Показання до лікування інфекційного хворого в стаціонарі і вдома

Інфекційного хворого госпіталізують за епідемічними та клінічними показниками. До епідеміологічних показників належать:

1. висока заразність;

2. відсутність належних умов для ізоляції вдома;

3. проживання в гуртожитку чи готелі;

4. належність пацієнта до так званої декретованої групи (працівники харчової галузі, водоканалу, дитячих дошкільних установ і лікувальних закладів, тощо).

За клінічними показаннями обов’язковій госпіталізації підлягають хворі:

1. з тяжкими інфекційними захворюваннями та ускладненнями;

2. з серйозною супровідною патологією;

3. з будь-якою формою холери, чуми, геморагічних гарячок, черевного тифу, паратифів А і В, гепатитів В, С, Д, нейроінфекції, поліомієліту, дифтерії, малярії, сибірки та деяких інших хвороб.

Ізоляція та лікування в домашніх умовах має переваги, оскільки хворий залишається у звичній для нього обстановці (особливо це стосується дітей), його доглядають близькі люди, які можуть організувати краще ніж у лікарні харчування, не має загрози нашарування інших інфекцій.

Основні вимоги до лікування інфекційних хворих в домашніх умовах

1. Хворий не належить до групи, яка підлягає госпіталізації за епідемічними та клінічними показаннями.

2. Хвороба має легкий або середньо тяжкий перебіг і не потребує постійного лікарського нагляду.

3. Пацієнта періодично буде відвідувати лікар, фельдшер або медсестра.

4. Про інфекційне захворювання інформована місцева СЕС.

5. Організовано забір і доставку в лабораторію матеріалу для досліджень.

6. Призначено та виконується необхідне лікування.

7. Організовано протиепідемічні заходи (поточна дезинфекція та інше).

Періоди гострої інфекційної хвороби, їх значення у діагностиці, лікуванні та епідеміології. Приклади циклічного та атипічного перебігу інфекційних хвороб (черевний тиф, менінгококцемія), зв’язок періодів хвороби

з її діагностикою та лікуванням

Періоди інфекційних хвороб

У розвитку інфекційної хвороби розрізняють такі періоди:

• інкубаційний (прихований);

• початковий (продромальний, період провісників);

• основних проявів хвороби або стаціонарний;

• згасання клінічних проявів хвороби;

• видужання (рековалісценції).

Інкубаційний період триває від моменту проникнення збудника в організм до перших проявів хвороби. З самого початку інкубаційного періоду йде “таємна війна”, бо, як уже вказувалось, у здоровому організмі немає умов для розвитку патогенних для всього організму мікроорганізмів. В цей час відбувається не тільки, а може і не стільки, розмноження збудника, виділення і накопичення його токсинів, продуктів життєдіяльності, як зміна численних функцій організму для збереження гомеостазу, виникає готовність організму відповісти на надзвичайне подразнення специфічними та неспецифічними морфологічними, обмінними, хімічними та іншими реакціями, які відіграють в основному захисну для організму роль., вмикають природні (клітинно-ферментативні, клітинно-фагоцитарні та ін.) та специфічні (клітинно-гуморальні) механізми захисту. Коли зміни в організмі досягають певного рівня (порога), з’являються клінічні ознаки хвороби.

Інкубаційний період кожної інфекційної хвороби має певну тривалість з більшими чи меншими коливаннями. При деяких хворобах він може вимірюватися годинами (грип, харчові токсикоінфекції, ботулізм, холера), а при інших – тижнями, місяцями (вірусний гепатит, сказ, амебіаз) і навіть роками (СНІД, лепра). У разі однієї і тієї ж хвороби тривалий інкубаційний період може бути сприятливою прогностичною ознакою, а більш короткий – іноді передує тяжкому перебігу (правець, ботулізм, менінгококова інфекція та інші). Найбільшу тривалість інкубаційного періоду інфекційної хвороби потрібно знати для визначення терміну карантину (кір, скарлатина, чума, холера та ін.).

Початковий період (продромальний період, період провісників) починається з появою перших ознак захворювання. У зв’язку з тим що перебіг цього періоду при деяких хворобах буває досить тяжким (навіть з летальним кінцем), назви його “продромальний”, “період провісників” більш умовні, ніж “початковий”. Взагалі в цьому періоді спостерігаються загально - інфекційні симптоми, властиві багатьом інфекційним хворобам, - нездужання, головний біль, іноді підвищення температури тіла, легкий озноб, розлад сну та ін. Проте й ці загальні симптоми можуть мати свої нюанси при різних хворобах: біль в надбрівних ділянках та скронях під час грипу, кашель зі схудненням при кашлюку, блювання “фонтаном” без нудоти при менінгіті та ін. Крім того, в початковому періоді можуть з’являтися патогномічні ознаки хвороби, які вже дозволяють встановити правильний діагноз: плями Бєльського – Філатова – Копліка при кору, продромальний висип у трикутнику Сімона при натуральній віспі та ін. тривалість початкового періоду 1-4 дні, проте він спостерігається не при всіх інфекційних хворобах.

Період основних проявів або стаціонарний. Іноді його можна поділити на період наростання клінічних проявів хвороби та період розпалу хвороби. У цей період у повній мірі виявляються загальні симптоми та типові для кожної інфекційної хвороби ознаки, які часто з’являються і розвиваються в певній послідовності. Накопичення збудника та пов’язаних з ним токсичних субстанцій, як правило, досягає найвищого ступеня, що веде до морфологічних змін і проявів інтоксикації.

Інтоксикація (токсимія) на специфічну – за рахунок екзотоксинів (правець, дифтерія, ботулізм та ін.) або ендотоксинів збудника (черевний тиф, бруцельоз сальмонельоз, менінгококова інфекція та ін.) та неспецифічну – за рахунок токсичних речовин тканинного і метаболічного походження. Тривалість періоду розпалу хвороби може бути різною – від кількох днів (кір, грип, харчові токсикоінфекції) до кількох тижнів (черевний тиф, вірусний гепатит, сибірка) і навіть місяців (бруцельоз).

У період згасання клінічних проявів хвороби інтенсивність патологічних процесів зменшується. Цей період переходить у період видужання (реконвалисценції).