651(1)TSiv.protsesZadachi

15

ЗМІСТ

Задача І

У судовому засіданні слухалася справа окремого провадження про усиновлення дитини. Під час процесу в зал засідання ввійшов кореспондент обласного телерадіомовлення з відеокамерою і почав проводити зйомку судового засідання. Головуючий у справі запитав у нього, на якій підставі проводиться відеозйомка? Кореспондент відповів, що має завдання телестудії зробити відеозйомку деяких фрагментів процесу про цивільні справи по усиновленню для демонстрації телеглядачам.

Головуючий у справі суддя Іванов заборонив відеозйомку і видалив журналіста з залу судового засідання. Той, у свою чергу, заявив, що буде скаржитися у вищі інстанції на бюрократизм судді Іванова.

Чи відповідають дії судді чинному законодавству? Яким принципом процесу керувався суд? Розкрийте його зміст.

Розв'язання:

Відповідно до ч.1 ст.6 Цивільного Процесуального кодексу України розгляд справ у всіх судах проводиться усно і відкрито.

Відповідно до ч.2 цієї статті ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи.

Відповідно до ч.8 ст.6 Цивільного Процесуального кодексу України учасники цивільного процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові записи, а також використовувати портативні аудіотехнічні пристрої. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебаченню допускаються на підставі ухвали суду за наявності згоди на це осіб, які беруть участь у справі.

Аналогічна норма міститься в статті 9 Закону України «Про судоустрій». Зокрема, в цій статті зазначається, що ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації щодо результатів розгляду його судової справи.

В цьому полягає принцип гласності цивільного судочинства.

Однак даний принцип має певні винятки із загального правила. Зокрема, відповідно до ч.3 ст.6 Цивільного процесуального кодексу України закритий судовий розгляд допускається у разі, якщо відкритий розгляд може привести до розголошення державної або іншої таємниці, яка охороняється законом, а також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, з метою забезпечення таємниці усиновлення, запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі, або відомостей, що принижують їх честь і гідність.

Відповідно до ч.4 цієї статті особисті папери, листи, записи телефонних розмов, телеграми та інші види кореспонденції можуть бути оголошені у судовому засіданні тільки за згодою осіб, визначених Цивільним кодексом України. Це правило застосовується при дослідженні звуко- і відеозаписів такого самого характеру.

Відповідно до ч.5 ст.6 Цивільного Процесуального кодексу України при розгляді справ у закритому судовому засіданні мають право бути присутні особи, які беруть участь у справі, а у разі необхідності — свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі.

Відповідно до ч.6 цієї статті розгляд справи у закритому судовому засіданні проводиться з додержанням усіх правил цивільного судочинства.

Згідно з ч.9 ст.6 Цивільного Процесуального кодексу України рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд проводився у закритому судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов’язки, мають право на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду відповідної справи. Особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов’язки, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень і ухвал.

Ч.7 цієї статті зазначає, що про розгляд справи в закритому судовому засіданні суд зобов’язаний постановити мотивовану ухвалу в нарадчій кімнаті, яка оголошується негайно.

Аналогічні положення містяться і в Законі України «Про судоустрій». Так, відповідно до ч.2 статті 9 Закону України «Про судоустрій» розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, передбачених процесуальним законом. Учасники судового розгляду та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові нотатки. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, теле-, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання допускаються з дозволу суду, в порядку, встановленому процесуальним законом.

Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справи у закритому судовому засіданні допускається за рішенням суду у випадках, передбачених процесуальним законом.

Отже, справа про усиновлення може бут розглянута у закритому судовому засіданні за наявності клопотання заінтересованих в цьому осіб. При цьому суддя має винести відповідну постанову про розгляд справи в закритому судовому засіданні з дотриманням вимог законодавтсва. Такою постановою суддя може заборонити присутність сторонніх осіб у залі судового засідання і, відповідно, відеозйомку судового процесу. В даному випадку суддя не порушуватиме вимог чинного законодавства.

Отже, в даному випадку дії судді Іванова не протирічать вимогам чинного цивільно-процесуального законодавства. При прийнятті свого рішення суддя керувався принципом гласності судового процесу і закритого судового розгляду окремих категорій справ.

Розглянемо більш детально даний принцип цивільного судочинства.

Принцип гласності перш за все, відповідно до ст. 9 Закону про судоустрій забезпечує кожному вільний, без жодних обмежень право на отримання в суді усної або письмової інформації щодо результатів розгляду його судової справи. Ця вимога закріплюється процесуальними нормами і реалізується таким чином: правом особи бути присутньою при розгляді її справи у суді; при проголошенні судового рішення у її справі; отримати копії судового рішення тощо.

Розгляд справ відбувається відкрито при розгляді справ у всіх судових інстанціях, а також при розгляді всіх категорійсправ: кримінальних, цивільних, господарських.

Відкритий розгляд справи означає, що кожний громадянин, якому виповнилося 16 років, вправі бути присутнім в залі судового засідання і може робити письмові нотатки. Відкритий судовий розгляд є засобом громадського контролю за діяльністю суду, забезпечує виховний вплив судового процесу.

У випадках передбачених процесуальним законодавством, справа може слухатися у закритому судовому засіданні. Зокрема, закритий судовий розгляд є обов’язковим, коли це необхідно в інтересах охорони державної таємниці.

Крім того, законом допускається закритий судовий розгляд за вмотивованою ухвалою суду, яка виноситься за заявою осіб, що є учасниками процесу, або за ініціативи суду у випадках:

- про злочини неповнолітніх, які не досягли 16-річного віку, з тим, щоб створити необхідні сприятливі умови для одержання правдивих показань підсудного, усунути зовнішній негативний вплив на нього та інші обставини, що перешкоджатимуть встановленню істини у справі;

- про статеві злочини - з метою охорони інтересів потерпілих і суспільної моралі;

- з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі;

- коли цього потребують інтереси безпеки потерпілих, свідків та інших осіб, взятих під захист у зв’язку з наявністю реальної загрози їх життю, здоров’ю чи майну.

У закритому судовому засіданні допускається розгляд цивільних справ, зокрема про усиновлення, з метою збереження таємниці усиновлення, а також з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі.

Судове рішення вбудь-якому разі оголошується публічно, але в ньому суд не повинен вказувати обставини, що стали підставою для проведення закритого судового засідання.

З метою доступу громадськості до судового процесу під час судового засідання може проводитися теле-, звуко-, відеозапис, кінозйомка. Проте можливість фіксування процесу технічними засобами, а також його трансляція, допускається лише з дозволу суду. Суд вирішує це питання ухвалою, враховуючи чи не будуть вказані дії негативно впливати на нормальний перебіг судового розгляду і чи це не перешкодить встановленню істини у справі.

Закріплений п. 7 ст. 129 Конституції принцип гласності характеризує демократизм цивільного судочинства і сприяє здійсненню ним запобіжної і виховної функцій. Відкритий розгляд справ дає можливість громадянам безпосередньо знайомитися з роботою суду, а це підвищує його відповідальність за законне і правильне вирішення цивільних справ. Гласність цивільного процесу забезпечує правову пропаганду чинних законів, контроль населення за діяльністю суду і тим самим сприяє зміцненню його авторитету. Присутні в залі переконуються в гуманності і справедливості законів. Гласність цивільного процесу позитивно впливає на осіб, які беруть участь у справі, процесуальні дії яких перебувають під контролем громадян, які присутні в залі судового засідання.

Зміст принципу гласності цивільного судочинства полягає в тому, що розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці. Закритий судовий розгляд також допускається за мотивованою ухвалою суду з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, а також забезпечення таємниці усиновлення. В закритому судовому засіданні присутні особи, які беруть участь у справі, представники громадських організацій і трудових колективів, які доводять до відома суду думку організації чи колективу по справі, а в необхідних випадках також свідки, експерти, перекладачі. Рішення судів у всіх випадках проголошується прилюдно. До залу судового засідання не допускаються громадяни, молодші шістнадцяти років, якщо вони не є особами, які беруть участь у справі, або свідками (ст. 10 ЦПК). Встановлене ст. 10 ЦПК визначення змісту принципу гласності як відкритого розгляду справ у суді не є повним. Гласність означає також відкритість усіх матеріалів справи для осіб, які беруть участь у справі, в їх праві знайомитися з ними, в обов'язковому їх інформуванні про час і місце судового засіданні і про виконання окремих процесуальних дій (статті 99, 189 ЦПК). Гласність судового розгляду полягає також у праві публікувати звіти і повідомлення про судові процеси в пресі, інформувати про них по радіо, телебаченню, в кіно та з використанням інших засобів масової інформації, обговорювати матеріали справи в трудовому колективі для визначення по ній думки з метою доведення її до відома суду (ст. 161 ЦПК).

Задача 2

У результаті аварії відбувся дорожньо-транспортний випадок. Відповідно до акту, складеного співробітником ДАІ, винним був водій автомашини «Вольво» Афанасьєв. Ним була ушкоджена автомашина "Міцубісі" (водій Серьогін Олексій).

У судовому засіданні встановлено, що автомашина "Вольво" належала АТ «Київські авіалінії», а автомашина «Міцубісі» - Серьогіну Володимирові - брату Серьогіна Олексія. Останній керував машиною за дорученням. Визначте сторони у справі. Які є підстави у чинному законодавстві щодо участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог?

Розв'язання:

Відповідно до статті 30 Цивільного процесуального кодексу України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Таким чином, виходячи з даної норми Закону та умови задачі, слід вважати, що сторонами в даній справі є водій амтомобіля «Вольво» Афанасьєв (відповідач) та водій автомобіля «Міцубісі» Серьогін Олексій (позивач), оскільки саме вони були участиками дорожньо-транспортної пригоди і саме щодо їхніх прав та обов'язків вирішується спір.

Щодо третіх осіб у справі, то Цивільний Процесуальний кодекс передбачає два види третіх осіб: ті, що заявляють самостійні виомги щодо предмету спору і ті, що не заявляють самостійних вимог.

Відповідно до статті 35 Цивільного Процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов’язки щодо однієї із сторін.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі в справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права і обов’язки, встановлені статтею 27 цього Кодексу.

Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку.

Таким чином, підставою щодо участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору є імовірність того, що рішення в справі вплине на їхні права та обов'язки.

Отже, за даними умовами щадачі сторонами у справі є безпосередньо учасники дорожньо-транспортної пригоди: Олексій Серьогін та громадянин Афанасьєв. Як треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, в справу можуть вступити керівник АТ «Київські авіалінії» та брат Серьогіна Олексія – Серьогін Володимир.

Задача 3

Рішенням місцевого суду відмовлено в позові Шляпченку до підприємства "Перемога'' про поновлення його на роботі.

В апеляційній скарзі Шляпченко просив рішення місцевого суду скасувати і ухвалити нове: поновити його на посаді водія. Додатково він зазначав, що працюючи по найму у відповідача водієм, був звільнений за прогул без поважних причин. У той день, коли він був відсутній на роботі, - хворів. Просив місцевий суд витребувати із лікарні лист непрацездатності, проте в задоволенні клопотання йому було відмовлено. Лист непрацездатності йому не видали.

Чи має право апеляційний суд витребувати лист непрацездатності? Чи має право апеляційний суд скасувати рішення місцевого суду і ухвалити нове?

Розв'язання:

Відповідно до п.4 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:

4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

Отже, така підстава звільнення, як прогул без поважних причин, українським законодавством передбачена.

Відповідно до п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч.3 ст.40 КЗпП ) стосуються як передбачених статтями 40, 41(1) КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обгрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Таким чином, працівник був звільнений з роботи неправомірно, оскільки він був у лікаря і той може підтвердити його непрацездатність в день звільнення. За таких умов, як роз'яснює Верховний Суд, працівник не може бути звільнений з роботи.

Відповідно до п.18 зазначеної Постанови при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику вирішення судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Невихід працівника на роботу в зв'язку з незаконним переведенням не можна вважати прогулом без поважних причин.

Згідно з п 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції» згідно з правилами глави 20, що регулюють судовий розгляд, суд зобов'язаний забезпечити можливість здійснення учасниками процесу їх прав і обов'язків.

Відповідно до ч.3 цього пункту клопотання осіб, які беруть участь у справі, про витребування нових доказів та з усіх інших питань, пов'язаних з розглядом справи, суд вирішує негайно. Відкладення вирішення клопотань не допускається. Відмова в їх задоволенні не позбавляє права осіб, які беруть участь у справі, знову заявляти клопотання з того самого питання в процесі судового розгляду.

Отже, місцевий суд неправомірно відмовив у витребуванні медичного листа. Суддя мав забезпечити це право звільненого громадянина негайно.

Щодо апеляційного суду, то відповідно до ч.1 статті 307 Цивільного процесуального кодексу України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;

2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;

3) змінити рішення;

4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду;

5) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до статті 309 Цивільного процесуального кодексу України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Отже, Апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення або змінити рішення з підстави неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до статті 301 Цивільного процесуального кодексу України протягом десяти днів з дня отримання справи суддя-доповідач вчиняє такі дії:

1) з’ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі;

2) визначає характер спірних правовідносин та закон, який їх регулює;

3) з’ясовує обставини, на які посилаються сторони та інші особи, які беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень;

4) з’ясовує, які обставини визнаються чи заперечуються сторонами та іншими особами;

5) вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції;

6) за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача;

7) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання щодо вжиття заходів забезпечення позову;

8) вчиняє інші дії, пов’язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи.

Отже, Апеляційний суд має право відповідно до п.6 ч.1 ст.301 Цивільного процесуального кодексу України витребувати лист непрацездатності.

Таким чином, рішення суду першої інстанції є неправомірним. Суд апеляційної інстанції має право витребувати лист непрацездатності звільненого працівника. Суд апеляційної інстанції має право скасувати рішення місцевого суду і ухвалити нове.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141.

2. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 40-41, 42, ст.492.

3. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. // ВВР, 1971, додаток до N 50, ст. 375.

4. Закон України «Про судоустрій» від 07.02.2002 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 27-28, ст.180.

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції» від 21.12.1990 р.// www.rada.gov.ua.

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 р. // www.rada.gov.ua.

7. Штефан М.Й Цивільне процесуальне право України. - К.: Вид. Дім "Ін Юре", 2005. – 382c.

8. Зейкан ЯЛ. Коментар Цивільного процесуального кодексу України. - К : Юрид. практика, 2006. – 505c.