Клінічні форми інфекційної хвороби. Гострий, підгострий, затяжний і хронічний перебіг інфекційних хвороб. Загострення, рецидиви, ускладнення. Повторні захворювання., носійство. Змішані інфекції

Деякі бактерії після проникнення в організм локалізуються в певній тканині або органі. Така інфекція називається місцевою (вогнищевою). Якщо ж збудник проникає в кров і поширюється по всьому організму, інфекція називається загальною. Розрізняють декілька форм загальної інфекції.

Бактеріємія – перебування бактерій в крові. Мікроби розмножуються в певних вогнищах і тільки періодично потрапляють у кров, але не розмножуються і ній (наприклад, при черевному тифі, бруцельозі). При вірусних захворюваннях такий стан називається вірусемією.

Септицемія (сепсис) – збудник постійно, протягом тривалого часу знаходиться в крові й розмножується в ній, що супроводжується запаленням, руйнуіванням клітин у певних органах ( при чумі, сибірці, гнійних інфекціях та ін.).

Септикопіємія – септичний процес, при якому в різних органах і тканинах утворюються гнійні вогнища.

Токсинемія – перебування токсинів у крові. Збудник може знаходитись у будь-якому вогнищі, продукує екзотоксин, який проникає в кров і зумовлює певні клінічні симптоми хвороби (наприклад, при дифтерії, правці, ботулізмі, газовій гангрені).

Якщо захворювання викликане одним збудником, вживають термін моноінфекція, якщо двома і більше – змішана або поліінфекція. Часом після припинення симптомів, властивих для даної хвороби, настає їх повторення. Це називають рецидивом (при малярії, поворотному тифі та ін.). нове зараження при цьому не виникає. Повторення симптомів викликається тими збудниками, які ще залишилися в організмі.

Розрізняють ще такі поняття , як реінфекція і суперінфекція. Реінфекція – повторне зараження тим самим збудником після повного видужання ( при гонореї, сифілісі). Суперінфекція – повторне зараження тим же збудником ще до ліквідації первинної інфекції. Необхідно ще окремо виділити поняття вторинна інфекція – коли до першої, основної інфекції, що вже розвинулися, приєднується нова, викликана іншим збудником. Наприклад, до грипу приєднується стафілококова пневмонія.

Залежно від тривалості перебігу, інфекції поділяють на гострі й хронічні. При гострих інфекціях (дифтерія, скарлатина, грип, кір) захворювання починається раптово і триває недовго, до 3-х місяців. Якщо розвивається хронічна інфекція (туберкульоз, бруцельоз, сифіліс, малярія та ін.), збудник перебуває в організмі тривалий час, захворювання тягнеться довго, з рецидивами, загостреннями патологічного процесу.

Існує ще особлива форма взаємодії мікро - і макроорганізму – бактеріоносійство (вірусоносійство). Сучасна наука розглядає його як інфекційний процес, що перебігає безсимптомно в гострій (до трьох місяців) або хронічній ( роками і десятиліттями) формах. Це трапляється при низькому рівні імунітету, що зумовлює збереження збудника в організмі (черевний тиф, дизентерія та інші). Важливе значення має носійство вірусів. Наприклад, після першого проникнення в організм віруси герпесу і ретровіруси можуть потім зберігатися протягом усього життя. Важливу проблему для практичної медицини має носійство вірусу гепатиту В.

За способом зараження інфекційні хвороби поділяють на екзогенні й ендогенні. При екзогенних (тиф, дифтерія, поліомієліт, гонорея, сифіліс) збудник проникає в організм ззовні – від хворих або носіїв. При ендогенних (автоінфекція), таких, як ангіна, отит, назофарингит, апендицит, кон’юнктивіт тощо, захворювання виникає в результаті активізації мікрофлори шкіри слизових оболонок, кишечнику, при зниженні резистентності макроорганізму.

В будь-який період хвороби можливі ускладнення – специфічні та неспецифічні. До специфічних відносяться ускладнення, які викликані збудниками даного захворювання і які являються наслідком незвичайного прояву типової клінічної картини та монофункціональних проявів хвороби (перфорація виразки кишковика при черевному тифі; печінкова кома при - вірусному гепатиті) або атиповій локалізації при пошкодженні тканин (сальмонельозний ендокардит).

Ускладнення, які викликані мікроорганізмами другого виду, являються неспецифічними для даного захворювання.

Виключне значення в клініці інфекційних хвороб мають небезпечні для життя ускладнення, які потребують невідкладного втручання, інтенсивного нагляду та інтенсивної терапії. До них відносяться печінкова кома (вірусні гепатити), гостра ниркова недостатність (малярія, лептоспіроз, геморагічна лихоманка з нирковим синдромом, менінгококова інфекція), набряк легень (грип), набряк головного мозку (фульмінатний гепатит, менінгіти), а також шок.

В інфекційній практиці зустрічаються наступні види шоку: циркуляторний (інфекційно-токсичний, токсико-інфекційний), гіповолемічний, геморрагічний, анафілактичний.