Види алергічного стану

ГНТ (гіперчутливість негайного типу)	ГУТ (гіперчутливість уповільненого типу)
1. Анафілаксія.	1. Інфекційна алергія.
2. Сироваткова хвороба.	2. Контактні дерматити.
3. Атопії (бронхіальна астма, кропивниця, поліноз).	3. Лікарська алергія (медикаментозна).
4. Феномен Артюса – Сахарова.

Гіперчутливість негайного типу

Анафілаксія (лат. ana – проти, phylaxis - захист) – це стан гіперчутливості, який проявляється негайно після повторного введення чужорідного антигену у вигляді шоку або близького до нього стану.

Речовини, які викликають анафілаксію, називаються анафілактогенами. До них відносяться чужорідні білки, лікарські речовини (сироватки, антибіотики та інше).

Використання реакцій імунітету для діагностики

інфекційних хвороб

Реакції імунітету – це реакції між антигеном і антитілом, або між антигеном і сенсибілізованими лімфоцитами, які відбуваються у живому організмі, а також можуть бути поставлені в лабораторних умовах.

Реакції між специфічним антигеном і антитілом називаються СЕРОЛОГІЧНИМИ.

Реакція між антигеном і сенсибілізованими лімфоцитами називаються КЛІТИННИМИ.

Серологічні реакції використовуються для лабораторної діагностики інфекційних захворювань.

1. Для виявлення антитіл у сироватці хворого – серологічна діагностика (Serum – сироватка). Ці реакції ставлять в динаміці.

2. Для ідентифікації виділеного з організму хворої людини патогенного мікроорганізму – серологічна ідентифікація культури мікроорганізмів.

З метою діагностики інфекційних хвороб використовують наступні серологічні реакції.

1. Реакція аглютинації в різних варіантах.

2. Реакція преципітації в різних модифікаціях.

3. Реакція імунофлюоресценції (РІФ).

4. Реакції з участю комплементу.

5. Реакції з участю фагоцитів.

6. Реакції імуносорбентного аналізу.

7. Реакції нейтралізації біологічної активності збудника або токсинів.

Загальні принципи профілактики інфекційних хвороб.

Заходи щодо джерела інфекції, знешкодження шляхів передачі.

Робота з колективом, сприйнятливим до захворювання

Науково організована профілактика інфекційних хвороб грунтується на положеннях вчення про епідемічний процес, яке було розроблене в 40-х роках видатним українським епідеміологом Л.В.Громашевським. основним положенням цього вчення є поняття про три ланки епідемічного процесу: джерело інфекції; фактори і шляхи передачі; сприйнятливий організм. Ефективний вплив на одну або кілька ланок епідемічного процесу вилучає їхню участь у поширенні інфекції і є основою профілактики інфекційних хвороб.

Заходи щодо джерела інфекції (перша ланка епідемічного процесу)

• Виявлення заражених людей, ізоляцію (вдома або в лікувальних установах) та лікування.

• Ветеринарно-санітарні заходи щодо обмеження чисельності гризунів і захист від них харчових об’єктів та джерел водопостачання;

• Систему заходів щодо санітарної охорони державного кордону.

Важливою умовою ефективності ранньої діагностики і повного виявлення інфекційних хворих є епідеміологічна настороженість лікаря (фельдшера). Так, при черевному тифі це виявляється в обов’язковому обстеженні всіх хворих на гарячку неясного походження методом гемокультури, при дифтерії – в бактеріологічному обстеженні хворих на ангіну, тощо. Такий підхід дозволяє виявити легкі, атипові форми хвороби і своєчасно виводити хворих з епідемічного процесу як джерело інфекції. Важливе значення має також медичний нагляд і лабораторне обстеження осіб, що були в контакті з хворими в епідемічному осередку. Тривалість нагляду дорівнює тривалості інкубаційного періоду, рахуючи від дати заключної дезинфекції або останнього контакту з хворим. Виявлення прихованих джерел інфекції в епідемічному осередку (носіїв) – це копітка і складна робота. Вона передбачає ретельне епідеміологічне обстеження, повторні, часто багаторазові лабораторні дослідження. Застосовуються відповідні до нозоологічної форми специфічні методи діагностики – бактеріологічні, вірусологічні, паразитологічні, серологічні та інші.

Заходи щодо джерела інфекції передбачають ізоляцію хворого в домашніх умовах або в стаціонарі.

Термін ізоляції хворого визначається його станом (видужування) і тривалістю заразного періоду.

При наявності хронічного джерела інфекції (носіїв)ізоляцію не здійснюють, бо методи їх успішного лікування розроблені недостатньо. Проте виявлення і облік носіїв збудників інфекційних хвороб сприяють зниженню захворюваності в їхньому оточенні завдяки різним профілактичним заходам (санітарно - освітня робота, імунізація та ін.). заходи щодо носіїв збудників інфекційних хвороб передбачають зокрема, заборону на деякі професії, при яких зростає потенційна небезпека їх для населення як джерела інфекції (наприклад, робота на підприємствах громадського харчування, в дитячих установах та ін.).

Заходи щодо хворих тварин здійснює ветеринарна служба. У разі деяких зоонозів заходи щодо джерела інфекції передбачають дератизацію, захист від гризунів продуктів харчування та джерел водопостачання, якісне санітарне очищення населених пунктів та інші заходи, спрямовані на зниження кількості гризунів.

Вплив на шляхи і фактори передачі інфекції (друга ланка епідемічного процесу)

Вилучення з епідемічного процесу факторів передачі інфекції передбачає проведення комплексу санітарно-гігієнічних і дезінфекційних заходів, спрямованих на переривання шляхів передачі.

Основні механізми передачі інфекції Л.В.Громашевський поєднує в чотири групи. Усі вони зумовлені локалізацією збудника і шляхами його виведення з організму.

1. У разі локалізації в дихальних шляхах збудник виділяється у вигляді аерозолю і поширюється з повітрям – повітряно-краплинний (повітряно-пиловий механізм зараження).

2. Якщо збудник містить в травному каналі, він передається через фактори зовнішнього середовища – воду, продукти харчування, рідше предмети побуту та ін., які піддавалися фекальному забрудненню, - фекально-оральний механізм зараження.

3. При локалізації збудника на шкірних покровах і слизових оболонках зараження відбувається через контакт з джерелом інфекції - контактний механізм зараження.

4. При локалізації збудника в органах і тканинах, які не мають прямого зв’язку із зовнішнім середовищем, зараження звичайно відбувається за допомогою членистоногих. Відомий артифіціальний (штучно створений) механізм зараження, коли збудник з кров’ю хворого (джерела інфекції) може переноситися в організм здорової людини через забруднений кров’ю шприц та інший інструментарій (парантеральний артифіціальний механізм зараження).

В епідемічному осередку вплив на фактори зовнішнього середовища визначається механізмом зараження. У разі повітряно - краплинного і повітряно - пилового механізму зараження певне значення має відповідний повітряний режим – провітрювання і вологе прибирання приміщень, застосування дезінфекційних засобів, використання бактерицидних ламп та інші способи знезараження повітря.

При кишкових інфекціях після ізоляції хворого проводять знищення збудника на об’єктах зовнішнього середовища за допомогою хімічний і фізичних засобів знезараження.

Якщо джерелом інфекції є гризуни, після виявлення та ізоляції хворого здійснюють дератизацію і заключну дезинфекцію. З метою знищення членистоногих переносників інфекції проводять дезинфекцію.

За умов епідемічної загрози заходи щодо факторів зовнішнього середовища залежно від механізму зараження передбачають крім наведених знезаражування стічних вод, широке застосування біологічних, а при необхідності і хімічних методів боротьби з переносниками, природоохоронні заходи, які дають змогу знешкодити місце виплоджування переносників.