Реактивність організму. Імунітет. Сучасний погляд на значення імунітету в запобіганні інфекційних хвороб

Реактивність організму – це здатність його відповідати на дію з зовні. Така здатність перш за все залежить від певної наявності імунітету в організмі .

Людина живе й працює в складному довкіллі, де існують мільярди бактерій, вірусів, грибів, найпростіших. Час від часу вони проникають в її внутрішнє середовище. Вони постійно стикаються з великою кількістю різноманітних хімічних сполук, що виникають у результаті планетарних процесів і діяльності людини. В самому організмі внаслідок мутацій постійно виникають змінені клітини, які можуть започаткувати розвиток пухлин.

Але в переважній більшості всі ці фактори суттєвої шкоди людині не завдають. Це зумовлено тим, що існує й активно функціонує захисна система організму – система імунітету. Спочатку термін “імунітет” означав, що організм не чутливий до інфекційних агентів або захищений від них (immunitas – звільнений від податків). Численні спостереження показали, що особи, які перехворіли на інфекційну хворобу, захищені від повторного зараження тим же збудником. Так виникало поняття набутого імунітету (несприйнятливості), який є специфічним і тривалим.

Імунна система виконує гомеостатичну функцію імунного нагляду. Вона підтримує постійність внутрішнього середовища та обегірає його від виникнення захворювань. Від стану імунної системи, як правило, залежить відповідь організму на проникнення хвороботворних агентів. Доказами цього є загальновідомі факти: у дітей, які мають вроджені вади імунної системи, значно частіше виникають пухлини, і вони в більшості випадків гинуть від захворювань, викликаних різноманітними мікроорганізмами.

При надзвичайно небезпечній хворобі сучасності - СНІДі – глибоко вражається імунна система, завдяки чому нешкідлива в звичайних умовах мікрофлора організму може стати однією з причин загибелі людини. Таким чином, імунна система забезпечує одну з важливих адаптаційних функцій організму і спрямована на контроль і збереження його генетичної недоторканості.

Імунітет – це цілісна система біологічних механізмів самозахисту організму від усього генетично чужорідного, що надходить до нього або народжується в ньому і направлена на підтримання гомеостазу. Основною функцією імунітету є систематичне розпізнавання всього чужорідного, що проникає в організм (бактерії, віруси, гриби, найпростіші), власних змінених клітин, підтримання гомеостазу, нейтралізація, видалення та знищення чужорідних агентів. На кожну чужорідну сполуку, що попадає в організм, останній специфічно реагує, виробляючи молекули й клітини, які вступають з нею у взаємодію для подальшого видалення.

Імунітет протягом життя можна набути природним шляхом або за рахунок щеплень (штучно). Якщо несприйнятливість виробилась у людини після перенесеної певної хвороби, говорять про набутий природний активний імунітет. Природний пасивний імунітет виникає у дитина за рахунок антитіл, які вона одержує від матері. Як правило, після хвороби організм звільняється від мікроорганізмів, а імунітет продовжує тривати певний період часу. У зв’язку з тим, що несприйнятливість існує при відсутності збудника в організмі, такий імунітет називається стерильним. Він має місце при більшості інфекційних захворювань. Якщо імунітет пов’язаний з перебуванням збудника в організмі, говорять про нестерильний імунітет (при туберкульозі, бруцельозі). Імунітет, що виникає після щеплень, теж поділяється на активний і пасивний. Штучний активний імунітет виробляється при щепленні вакцинами (ослабленими або вбитими мікробами, вірусами або їхніми хімічними компонентами).штучний пасивний імунітет триває за рахунок введення готових антитіл (антимікробних, антивірусних, антитоксичних).