інфляція, інфляційний ризик і норма відсотка

Для аналізу впливу інфляції на формування норми відсотка необхідно розрізняти такі поняття, як номінальна і реальна норма відсотка.

Згідно з класичною теорією норми відсотка Ірвінга Фішера реальна норма відсотка — це така норма, що врівноважує попит та пропозицію на ринку капіталу.

Реальна норма відсотка може трактуватись як чинник, що впливає на величину пропорції заощаджень та на розміри попиту, як певний параметр, величина якого визначається співвідношенням між пропозицією та попитом на заощадження. Так, збільшення норми відсотка стимулює до зменшення заощаджень (зменшує пропозицію) і водночас стимулює кредит (збільшує попит). З другого боку, зростання попиту на заощадження є чинником, що стимулює зростання норми відсотка. Спад попиту є чинником, що її зменшує. У зворотному напрямі діє зростання пропозиції заощаджень: воно приводить до зниження норми відсотка.

Номінальна норма відсотка — це та норма, згідно з якою кредитор отримує винагороду за представлені ним фонди (винагорода за утримання від теперішнього споживання).

Зазначимо, що і ті, що надають кредит, і ті, що його беруть, враховують в розрахунках норму (темпи) інфляції, котра, на їх думку, буде мати місце протягом періоду, на який надається кредит (грошові фонди). В момент, коли береться позика і обговорюється величина відсотка, обидві сторони діють в умовах невизначеності щодо рівня реальної норми (темпів) інфляції та відповідної норми відсотка. Кредитор може домагатися додаткової премії за ризик інфляції. Враховуючи це, можна стверджувати, що номінальна норма відсотка

R = R_r + R_i + R_ir ,

де R — номінальна норма відсотка, R_r — реальна норма відсотка, R_i — інфляційна премія (сподівана норма інфляції), R_ir — премія за інфляційний ризик (ризик того, що норма (темпи) інфляції буде вищою, ніж сподівана).

Необхідно підкреслити, що величина інфляційної премії залежить від інфляційних сподівань, а не від реальної норми інфляції, яка має місце в даний час в економіці. Існуюча норма інфляції також значною мірою залежна від інфляційних сподівань.

10.3.2. Ризик та норма відсотка

Інвестування грошових засобів в інструменти ринку капіталу (цінні папери) завжди обтяжене певним ризиком. Спричиняється цей ризик в основному тим, що дохід від придбаного ЦП надійде лише в майбутньому. А оскільки стан економіки у майбутньому точно передбачити неможливо, то і сплачувані у майбутньому доходи (у формі дивідендів тощо) також не є детермінованими величинами. Завжди існує ймовірність чи сподівання, що очікувані (сподівані) величини доходів можуть на практиці не підтвердитися.

Численні дослідження свідчать про те, що ризиком обтяжені усі види ЦП (інвестицій): як ті, що дають статус власника (акції), так і ті, що підтверджують існування стосунків кредиту (облігації). Обмежуючись лише трьома основними групами ЦП — звичайними акціями, облігаціями підприємств і державними облігаціями — можна стверджувати, що найбільш ризикованим видом заощаджень є акції. Ризик для власника акції виникає перш за все тому, що його доходи залежать від величини прибутків підприємств, котрі мають випадкові коливання, які не можна передбачити цілком достовірно.

Ризик власника облігації певного підприємства дещо менший, ніж ризик, яким обтяжений власник акції. Величина доходу від облігації обумовлена в момент її купівлі. В цьому випадку ризик пов’язаний передусім із небезпекою можливого банкрутства емітента, що веде до втрати капіталу, вкладеного у цей вид цінних паперів.

Найменш ризикованою формою вкладення заощаджень є купівля державних цінних паперів. Власник цих облігацій знає не лише, який (сталий) дохід він одержуватиме, але і впевнений в тому, що не втратить інвестованого на їх купівлю капіталу. Тобто ризик, пов’я­заний з даним видом ЦП, є близьким до нуля. Але і тут існує ризик, пов’язаний з тим, що з часом зростатиме середній рівень норми відсотка, а це призведе до того, що куплені раніше державні облігації, провідсотковані відповідно зі «старим рівнем» норми відсотка, будуть відносно менш прибутковими, ніж нові, випущені пізніше. В цьому відношенні короткотермінові державні ЦП є менш ризикованими, ніж довготермінові.

Суб’єкти ринку капіталів характеризуються різними пріоритетами і схильністю щодо ризику. Досить широко розповсюджена комер­ційна діяльність дає підстави вважати, що багато осіб схильні брати участь у починаннях із досить невизначеними результатами щодо рівня прибутку. Великий інтерес до державних ЦП свідчить, у свою чергу, що значний відсоток осіб взамін на ЦП, що мають високу норму сподіваних доходів, але обтяжені високим ступенем ризику, готові обмежитися нижчим за нормою, але більш певним доходом (тобто доходом, реальна норма якого не буде істотно відрізнятися від сподіваного рівня). Оскільки пріоритети окремих суб’єктів прийняття рішень суттєво відрізняються, то в економічній літературі поширена думка, що усереднений інвестор є несхильним до ризику (спадаюча гранична корисність).

З цього випливає, що такий інвестор буде купувати ЦП, обтяжені високим ризиком, лише тоді, коли цей ризик буде компенсовано відповідним чином, тобто коли сподівана норма доходу цього папера буде теж високою.

Отже, можна стверджувати, зокрема, що серед різних доступних вкладень раціонально діючий інвестор обере ті, котрі:

• при заданому ступені ризику характеризуються вищою нормою сподіваного доходу;

• при заданій нормі сподіваного доходу характеризуються нижчим ступенем ризику.

Враховуючи викладене вище, можна стверджувати, що рівень норми відсотка, який задає інвестор щодо різних вкладень, буде визначатися таким рівнянням:

R = R_r + R_i + R_ir + R_p ,

де R_p — премія за ризик інвестиційного проекту.

Визначення складових, що входять до цієї формули, проводять різними способами.