Вплив на сприйнятливість організму (третя епідеміологічна ланка)

Несприйнятливість до інфекційних хвороб може бути вродженою і набутою, остання – природною (після перенесеної хвороби) і штучною (внаслідок активної або пасивної імунізації). Реалізація зараження (розвиток хвороби) має місце в тому випадку, коли патогенний мікроорганізм попадає в сприйнятливий організм. Підвищення резистентності організму людини до певних патогенних мікроорганізмів – ефективний засіб переривання епідемічного процесу.

З метою вироблення специфічної резистентності до збудників хвороби широко застосовують вакцинацію. Застосовують різноманітні вакцини – препарати, отримані з живих атенуйованих штамів або вбитих мікроорганізмів, хімічні (молекулярні), синтетичні (штучні), генно-інженерні. Якщо основним діючим патогенним фактором збудника є екзотоксин, підвищення специфічної резистентності організму досягається шляхом створення антитоксичного імунітету. У цьому випадку імунізацію проводять анатоксином.

Медичний нагляд за вогнищем інфекції. Протиепідемічні заходи у вогнищі інфекції

Для впливу на третю ланку епідемічного процесу за особами, що спілкуються з джерелом збудника, або наражалися на ризик зараження через ті чи інші фактори передачі інфекції, встановлюють медичне спостереження. Під час цього спостереження (залежно від нозологічної форми) проводять щоденну дворазову термометрію, огляд шкіри і слизових оболонок, пальпацію печінки, цікавляться самопочуттям та інші. Медичне спостереження проводять протягом терміну, що дорівнює максимальному інкубаційному періодові даної інфекційної хвороби, і продовжують на відповідний термін після появи кожного нового повторного випадку захворювання. Кожна людина, у якої з’являються подібні симптоми даної інфекційної хвороби, підлягає негайній провізорній ізоляції у стаціонарі або в домашніх умовах до встановлення діагнозу. Якщо хворого залишають вдома, то створюють максимальні умови для зменшення можливості його контакту із здоровими.

На осіб, що перебувають під медичним спостереженням, іноді накладають певні обмеження у вигляді роз’єднання. Цей захід частіше вживають до дітей, котрі відвідують дитячі заклади, а також до дорослих, що працюють у дитячих закладах, на підприємствах харчової промисловості, громадського харчування (наприклад, при крові у дітей, що не хворіли на дану нозологію і не були щепленими, не допускаються у дитячі заклади протягом 17 днів із моменту госпіталізації пацієнта).

При деяких особливо небезпечних хворобах (чума, холера) встановлюють медичний карантин, за якого забороняють в’їзд чи виїзд із зони карантину. Іноді особи, що спілкувалися з пацієнтами на інфекційні хвороби, підлягають обсервації, тобто ізоляції у спеціально пристосовані приміщення, де за ними встановлюють медичне спостереження на термін, що дорівнює максимальному інкубаційному періоду при даній нозології.

У вогнищі інфекції проводяться протиепідемічні заходи:

• дезинфекцію (поточну або заключну);

• ізоляцію контактних по можливості;

• дезінсекцію, дератизацію;

• санітарно-освітню роботу на підприємствах по місцю роботи хворого і контактних.

Щоб підвищити несприйнятливість до збудника даної інфекції, проводять екстрену профілактику, особливо в тих випадках, коли є підстави для припущення, що зараження вже відбулося або може незабаром статися. Для цього застосовують імунні сироватки або специфічні імуноглобуліни, інтерферони, антибіотики, хіміопрепарати та деякі вакцини. Екстрену профілактику антибіотиками здійснюють в осередках бактеріальних інфекцій, головним чином у разі загрози захворювання на чуму й холеру. Для профілактики малярії серед осіб, які тимчасово перебувають в ендемічній щодо малярії місцевості, проводять індивідуальну хіміопрофілактику хлорахіном. Залежно від мети й препаратів, що використовують, екстрену імунопрофілактику поділяють на специфічну (вводять готові антитіла, що ступають у взаємодію із збудником і його токсином), неспецифічну (здійснюють за допомогою антибіотиків, хіміотерапевтичних препаратів) та комбіновану (полягає в одноразовому введенні вакцин та імунних препаратів).

Обов’язковим елементом діяльності медичних працівників в епідемічному осередку є бесіди, що мають на меті підвищення санітарної грамотності населення, ознайомлення із засобами індивідуальної профілактики, пояснення природи даної інфекційної хвороби, тощо.

В обов’язки фельдшера також входять певні протиепідемічні заходи в осередку інфекції: повідомлення СЕС про виявлення хворого на інфекційну хворобу, уточнення діагнозу, ізоляція хворого з подальшою його госпіталізацією, проведення екстреної профілактики контактним, виявлення носіїв, які можуть бути джерелом поширення інфекції (взяття мазків із носоглотки на дифтерійну паличку й менінгокок, посів калу на кишкову групу інфекцій тощо), щоденне спостереження за особами, що були в контакті з хворим, з обов’язковою термометрією впродовж усього інкубаційного періоду хвороби. Під час огляду слід звернути увагу на такі ранні ознаки хвороби, як нездужання, головний біль, зниження працездатності, субфебрильна температура з тенденцією до поступового підвищення (черевний тиф), плями Копліка (кір), слизово - кров’нисті випорожнення (шигельоз), нежить, перхота в горлі, катаральні прояви з боку носоглотки (менінгококова інфекція) тощо.