36-71-1-SM

На початку ХХІ ст. міжнародний рух капіталу(уформікредитів, позик, операцій з цінними паперами, валютних операцій та ін.) в десятки разів перевищує міжнародний товарообіг і відіграє значну роль, трансформуючисьвосновнурушійнусилу процесу глобалізації. Разом із цим, зміни фінансовоїтаекономічноїконюнктуридають’ підставу говорити про розвиток нового

процесу в сфері міжнародних фінансів – фінансової глобалізації. Спостерігається прямуваннядосвітовогофінансизму, коли першоосновою уже є не надприбуток, а можливість отримувати доходи, функціонуватиуглобальнійсистемі, маючисвою нішу, брати участь у розподілі та перерозподіліекономічнихресурсів.

В умовах глобалізації характер і результати вивозу капіталу принципово

відрізняютьсявідтих, щофігурувалище вХХстолітті. Пряміінвестиціїспрямовують здебільшого не в країни, що розвиваються, а в розвинені країни, і їх основним результатом є не надексплуатаціяі“закабаленнявідсталихнародів”, не надприбутки, а підвищення взаємоповязаностійефективностінаціональних’ економік, капіталообміну, перш за все,

розвинених країн. Щодо портфельних інвестицій, то їх поділ на внутрішні та зовнішнівзагалінепіддаєтьсяфіксаціїй оцінцічерезінтернаціоналізаціюкапіталу в результаті діяльності міжнародних корпорацій (МК), фондових і валютних ринків, безперервного руху фінансових потоків на світовій арені в межах, що швидко розширюються, ринкової ціни акціонерногокапіталу.

Глобалізація виробничих процесів і фінансової сфери, що поглиблюється останнім часом, радикально змінила масштаби й структуру міжнародних товарнихіфінансовихпотоків. Глобалізація справляє вплив не лише на процес залучення зарубіжних фінансових ресурсів. Так, позиції країн, що розвиваються у світовій торгівлі, а також швидкість іструктуразростання світової економікидоволісильновпливаютьнаїх потребувіноземномукапіталі, оскількиці запозиченняєоднимізважливихфакторів, щовизначаютьобсягвалютнихдоходіві витрат. Тому асиметрія і дисбаланси у торгових відносинах можуть спричинити невідповідністьміжпотребоювіноземних фінансовихресурсахтаїхнаявністю– так званийефектінвестиційноїнапруженості.

Зізростаннямміжнародноїмобільності капіталу і конкуренції за його залучення посилиласянестабільністьфінансовоїсфери і ймовірність криз, що вимагає посилення наднаціональногоконтролюзафінансовими ринкамиітранскордоннимрухомкапіталу. Власне, декількаміжнароднихфінансових криз 1990-х звернули увагу на крихкість новогоглобальногофінансовогоринку. Саме томузавданнямміжнароднихфінансових відносин є, по суті, забезпечення міжнародноїфінансовоїстабільності, щомаєдва фундаментальнихаспекти– запобіганняі вихід із кризи. З цією метою в 1999 р.

створено міжнародний орган – Форум фінансовоїстабілізації(ФФС), якийвключає представниківякміжнароднихфінансових організацій (МВФ, Світовий банк, БМР, та ін.), такідержавнихфінансовихорганів11 розвиненихкраїн.

“ВЕЛИКА ЕПОХА” МІЖНАРОДНИХЗАПОЗИЧЕНЬ

Відсередини70-х рр. ХІХст., порядіз товарнимекспортом, важливогозначення набуває вивіз капіталу. Переливання капіталу з країнивкраїну стали одним із головнихфакторівсвітовогоекономічного

розвитку. ВостаннійчвертіХІХст. обороти міжнародної торгівлі збільшились у 2,1 разу, аіноземнікапіталовкладення– у 2,3 разу. В 1900–1913 рр. світове виробництвозросло більш ніж на 40%, фізичні оборотисвітовоїторгівлі– на62%, аобсяги іноземнихкапіталовкладеньподвоїлися. За кордоном інвестувалася значно більша частказаощадженьрозвиненоїЄвропи, ніж у кінці ХХст. Інвестиційнахвиля набирає сили: вивізкапіталув1883 р. дорівнював 4,7% світового товарного експорту, в 1890 р. – 7,9%, 1899 р. – 8,3% ів1913 р. – 9,1% [1, 1–74; 2]. Закордонні капіталовкладення в 1883–1913 рр. відігравали значнішу роль в економіці, ніж у період повоєнного“економічногодива” до1973 р. “Велика епоха” міжнародних запозичень закінчиласьу1913 р.

Відносний рівень 1913 р. із вивозу довгострокового капіталу з розвинених країн досягнуто лише на початку 1990-х років: з3% (% доВВП) у1913 р., приблизно

1% у 1929 та початку 1960-х рр., 2% – у 1984 р., 3,3% за 1989–1991 рр., 3,9% – у 1999 р. (Рис. 1).

Лише 1993 р., за даними П. Бероша, сукупний обсяг іноземних прямих капіталовкладеньрозвиненихкраїндовеличиниїх ВВП вперше вийшов на рівень 1913 р. (11–14% у1913–1914рр., 1,4%–у1993р.) [3, 189]. За оцінками експертів ООН, у 1994 р. сукупний обсяг іноземних прямих капіталовкладень до світового ВВП вперше зрівнявсязпоказником1913р. (трохибільше

9% у1913 р., 9,3% – у1994 р., див. табл. 1).

ФЕНОМЕНПІІВУМОВАХ

ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Визначним фактором, що посилив інтернаціоналізацію економіки загалом і потоків капіталу в тому числі, стали: науково-технічнареволюція, збільшення вивозу капіталу з подальшими змінами формтанапрямівпотоків. Насучасному етапіінтернаціоналізаціягосподарського життянабуваєякісноновихрис, повязаних’

із переходом від переважно торговоекономічних звязків’ до розвитку міжнародного науково-технічного співробітництва і виробничої кооперації, що визначаєтьсяпотребамисучасноговиробництва.

Головноюформоюінтернаціоналізації господарського життя тривалийчас була міжнароднаторгівля(точніше, торгівляміж метрополіямитаколоніямиувиглядіобміну готових виробів на колоніальні аграрносировиннітовари). Уподальшомуосновою глобалізаціїсталаінтернаціоналізаціяне обміну, а виробництва, інституційною формоюякоївиступаютьміжнародніфірми (компанії, корпорації, альянси). Транснаціоналізація є ключовою тенденцією сучасноїінтернаціоналізації, щокількісно виявляється у зростанні кількості міжнароднихфірмкорпорацій/ (МК)ірозширенні масштабів їхньої діяльності, а якісно – у формуванні внутрішньокорпоративних міжнародних ринків, що охоплюють

переважну частину світових потоків товарів, послуг, капіталуіробочоїсили.

Феномен ПІІ став головним фактором завоювання ринків і зброєю транснаціональних корпорацій у ХХ ст. [4, 374]. ОсобливістюопераційТНКу 2-йполовині

1980-хрр. ставглобальнийінвестиційний бум[див. 6, 100] – різкезбільшеннявивозу прямих інвестицій. Саме міжнародні корпораціїітранснаціональнібанки(ТНБ) у звязкузнеобхідністюотриманнядодаткової’ маси прибутку сприяють тому, що вільні

активиінвестуютьувиробничітафінансові структури за кордоном, а у випадку виникненнядодатковихпотребнасвітовому ринку – позичають додатковий капітал. Такимчином, справляєтьсядоволівідчутнийвпливнарозвитокоперацій, повязаних’ ізрухомкапіталу, аінколийнастанокремих національних економік [5, 20] та міжнароднихфінансовихвідносинзагалом.

Глобалізаціяекономікипризводитьдо

неможливостірегулюватифункціонування

ринку й систему виробництва в країні на національномурівніувідривівідсвітових господарських процесів і стану міжнародної конюнктури’ . Світова фінансова сфера стала практично незалежною від державного контролю та регулювання. Відбулася принципова зміна моделі її взаємодії з державними регуляторами. Протягом століть національні фінансові системифункціонувалипереважновсерединікраїниіконтролювалисядержавними інститутами. Орієнтири національного розвитку в сучасному глобалізованому світі лежать не всередині національної економіки – вонивинесені далеко заїхні межі. Саметамслідприйматистратегічні рішення, формуючитакимчиномсвітову глобальну систему, що дозволить національнимсистемамвчасноперебудуватисяірозвиватисявнапрямкурівноваги.

Виникглобальнофункціонуючийсвітовий виробничогосподарськиймеханізм- , складовимиякогосталиокремінаціональніеконо-

міки. Якщо цю методологічну передумову розглядати з позицій фінансів, то тоді глобальнафінансоваархітектурапостаєне яксукупністьнаціональнихфінансовихсистем(чинавітьекономік), аяксамодостатня, працююча за своїми законами взаємоповязанасистема’ , щомаєвнутрішнійпотенціалдосаморозвитку. Цізакониформують найновішу, кінетичну економіко-фінансову структуру, і нам ще слід виявити багато її загадок, а, отже, збагнутиглибиннусутність трансформованихзакономірностейїїрозвитку.

ДИВЕРСИФІКАЦІЯПОТОКІВКАПІТАЛУ

Востаннірокизмінивсягеографічний розподілміжнароднихпотоківкапіталу. Від кінця90-хрр. ХХст. ЄвропаразомізСША стаєсвітовимінвестиційнимцентром. Формування єдиного валютно-економічного простору ЄС зумовило збільшення як внутрішньорегіональногорухукапіталу, так і за межами ЄС, перш за все, на американському ринку.

ЕкономічнепожвавленнявЛатинській Америці, яке почалося в 1990-х рр. збіглосявчасізпереорієнтацієюпромисловогорозвитку Мексики йАргентинина світовийринок. І хочажодназних щене оговталась від потрясінь, спричинених енергетичною кризою (а Мексика – й від потрясінь, зумовленихфінансовоюкризою 1994р.,Аргентина–дефолтом2001–2002рр.), але така переорієнтація вже почала створюватинеобхіднийґрунттаосновуна майбутнє. ПівнічнаАфрика, котрашвидше, ніж Латинська Америка мала зовнішньо орієнтовану індустріалізацію, збереглабільш-меншприйнятні темпий перспективизростання.

Економіка ж країн Близького й СередньогоСходуіТропічноїАфрики, якіне створили жодних значних промислових структур, фактично розвивається за сценарієм, що створює динаміка попиту й цін на продукцію сировинного і продовольчогокомплексів. Щоправда, країни Близького й Середнього Сходу мають у розпорядженнідоходи, спираючисьнаякі, можна завершити індустріалізацію і сприятиоптимізаціїнародногосподарських структур.

При скороченні відносних розривів у рівнях розвитку світового економічного авангардуіарєргардуабсолютнийрозрив’ в обсягах їхнього виробництва на душу

населення відчутно зріс. Так, перевага розвинених країн над країнами, що розвиваються, зВВПнадушунаселення більше 10 тис. дол. США збільшилося з 4,4 тис. дол. США у 1951 р. до 6,5 тис. дол. у 1980 р. ідосягло9,3 тис. дол. США у 2000 р., а до 2015 р. такий розрив, за прогнозами, становитиме 30,1 тис. дол. США (в цінах і за паритетом купівельної спроможності1995 р.). Наднаступною(за часткою виробництва, що припадає на душу населення) групою країн (5001– 10000 тис. дол. США) воназбільшиласяз 3,8 до10,5 і17,9 тис. дол. СШАвідповідно. Отже, чимнижчемісцекраїниусвітовому

економічномурейтингу(табеліпроранги), тим більше зросло їх відставання від індустріальнорозвинених країнза абсолютними розмірами ВВП на душу населення.

ВПЛИВМОБІЛЬНОСТІКАПІТАЛУНА

СВІТОВЕФІНАНСОВЕСЕРЕДОВИЩЕ

На відміну від індустріально розвиненихдержав, якіпредставляютьцентр– системотвірнеядросвітовоїекономіки, де створюютьпередовітехнічні, технологічні, організаційно-управлінські, економічніта соціальні стандарти, на основі яких формуються правила гри і загальний світогосподарський порядок, країни, що розвиваються, залишилисянапериферіїі перебуваютьнатраєкторії“доганяючого” розвитку. Така ситуація в черговий раз підкреслює суперечливість і недосконалістьрозвиткусучасногоміжнародного фінансовогосередовища.

Збіднінняфінансовихринківнайперше жорстковдаритьпоекономіках країн, що розвиваються. Припливи капіталів на ринки, що розвиваються (Emerging markets), якіниніщенаявні, слідпоставити підсумнів. При“жорсткомуприземленні”

вСША різко зміниться клімат на фінансових ринках. За оцінками Інституту міжнародних фінансів (Institute of International Finance – IIF), приватніприпливи

в1999 р. становили143 млрд. дол. США,

в2000 р. – 190 млрд. дол., ав2001 р. – уже

210 млрд. дол. США. За останні роки міжнароднафінансова сферапережила тотальну кризу національних грошових системйувійшлауфазуконсолідації. Цей процес ще не завершено, оскільки він стикнувся з невирішеними конфліктами міжнаціональнимисистемамиполітичного контролюінаднаціональнимимеханізмами формуваннятареалізаціїосновоположних економічнихцілей. Незнаючидержавних кордонів, фінансовіпотокистрімкозростаютьостаннімироками: між1983р. і1995р. щорічнийприрістсвітовогоВВПстановив

3,5%, світової торгівлі – 6%, щорічний випускоблігаційнихпозикуцейперіодзріс на9,8%. Виробництвойрозподілтоваріві послуг організовано у глобальному масштабі53 тисячамибагатонаціональних корпорацій, 419 тисячами їх іноземних філійіздопоміжноюмережею. Всьогона їхньомурахунку– близько25% випущеної усвітіпродукціїі 2/3 світовоїторгівлі.

Відтак, мобільність потоків капіталів зростає. Поєднаннябільшоїмобільності, чіткої орієнтованості й диверсифікації потоківкапіталівсприяютьчіткішійструктуризації світового фінансового середовища загалом, адже переорієнтація потоків капіталів, у свою чергу, сприяє диверсифікаціїризиків, зумовлюючизміни вміжнароднихпортфеляхубіквигідніших ризиків. Завдяки інформаційним технологіям і фінансовим інноваціям, оптимізаційне керівництво та управління ризикомзакороткийчасзробилисучасне управлінняпортфелемдоволівитонченою справою: ризикиоцінюють, розподіляють, лімітують, обєднуютьунові’ , ефективніші комбінації. Підвищеннядохідностіактивів сприятиме прискоренню темпів економічногозростання, аінтеграціяфінансових ринків– суттєвомуполіпшеннюдобробуту суспільства. Глобалізація ж фінансів передбачає єдиний ринок як жорсткий полігон, котрий не допускає, за словами швейцарського банкіра Х.-У. Дьоріга, емоцій для розміщення капіталу, що забезпечуєсприятливіможливостіінвестування вбудь-якійкраїні. Протенеслід забуватипропарадоксФілдстайна-Хоріокі. Якби фінансові ринки були повністю об’єднаними, то були б об’єднаними і заощадження. За теорією, надлишкові внутрішні заощадження потрібно спрямовувати в країни з вищою дохідністю, і між внутрішніми заощадженнями та внутрішнімиінвестиціяминеповиннобути жодної кореляції. Однак аналіз виявляє високукореляціюміжвнутрішнімизаощадженнями й інвестиціями, що спростовує

ствердженняпрофінансовуінтеграціюринків [Детдив. . 9,207–210]. Іншимисловами, ринки прагнуть не до експорту надлишкового капіталу, адопоглинаннянадлишкузаощадженьнавнутрішньомуринку. Такатенденція прослідковуєтьсяівпортфеліміжнародних інвесторів, що характеризується значним зміщеннямвбіквнутрішніхактивівпорівняно зоптимальнимпортфелем,розрахованимза моделлюCAPM.

У сучасному світовому фінансовому середовищі все очевидніше проявляютьсяхронічнівади, щоруйнуютьйого зсередини. Головназних– спекулятивний характер функціонування глобальних фінансовихринків: сформованівеличезні потоки “світових грошей”, непідконтрольнихнінаціональнимурядам, нііншим інституціям. Вонивиникаютьнезпотреб виробництва, торгівлі, інвестування чи споживання. Головним їх джерелом є переважно торгівля грішми. Понад 9/10 операційнасвітових фондових біржахне повязані’ з торгівлею і довгостроковими інвестиціями. Цьому сприяли численні корпоративнізлиття, банкрутства, угодиз викупупакетівакційфінансовихструктур, інколи дуже потужних і впливових. Специфічною ознакою чи особливістю сучасногосвітовогофінансовогосектору, щойзабезпечуєйомусамодостатність, є йогоспекулятивнийхарактер. Щоправда, спекуляціюнезавждислідототожнювати з негативом. Окрім цього, спекуляція сприяє перерозподілу частини доданої вартості й стимулює концентрацію і централізаціюкапіталушляхомрозорення дрібнихтасередніхкомпаній. Спекуляція, що живиться “гарячими грішми”, підтримуєвстанівисокоїактивностівалютний ринокіринокфондових цінностей. Особливо важливу роль вона відіграє у формуванні вторинного ринку, без якого немислимийоборотфіктивногокапіталув промисловийінавпаки.

Але негатив у цьому процесі є, і закладений він у його відірваності від