Лікування комплексне та індивідуальне, специфічне і неспецифічне

Видатний інфекціоніст, академік Білібін О.Ф. говорив, щзо лікувати інфекційного хворого важче, ніж встановити діагноз.

Голландський лікар Ван Стівен і його вислів: “Gui dene diagnocic bene curat – хто добре діагностує, той добре лікує”, дуже актуальний в наш час.

Основні принципи комплексного лікування інфекційних хворих передбачають:

• Вплив на збудника та його токсин – етіотропне лікування.

• Вплив на імунологічну реактивність організму - специфічна та неспецифічна імунотерапія.

• Вплив на певні ланки інфекційного процесу, відновлення і корекція гомеостазу – патогенетичне лікування.

• Усунення або зменшення основних проявів хвороби – симптоматичне лікування.

При цьому додержуються загальних положень комплексного лікування:

• індивідуалізація;

• плановість;

• послідовність (поліклініка – стаціонар – диспансеризація);

• врахування особистостей перебігу, важкості та періоду хвороби;

• вік хворого, супутні захворювання.

Основні принципи лікування інфекційних хворих

• комплексне;

• специфічне;

• патогенетично обгрунтоване;

• індивідуальне.

Основні лікарські засоби етіотропної дії. Хіміотерапія. Основні їх групи. Характеристика кожної групи

Для лікування інфекційних хворих використовують хімічні речовини, які володіють специфічною дією на збудника. До них відносяться препарати синтетичного походження (рослинного) а також антибіотики.

Правила хіміотерапії:

• здатність впливати на збудника;

• достатня доза для цього;

• не має негативного впливу на організм;

• враховувати швидкість всмоктування;

• вибіркове накопичування в органах;

• способи виведення з організму;

• кратність вживання ( пеніцилін не рідше 4-6 разів на добу, так як він виводиться із організму через4-6 годин); інакше формується стійкість до нього збудника;

• враховувати несумісності (втрата властивостей або утворювати токсичні речовини), або пригнічують одне одного.

Антибіотики

1. Пеніциліни (бензилпеніцилін, метицилін, оксацилін, ампіцилін, ампіокс, карбеницилін, диклоксацилін).

2. Цефалоспоріни – широкий спектр антибактеріальної дії (цепорін, цефалотин (кефлін), цефалозин (кефзол), цефалексин (цепорекс), кетоцеф (цефуроксим), цефобоксин (клофоран).

3. Тетрацикліни володіють бактеріостатичною дією (тетрацикліна гідрохлорид, оксітетрциклін, мороциклін, метациклін (рондоміцин), доксициклін (віброміцин). Добре всмоктуються в ШКТ виділяють з калом і сечею, жовчю. Не дають дітям до 14 років та вагітним (вплив на кістяк). Може розвинутися дисбактеріоз, понос, грибок Кандіда. Для попередження – ністатин на рикетсії, шигели, сальмонели.

4. Левоміцетин (хлоранфенікол). Накопичується в жовчі, печінці, нирках, лікворі. Виводиться з організму разом з сечею. Токсично діє на кістковий мозок. Левоміцетина сукцинат (хлорид С) – в/м. Діє на шигели, сальмонели, рикетсії.

5. Антибіотики – аміноглікозиди (неонаціна-сульфат, канаміцин, мономіцин, гентаміцина сульфат, сизоміцин, амікацин).

6. Антибіотики – макроліди (еритроміцин, олеандоміцина фосфат, олететрин) - при стрептококових, пневмококових, монококових інфекціях.

7. Поліміксини – виробляються грунтовими бактеріями (поліміксина М - сульфат, поліміксина В сульфат) – ефективні при колі, шигелах, сальмонелахі особливо сильно діють на синогнійні палички. Поліміксіна М - сульфат – застосовується всередину і зовні. Поліміксіна В – сульфат – всередину, в/в, в/м.

Крім цих:

• ристоміцина сульфат – тільки в/в, ефективний при сепсисі;

• лінкоміцина гідрохлорид, рифампіцин – застосовується всередину в/м, в/в – ефективні при остеомієліті, сепсисі, пневмонії, tbc, бруцельозі.

Нітрофуранові – фуразолідон, фурагін, фурдонін, фуразолін. Ефективні при кишкових інфекціях, інфекціях сечовивідних шляхів, при гнійних процесах.

Похідні 8-оксихіноліну – ентерросептол, мексадорм, мексаза, інтестопан, хлор-хінальдон, нітроксолін (5-НОК) – антибактеріальна, антипаразитарна, антигрибкова активність. Не пригнічують кишкову нормальну флору, але тривале їх вживання може викликати периферичні неврити, враження зорового нерву.