1.
|
Френсис Бекон
|
1561-1626
|
«Есе»
(1597),
«Успіх навчання» (1605),
«Новий
Органон»(1620),
«Нова
Атлантида»(1626),.
|
Філософія
Френсіса Бекона присвячена свідомій
спробі формування науки та наукового
пізнання. Трактат у вигляді проекту
(який не був завершений повністю)
«Великого відродження наук», доповнений
1620 p. трактатом «Новий Органон», є
найпопулярнішим у філософії
минулого та сьогодення. Основні
положенняфілософії Ф. Бекона:
Бекон послідовно
піддає критиці філософію
як форму споглядання і пропагує
філософію
як науку про реальний світ, яка
базується на дослідному пізнанні;
висловлює
нову фундаментальну ідею,
що полягає у фундамент сучасного
природознавства, об'єктивного
пізнання дійсності;
визнає
концепцію
"двоїстої істини",
тобто істини "одкровення", істини
про Бога (теологічної істини) та
істини філософської, тобто істини,
відкритої в науковому пізнанні;
місце
науки
Бекон вбачав у
вирішенні суспільних проблем і
суперечностей сучасного йому
суспільства;
Бекон визначає
цілі
наукового пізнання:
«істинні
цілі науки, щоб не займалися нею ні
задля свого духу, ні задля вчених
дискусій, ні задля приниження інших,
ні задля користі та слави, ні задля
влади, а задля того, щоб мати від неї
користь та успіх самого життя
суспільства»;
вбачає завдання
наукових методів у пізнанні
об'єктивного, реально існуючого
світу;
незалежним
від суб'єктивних спрямувань людини
знаряддям такого пізнання він визнає
експеримент
та його наслідки;
ідеалом
наукового знання визнається
відсутність розбіжності між думками
та речами.
Саме для подолання такої розбіжності
Бекон формулює принципи наукового
методу в «Новому
Органоні»;
Ф.
Бекон висунув проект
«великого відновлення наук»
- реформування засобу існування
знання у відповідності з його ідеалом.
Центральне місце у розробленій Ф.
Беконом класифікації видів знання
відведено натуральній
філософії. Ф. Бекон
керується принципом: «Бог с початку
освітив, а потім створив світ» і
поділяє усі науки на світоносні та
плодоносні, тобто теоретичні та
практичні;
Розвиваючи
методологію емпіризму, Ф. Бекон
пропонує
індуктивний метод
в якості методу істиного пізнання
природи;
формулює вчення про ідоли
(розповсюджені помилки). Бекон вирізняє
чотири
види ідолів: ідоли
роду, ідоли печери, ідоли ринку, ідоли
театру.
Ідолів роду та
печери він визнає вродженими,
такими, що випливають з природних
властивостей душі, тоді як ідоли
ринку та театру є набутими в
інтелектуальному розвитку людини.
Ідоли
роду
криються в самих чуттях людини. Усі
чуттєві сприйняття, думки відносяться
до властивостей людини, а не до
дійсності. Людина як криве люстерко
змішує свою природу та природу речей,
не вирізняючи їх чітко. Ідоли роду є
обумовленими загальною для усіх людей
природою — створювати судження за
аналогією з власними здібностями
Ідоли печери
— це особисті вади конкретної людини,
причина яких може бути різною: погане
виховання, психічна неврівноваженість,
власні уподобання, власні упередження
тощо. Ідоли печери обумовлені
індивідуальною природою особи, властиві
лише відповідним групам, індивідам.
Ідоли площі
— перешкоди, що виникають внаслідок
спілкування між людьми за допомогою
слів. У багатьох випадках значення
слів були встановлені, не виходячи із
сутності речей, а на основі випадкового
враження від зустрічі з предметом.
Ідоли театру
— перешкоди, що народжуються серед
вчених з причини некритичного засвоєння
помилкової думки. Ідоли театру не
властиві людині від народження, вони
виникають внаслідок підкорення розуму
хибним уявленням.
Френсіс Бекон
стверджував,
що «істина
- донька часу, а не авторитету»;
- Бекону вдалося
точно визначити не стільки мету Знання,
скільки його роль в майбутньому світі
технологій. З цього приводу він
проголошував,
що «Знання
- сила»..
|
2.
|
Томас Гоббс
|
1588-1679
|
«Левіафан (або матерія,
форма, влада, держави церковної та
світської)»2
(1651)р., «Про громадяниня» (1642), «Про
тіло»(1655), «Про людину» (1658) та ін.
|
Своє вчення про
раціональність пізнання він виклав
у праці «Про
тіло».
Основні ідеї вченя:
- обґрунтував
тезу про чуття
як початкову стадію пізнання;
вбачає мету
пізнання в раціональному осягненні
сутності, причин явищ;
доводить, що
тільки опираючись на розум,
систематичне мислення, можна досягти
істини;
висуває тезу
про надуманість теорії двох істин
(віри
та розуму) і проголошує існування
лише однієї — істини розуму, науки;
поняття істини
він визначає як властивість
наших знань бути відповідними
властивостям речей,
тобто істина
— це властивість наших суджень і
заперечує визначення істини як
властивості об'єктів.
Тому ні чуття, ні вроджена інтуїція,
дані Одкровення не можуть бути
істинними, якщо вони дані не у формах
судження про світ;
розповсюдженість,
простір
є властивістю матеріальності взагалі,
а не тіла зокрема. Такими властивостями,
чи акциденціями, є рух,
спокій,
колір
та ряд інших. Доказом факту, що простір
є властивістю матерії, а не тіла, він
вважає здатність тіла змінювати свою
форму. Ця мінливість фіксується
стосовно незалежного простору, а
відповідно до цього простір не може
бути властивістю тіла, це незалежна
від тіла акциденція;
створив першу
завершену систему механічного
матеріалізму,
що відповідав характеру та вимогам
природознавства того часу;
у полеміці з Декартом відкинув
існування особливої субстанції, що
мислить, доводячи, що річ, яка мислить
є чимось матеріальним;
геометрія і механіка для Гоббса —
ідеальні зразки наукового мислення
взагалі;
природа
Гоббсом сприймається як сукупність
подовжених тіл, що відрізняються між
собою величиною, фігурою, місцезнаходженням
та рухом;
рух
він розуміє як механічний — як
переміщення;
чуттєві якості
розглядає не як властивості самих
речей, а як форми
їх сприйняття;
розмежовував
протяжність,
реально
властиву тілам,
і простір
як образ, створений
розумом («фантазма»);
об'єктивно-реальний рух тіл і час
як суб'єктивний
образ руху;
розрізняв
два методи
пізнання: «логічну
дедукцію раціоналістичної механіки»
і індукцію емпіричної «фізики».
В роботі «Про
громадянина»
Порівнює суспільство з годинником і
робить спробу пояснити механізм
функціонування суспільства.
Основні
ідеї вчення про суспільство і державу:
вважає,
що «природа людини». незмінна чуттєва;
водить
поняття «природний
стан людей»;
створбє
в філософії першу абстрактно-ідеальну
модель суспільства,
яку можна було використовувати у
вигляді порівняльного еталону для
фіксації подібностей та відмінностей
між різними станами суспільства,
державами тощо;
природний
стан людей
охарактеризовано у Гоббса як можливість
одних людей перешкоджати у досягненні
своїх цілей іншим людям;
саме
таке становище осіб, які здатні
ставити перед собою цілі та діяти,
їх досягаючи, призводить до природної
прихованої війни між усіма людьми
(«війнв
всіх проти всіх»);
вихід
з неї було знайдено в організації
суспільства. Однак суспільство може
існувати лише на збіганні інтересів
людей. А досягти цього можна тільки
на шляху домовленості, яка є штучною
та формальною. Таким чином, людям був
потрібен механізм забезпечення
виконання таких домовленостей
суспільна
влада, володарі
– гарант, механізм для збереження
життя кожного і всіх;
влада
здатна існувати лише в разі відмови
людей від права повного володіння
собою.
Саме таким чином на місце природних
законів через утворення держави
вводяться закони штучні, суспільні;
основою
моральності Гоббс вважав «природний
закон» — прагнення до самозбереження
та задоволення потреб;
доброчесність
зумовлена розумним розумінням того,
що сприяє і що заважає досягненню
добра;
моральний
обов'язок
за своїм змістом збігається з
громадянським обов'язком, що випливає
з суспільного договору;
Гоббс вирізняє три типи держави:
1) влада — зібрання і кожний громадянин
має право голосувати (демократія);
2) влада зібрання, але лише деякі мають
право голосувати (аристократія);
3) верховна влада тільки у одного
(монархія).
|
3.
|
Джон Локк
|
1632-1704
|
«Розвідка
про людське розуміння»(1690
р.), «Два трактати про правління» (1690
р.), «Думки
про виховання»
(1693 р.), «Розумність
християнства»
(1695 р.)
|
Гносеологія Локка:
прагнув створити
для науки
спільну платформу, не втручаюсь в її
окремі галуз;
визнає частково
Декартівський
раціоналізм:
для нього мислення
починається
від
суб'єкту,
проте заперечує те, що реальність
складається із окремих реальностей
суб'єктів;
не вірить у
вродженні знання.
При цьому виходить із наївних форм
таких ідей (не як у Декарта),
припускаючи, що вроджені
ідеї повинні бути свідомими всім
людям в будь-який час.
Проте, ані діти, ані неосвічені люди
не знають основних філософських
понять. Окрім цього, вроджені ідеї
роблять розум непотрібним. Наприклад,
ідея Бога
не є вродженою, оскільки існує багато
народів, де не існує віри в Бога;
вважає, що
людина народжується як «табула
раса»
(з лат. чиста дошка). В розумі не
знаходиться нічого, що би не було
сприйнято органами
чуття;
Локк є
сенсуалістом-емпіриком.
Матеріалом пізнання є прості ідеї,
вони всі походять із досвіду;
ідеєю
є в найзагальнішому сенсі будь-яка
уява, елемент свідомості
як понятійно-раціонального як і
чуттєвого типу.
Прості ідеї:
Сенсації
(зовнішні):
чуттєві враження речових тіл, колір,
запах,
смак,
розмір,
рух
тощо (вже тут він розрізняє першорядні
та другорядні якості; );
Рефлексії
(внутрішні):
власні дії, стан,
переживання,
наприклад, ідеї з рефлексії бажання,
прагнення,
уяви,
мислення
тощо.
складається
з обох однаково: радість,
біль,
сила, послідовність в часі.
Складні ідеї:
що складають з простих через їх
порівняння,
поєднання, абстрагування;
вони є в першу чергу поняттями/першими
якостями (номіналізм),
оскільки про реальну сутність
речей не можемо нічого сказати.
Субстанції:
речі, які складаються із постійного
зв'язку між простими ідеями; не може
знати, чи вони насправді є, проте,
вважає, що Бог, янгол є субстанціями.
Першорядні
якості (властивості,
які безпосередньо містяться в речах,
наприклад, об'єм,
твердість
або форма).
Другорядні
якості (властивості,
які не містяться у речах, але додаються
до ідеї субстанції через наше
сприйняття,
наприклад, солодкість, теплота).
Тільки про субстанцію першої якості
ми можемо щось сказати об'єктивно,
оскільки можна виміряти кількісно, а
не якісно.
Співвідношення
(різних
ідей одна до одної; ідентичність
та не-ідентичність, час
та простір);
при цьому, каузальність
стає суб'єктивною.
Моді (ідеї,
які не відображають реальність, а є
розумовими конструкціями, напр.,
держава, трикутник тощо); поняття
моралі зараховує сюди — для розвитку
потрібний розум.;
Основною
властивістю розуму він вважає
можливість перевіряти ідеї на якість.
Проте, на відміну від Канта, для Л. не
існує ідей апріорі, а тільки можливість
сприйняття, опрацьовування в образи
складніших ідей та понять;
вказує на межі пізнання:
для Локка реально існують тільки
прості ідеї, а складні — ні. Окрім
цього, існує
реальна субстанція, про яку ми нічого
не можемо сказати;
пізнання
для Локка є
сприйняття відповідності або
невідповідності ідей;
Абстракція
— це відкидання певних властивостей
у певних речей для кращої класифікації;
розрізняє три елементи
пізнання (впевненість в знанні найвища
в першому, найнижча — в останньому):
інтуїтивне:
Людина впізнає у порівнянні відповідність
або протилежність ідей. Інтуїтивна
правда виникає тоді, коли ідеї не
піддаються подальшому аналізу,
коло вони є очевидними;
демонстративне:
в рамках аргументації кожен крок
повинен підтверджується інтуїтивним
пізнанням (пор. у Декарта);
cенситивне:
можна спостерігати тільки зовнішні
тілесні речі, оскільки у нас відсутні
адекватні ідеї.
Оскільки наші
знання обмежені, Бог наділив нас
можливістю провидіння. Те, що Бог нам
відкрив, є безумовною правдою. Між
знаннями та вірою, розумом та провидінням
не може існувати протилежностей. Що
є божественним провидінням — це
повинен бачити розум.
Локк став одним
із засновників
договірної теорії
походження держави.
Локк першим
сформулював принцип «поділу влади»
на законодавчу, виконавчу і федеральну.
Вважав
найкращою формою конституційну
монархію,
для чого необхідним є поділ
гілок влади
на
парламентську,
виконавчу
та
федеральну.
У
своїй теорії суспільного
контракту
виходить
із природного
стану людства,
в якому, на відміну від Гоббса,
для якого людина є егоїстичною
істотою,
люди
мають право на життя,
рівність,
свободута
приватну
власність.
В
природних умовах, ущемлення кимось
чиїхось прав може закінчитися
(перебільшеною) помстою, а внаслідок
помсти за помсту може виникнутивійна.
Для уникнення цього потрібна держава
в
якості арбітра.
Для цього громадяни
передають
державі частину своїх суверенних
прав, власником яких вони залишаються
і надалі.
Держава
повинна забезпечувати їх на кращому
рівні, ніж це можуть самі люди в
природному стані. Якщо
права людей масово порушуються, тоді
вони мають право скинути владу.
Локк
вперше також довів право людини на
прагнення до щастя,
а не тільки на самозбереження.
Обмеження
свободи у формі рабстваможливо,
наприклад, у війні. Інші права людини
можуть бути у неї відібраними, якщо
людина їх не заслуговує, наприклад,
через убивство.
Локк
сповідував ліберальну
державу,
але не самий ідеал манчестерського
лібералізму.
Держава має право втручатися у приватну
власність, наприклад, накладати податки
на
несамостійну працю
|
