2. Поняття валюти та її види.

Ключовим елементом національної валютної системи є національна валюта – законодавчо закріплена грошова одиниця держави.

В сучасній економічній літературі виокремлюють в залежності від різних характеристик та особливостей використання, виокремлюють низку різновидів валют (табл. 9.2)

Таблиця 9.2.

Класифікація видів валют

Класифікаційна ознака	Види валют	Сутність
Залежно від емітента валютних коштів	Національна валюта	Встановленийз аконодавчо платіжний засіб певної країни
	Іноземна валюта	Грошові знаки інших країн, кредитні та платіжні засоби, які виражені в іноземних грошових одиницях, і використовуються в міжнародних розрахунках
	Міжнародна (регіональна) валюта	Міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, платіжний та резервний засіб (СДР, євро)
За ступенем конвертованості	Вільноконвертована	Валюта країн, де скасовано всі валютні обмеження як для резидентів, так і нерезидентів
	Частково конвертована зовнішньо конвертована внутрішньо конвертована	Валюти тих країн, які відмінили валютні обмеження не на всі валютні операції або тільки для нерезидентів. На вимогу МВФ вказані обмеження не повинні поширюватись на платежі за поточними міжнародними операція, здійснення яких є невід’ємною ознакою конвертованості. Можливість використання коштів, зароблених в певній країні нерезидентами для здійснення міжнародних розрахунків. Право обміну національної валюти на іноземні мають лише резиденти.
	Неконвертована (замкнена)	Валюти, що повністю зберегли валютні обмеження на всі валютні операції як для резидентів, так і для нерезидентів
За матеріально-грошовим змістом	Готівкова	Грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів і монет, що знаходяться в обігу та законними платіжним засобами країни або вилучені з обігу, але підлягають обміну
	Безготівкова	Валюти та міжнародні розрахункові одиниці, які знаходяться на рахунках банків та інших небанківських кредитно-фінансових установ
По відношенню до курсів інших валют	Слабка (м’яка)	Валюта, яка є нестійкою по відношенню до свого номіналу, а також до курсів інших валют, не забезпечена золотом
	Сильна (тверда, конвертована)	Валюта, що характеризується стабільним валютним курсом
За принципом побудови	Кошикового типу	Валюта, курс якої формується на основі середньозваженого курсу по відношенню до визначеного набору інших валют
	Звичайна	Валюта, курс якої встановлюється окремо по відношенню до іншої валюти.
По відношенню до валютних запасів країни	Резервна	Іноземна валюта, в якій ЦБ інших держав нагромаджують та зберігають резерви для міжнародних розрахунків по зовнішньоторговельних операціях та іноземних інвестиціях
	Інші валюти	Інші валюти, які не мають статусу резервних
За видами валютних операцій	Валюта ціни контракту	Валюта, обрана при укладанні контракту для вираження ціни продукту
	Валюта платежу	Валюта, в якій відбувається фактична оплата товару за зовнішньоекономічною угодою, або погашення міжнародного кредиту
	Валюта кредиту	Валюта, у якій надано міжнародний кредит
	Валюта клірингу	Валюта, в якій здійснюються клірингові розрахунки
	Валюта векселя	Валюта, в якій емітовано вексель

В міжнародних розрахунках зазвичай використовується іноземна валюта – грошова одиниця інших країн. Також, у світовій практиці широко застосовується поняття «дивіз», під яким розуміють будь-який платіжний засіб в іноземній валюті (валюти, боргові цінні папери, номіновані у іноземних валютах).

Світова валютна система базується на функціонуванні світових грошей, які обслуговують всі форми міжнародних економічних відносинах (політико-правові, соціально-економічні, культурні, науково-технічні та інші). Еволюційний розвиток світової валютної системи призвів у другій половині ХХ століття до виокремлення двох категорій валют, які набули статус світових:

• національні валюти провідних країн світу (дол.США, фунт, франк, марка, єна);

• міжнародні розрахункові одиниці (СДР, ЕКЮ, згодом замінена на євро). Міжнародна розрахункова одиниця використовується, як еквівалент для визначення співвідношення міжнародних вимог та зобов’язань, встановлення валютного паритету та курсу, і як міжнародний платіжний та резервний засіб.

По мірі поглиблення міжнародного поділу праці та розвитку міжнародних економічних відносин, виокремлюється специфічна категорія валюти – резервна, - валюта, в якій акумулюються національні резерви переважної більшості країн світу.

До запровадження в обіг регіональної валюти країн ЄС – євро (1999р.), основними резервними валютами були Екю, долар США, фунт стерлінгів, японська єна, швейцарський франк, німецька марка, французький франк та голландській гульден. Нині, екю, французький франк, німецька марка та гульден замінені на євро.

Наступним елементом валютної системи є конвертованість валюти, тобто її здатність обмінюватись на інші валюти. Розрізняють наступні види конвертованості валют:

• Повна конвертованість – це відсутність будь-якого контролю та обмежень з боку держави за поточними та капітальними операціями в іноземній валюті, за зовнішніми та внутрішніми валютними операціями. Таку властивість мають валюти країн з високо розвинутою ринковою економікою, сталим грошовим механізмом, широкими економічними зв’язками. Вільно- конвертованими валютами є долар США, фунт стерлінгів, євро, єна, швейцарський франк.

• Часткова конвертованість валюти – передбачає наявність в країні певних валютних обмежень.

• Конвертованість за поточними операціями – відсутність обмежень на платежі і трансферти за поточними міжнародними операціями, пов’язаними з торгівлею товарами, послугами, міждержавними переказами доходів та трансфертів (вимога МВФ до країн-членів).

• Конвертованість за капітальними операціями – відсутність обмежень на платежі та трансферти за міжнародними операціями, що пов’язані з рухом капіталу – прямі і портфельні інвестиції, кредити та капітальні гранти.

• Внутрішня конвертованість – право резидентів купувати і продавати валюту, розміщувати банківські депозити в іноземній валюті, а також здійснювати інші операції з валютними активами.

• Зовнішня конвертованість – право резидентів здійснювати операції з іноземною валютою з нерезидентами.

Обов’язковою умовою здійснення обмінних операцій є визначення валютного курсу, тобто ціни грошової одиниці однієї країни, вираженої в іноземних грошових одиницях інших країн. Курс національної валюти встановлюється через валютне котирування.

Валютне котирування – це встановлення курсів іноземних валют, відповідно до чинних законодавчих норм та окремих національних особливостей. Валютне котирування здійснюють державні та найбільші комерційні банки країн.

У міжнародній практиці застосовують пряме та непряме (зворотне котирування). При прямому котируванні за умовну одиницю приймається одиниця іноземної валюти, яка прирівнюється до певної кількості національних грошових одиниць. При непрямому методі котирування (використовується у Великій Британії та країнах її колишніх колоніях) за умовну одиницю приймається національна валюта, яка прирівнюється до певної кількості іноземної валюти.

Під час котирування валют розрізняють базу котирування (базова валюта – валюта, відносно якої котируються інші валюти) та валюта котирування (валюта, яка підлягає обміну). Базовими валютами, як правило, є світові валюти. При обміні валют використовують два види курсу: курс покупця (bid rate – BR), за яким банки купують іноземну валюту, а також курс покупця (ask rate –AR), за яким банки продають іноземну валюту. Різниця між курсами продавців і покупців формує прибуток банків – маржа (спред).

На сьогодні на міжнародних валютних ринках часто використовується крос-курс – це співвідношення між двома валютами, що визначається на основі їх курсу по відношенню до третьої валюти.

Для визначення валютного курсу суттєве значення має купівельна спроможність валюти і паритет купівельної спроможності (ПКС), як співвідношення купівельних спроможностей двох чи більше валют відносно певного набору (кошика) товарів і послуг.

Паритет купівельної спроможності дає можливість визначити реальний валютний курс, який являє собою номінальний валютний курс помножений на співвідношення рівня цін в двох країнах. Він розраховується на базі середніх цін в країнах, які є головними партнерами даної країни.

Є декілька методів визначення валютних курсів. Традиційним є метод визначення валютних курсів на основі зіставлення ринкових цін на золото, а найбільш поширеним і вживаним є метод зіставлення рівня цін стандартного набору товарів та послуг (споживчого кошика). Також, використовується метод визначення валютного курс на сонові співвідношення ефективних виробничих витрат (заробітна плата, норма позичкового проценту, продуктивність праці). Даний метод є найточнішим, оскільки враховує середньо- та довгострокові фактори, які впливають на валютний курс.

Виходячи з вищевикладеного можна зробити висновок, що валютний курс виконує низку важливих функцій, до яких належать наступні:

• інтернаціоналізація грошових відносин;

• уможливлює своєчасність міжнародних розрахунків та еквівалентність обміну товарами та послугами в сфері міжнародних економічних відносин;

• виступає базисом для порівняння цін на національних і світових ринках товарів, послуг, продуктів інтелектуальної власності, активів та інструментів на всіх сегментах світового фінансового ринку;

• використовується для періодичної оцінки рахунків в іноземній валюті та активи компаній та банків;

• перерозподіл національного продукту між країнами.

Сучасний етап розвитку валютно-фінансових відносин характеризується множинністю валютних курсів, що вимагає визначення найефективніших способів їх стабілізації та регулювання. Існує два види політики валютного курсу: фіксований та плаваючий та їхні різновиди (табл. 9.3).

Таблиця 9.3.

Види режимів валютних курсів за способом регулювання²

Види валютних курсів	Сутність
Фіксований	встановлюється державою
реально фіксований	формується на золотого паритету і допускає відхилення валютного курсу від золотого паритету в рамках «золотих крапок» (використовувався при золотомонетному стандарті);
договірно-фіксований	формується на основі погодженого еталону – офіційної ціни золота або на основі поєднання золота та певних валют, чи на базисі поєднання однієї або кількох валют;
ординарні валютні курси, прив’язані до СДР	курси валют Лівії, М’янми, Раунди, Сейшельських островів (всього чотири країни);
ординарні валютні курси, прив’язані до долара США	курси валют Аргентини, Сирії, Іраку, Панами, Венесуели, Нігерії, Оману, Литви, Туркменії, Гаїті, Гондурасу, Анголи, Ямайки та ін. (загалом двадцять три країни);
ординарні валютні курси	прив’язані до іншій валют;
кошиковий курс	прив’язаний до штучно побудованих комбінацій валют основних торговельних партнерів (валюти Алжиру, Кіпру й ін.);
валютний курс, оснований на системі змінного паритету	Коли держава встановлює твердий валютний курс по відношенню до базової валюти, проте зв’язок між динамікою курсів не автоматичний, а встановлюється за спеціальною формулою, яка враховує різницю в темпах зростання цін. Це валюти Бразилії, Чилі, Колумбії, Мадагаскару, Португалії;
Обмежено-гнучкий	офіційно встановлене співвідношення між національним валютами, що допускає невеликі коливання валютного курсу, відповідно до встановлених правил;
Обмежено-гнучкий курс до однієї валюти	підтримка коливань валютного курсу у визначених межах від офіційно зафіксованого паритету до певної іноземної валюти;
обмежено-геучкий курс у рамках спільної політики	Спільне плавання національних валют у межах 2,25% від центрального розрахункового курсу (спосіб визначення валютних курсів використовувався у країнах-членах ЄВС);
Плаваючий	курс, що вільно змінюється під впливом попиту і пропозиції, на якій держава може за певних умов впливати шляхом валютних інтервенцій;
незалежне плавання	курс валюти формується на дивізних ринках при помірних інтервенціях ЦБ;
кероване плавання	подібне до незалежного плавання, але за більшого втручання ЦБ
спільне плавання	використовувалось в межах Європейського валютного союзу, при чому з двома валютними режимами: один – для валютних операцій серед членів союзу, інший, - для третіх країн;
«чисте» плавання	курсоутворення без втручання Центрального банку у валютний ринок;
«брудне» плавання	курсоутворення за активних інтервенцій Центрального банку на валютному ринку.

Перевагами плаваючих валютних курсів є те, що вони унеможливлюють значні розбіжності між курсами купівлі та продажу валют, що перешкоджає отриманню спекулятивних надприбутків і знижує необхідність прямого втручання центробанків у функціонування валютного ринку (шляхом валютних інтервенцій). До недоліків плаваючих валютних курсів слід віднести невизначеність майбутнього курсу, що створює значні складнощі для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. В запровадженні плаваючих валютних курсів більш зацікавлені країни з дефіцитом платіжного балансу, а також країни, які віддають перевагу у проведенні грошово-кредитної і бюджетної політик.

Перевага керованого плавання полягає в тому, що уряд не зв’язаний жодним зобов’язаннями щодо підтримки курсу і може проводити ту політику у цій сфері, яка є оптимальною для існуючої економічної ситуації в країні.

Фактори, що впливають на валютний курс:

• Темп інфляції

• Стан платіжного балансу

• Різниця процентних ставок в різних країнах

• Діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції

• Ступінь використання визначеної валюти на євроринку та міжнародних розрахунках

• Прискорення чи затримка міжнародних платежів

• Ступінь довіри до валюти на національному та світових ринках

• Валютна політика

• Продуктивність праці

• Довгострокові темпи зростання національної валюти

• Місце і роль країни у світовій торгівлі

• Вивіз капіталу