Методичні вказівки до проведення практичних занять:

Теоретична частина: Безпосередньо контактуючи з навколишнім світом, людина одержує інформацію не лише про певні властивості та якості, що притаманні тим або іншим об’єктам чи явищам, відчуваючи їх, а й відомості про самі об’єкти як цілісні утворення. Таке цілісне їх відображення в мозку людини характеризує другу ланку єдиного процесу чуттєвого пізнання - сприймання.

Сприймання - це психічний процес відображення в мозку людини предметів та явищ у цілому, у сукупності всіх їх якостей та властивостей при безпосередній дії на органи чуття.

У сприйманні предмета як своєрідного синтезу його властивостей відбувається реакція на комплексний подразник, рефлекс на відношення між його якостями. У результаті сприймання виникають суб’єктивні образи сприйманих об’єктів - уявлення. Процес сприймання відбувається у взаємозв’язку з іншими психічними процесами особистості: мисленням (ми усвідомлюємо об’єкт сприймання), мовою (називаємо його словом), почуттям (виявляємо своє ставлення до нього), волею (свідомим зусиллям організовуємо перцептивну діяльність).

У сприйманні предметів та явищ світу важливу роль відіграють активність, дійовість особистості. Вона виявляється в рухах органів чуття, спрямованих на об’єкти , які сприймаються, в їх обмацуванні, обстеженні зором їх контурів, окремих частин. У всіх різновидах сприймання моторний компонент сприяє відокремленню предмета серед інших об’єктів .

У чуттєвому пізнанні відчуття та сприймання виявляються в єдності. Сприймань поза відчуттями не буває.

Види сприймання розрізняють за сенсорними особливостями (зорові, слухові, нюхові, дотикові, смакові, кінестетичні, больові та ін.), відношенням до психічного життя ( інтелектуальні, емоційні, естетичні), видом активності ( мимовільне, довільне), складністю сприймання або формами існування матерії ( сприймання простору, руху, часу).

Сенсорний склад сприймання багато в чому збігається з відчуттям.

На відміну від відчуття специфічне у сприйманні полягає в тому, що той чи інший бік зорового, слухового, тактильного сприймання стає предметом усвідомлення, розуміння його значення для життя. Сенсорне сприймання предметів та явищ дійсності відбувається у комплексі, взаємодії органів чуття: зору та кінестетичних відчуттів, зору та слуху тощо. При цьому один з різновидів сприймання постає як провідний, а інші - як допоміжні.

За видом активності виділяють мимовільне сприймання, коли людина не ставить цілі сприйняти якийсь об’єкт і не використовує вольових зусиль для цього; довільне сприймання навпаки - потребує свідомої постановки цілі сприйняти об’єкт людина прикладає необхідні вольові зусилля.

Сприймання за формами існування і його складністю - це сприймання простору, часу, руху, в якому беруть більшу чи меншу участь різні аналізатори в їх взаємозв’язку.

Сприймання простору відбувається за участю зорового, кінестетичного та слухового аналізаторів. Об’єктом просторових сприймань є диференціація розмирів і форм предметів, віддалі, розміщення їх у просторі , глибини, рельєфу.

Сприймання часу полягає у відображенні тривалості та послідовності дії подразника на організм.

Сприймання послідовності відбувається завдяки перервам у тривалості дії подразників на аналізатори. Сприймання тривалості залежить від ставлення до змісту, характеру сприйманого об’єкту.

Сприймання руху - це відображення зміни положення предметів у просторі. Сприймання руху залежить від того, як сприймається рухомий предмет стосовно іншого нерухомого чи рухомого предмета.

Основними властивостями сприймання є: вибірковість, предметність, цілісність, константність, осмисленість, структурність, апперцепція та ілюзії.

Предметність сприймання виявляється у співвіднесенні відомостей про об’єкти із самими об’єктами як носіями певної інформації.

Предмети та явища сприймаються як єдине ціле, в якому його окремі компоненти постають в єдності. Відсутність у предметі якогось одного його боку або деталі не заважає цілісному сприйманню.

Осмислення сприйнятого залежить від досвіду та знань особистості Тому одні та ті самі предмети людьми різного рівня культурного розвитку, дітьми та дорослими сприймаються та осмислюються по-різному.

Константність сприймання полягає втому, що форма, розмір, колір предметів сприймаються більш-менш стереотипно незалежно від умов, за яких предмет сприймається.

У сприйманні предметів та явищ важливу роль відіграють попередній досвід, попередні уявлення особистості. Залежно від повноти їх змісту, спрямованості, організованості сприймане відображається у свідомості більш - менш адекватно. Зміст попереднього досвіду, спорідненість його із сприйманим об’єктом, інтерес до нього є тією передумовою ефективності та адекватності сприймання, яку називають апперцепцією.

Сприймання визначається як об’єктивними, так і суб’єктивними умовами. Серед об’єктивних умов, які забезпечують адекватність сприймання, потрібно врахувати яскравість, звучність, динамічність предмета, тобто силу подразника, та фізичні умови сприймання - освітленість предмета, віддаль від особи, що сприймає, будову самого предмета - структуру, де чітко виявляються його компоненти, контрасність тіла та фігури.

Ілюзією називають неадекватне сприймання, яке неправильно, викривлено, помилково відображають об’єкт, що діють на аналізатори.

Важливими умовами адекватного сприймання є спостереження і спостережливість. Вони яскраво виявляються при довільному цілеспрямованому сприйманні. Спостереження найбільше відрізняє довільне сприймання від мимовільного.

Спостереження і спостережливість, відіграють велику роль у навчанні та трудовій діяльності людини.

Практична частина: