3.2 Характеристика основних методів управлінського обліку
Методи управлінського обліку, як засоби, за допомогою яких ведеться облік, класифікують за різними ознаками (як види систем управлінського обліку), що схематично зображено на рис. 3.2 (стрілки на схемі показують можливість схожості ознак).
За об’єктами
обліку
Облік за видами
витрат
Облік за центрами
витрат
Облік
диференціальний за базами розподілу
витрат
За
повнотою включення витрат у собівартість
Облік за повною
собівартістю
Облік за обмеженою
собівартістю
Облік
за фактичною собівартістю
Облік
за нормативною собівартістю
Облік за плановою
продукцією
За
інтерпретацією терміна „витрат”
Дані про минуле
Дані для контролю
За характером
даних
Дані
про теперішнє
Дані
для оперативного управління
Дані
про майбутнє
Дані
для планування
Рисунок 3.2 – Класифікація методів управлінського обліку
3.3 Облік за фактичною собівартістю
Метод обліку фактичних витрат полягає у послідовному накопиченні даних про фактичні виробничі витрати без відображення в обліку даних про їх величину за діючими нормами.
Принципи обліку фактичних витрат:
– повне та документально оформлене відображення прямих витрат на виробництво;
– облікова реєстрація їх у період виникнення в процесі виробництва;
– локалізація витрат за видами виробництв, характером витрат, об’єктами та носіями витрат;
– віднесення фактичних виробничих витрат на об’єкти їх обліку та калькулювання;
– порівняння фактичних показників з плановими.
Недоліки:
– виключається можливість оперативного контролю;
– виявлення та усунення причин перевитрат, порушень у технологічних процесах;
– пошук та мобілізація внутрішніх виробничих резервів.
Облік по фактичній собівартості проходить за трьома напрямами:
– базовий варіант;
– в цінах минулого періоду;
– в планових цінах.
Базовий варіант обліку фактичної собівартості відображає фактичні витрати без будь-яких коректив і розраховується за формулою:
ВФ = QФ * ЦФ,:
де ВФ – фактичні витрати;
QФ – фактична кількість;
ЦФ – фактична ціна.
Недоліки:
– відсутність нормативів для контролю за кількістю ресурсів;
– відсутність можливостей аналізу відхилень;
– складність розрахунку цін при обміні послуг між підрозділами;
– трудомісткість перерахунку на кожну одиницю ресурсів, що використовуються.
Перевага – простота.
Облік поточної собівартості в цінах минулого періоду визначається за формулою:
В = Ц МП * QФ + ВЦ,
де: В – витрати;
QФ – фактична кількість;
Ц МП – середня ціна минулого періоду;
ВЦ – відхилення витрат за рахунок ціни.
Недоліки:
– використання в якості нормативу середньої ціни за минулий період, що не сприяє контролю за витратами;
– відсутність нормативів щодо витрачання ресурсів;
– „скачки” собівартості як наслідок неможливості створення резервів.
Переваги:
– спрощення порівняння витрат за різні періоди;
– можливість контролю;
– спрощення ведення обліку.
Облік фактичних витрат у планових цінах проводиться за формулами:
ВЗФ = ВЗП + ВЗ + ВЧ,
де: ВЗФ, ВЗП – фактичні і планові витрати на заробітну плату;
ВЗ, ВЧ – відхилення витрат, викликані зміною ставок.
ВМФ = ВМП + ВQ + ВЦ,
де: ВМФ, ВМП – фактичні і планові витрати на матеріали;
ВQ, ВЦ – відхилення витрат, викликані зміною кількості та ціни на матеріали.
Недоліки:
– відсутність можливості контролю накладних витрат;
– „стрибки” собівартості як результат відсутності резервів.
Переваги:
– відсутність відхилення цін;
– можливість порівняння витрат різних періодів;
– можливість планування прямих витрат;
– можливість порівняння фактичних і планових значень.