Методика обстеження інфекційного хворого. Значення анамнезу, епіданамнезу у діагностиці. Огляд хворого за системами. Визначення окремих провідних симптомокомплексів у перебігу хвороби

Клінічна діагностика інфекційних хвороб, як і всіх інших захворювань, грунтується на розпитуванні хворого або його родичів ( анамнез) та на даних об’єктивного обстеження. під час збирання цих даних лікар (фельдшер) має дотримуватися певного плану.

Анамнез

Опитування слід вести докладно і повно. це слід робити тактовно, з турботою про долю хворого, створюючи психологічні умови, які сприяли б відвертості. розпитування (як і обстеження) слід проводити за певною схемою, яка вироблена лікарем (фельдшером) у процесі навчання і практичної діяльності. потрібно враховувати, що хворий ніколи не наважується все розповісти, соромиться, замовчує або лише коротко відповідає “так”, “ні”.

Розпитування хворого розпочинають з питання “Що Вас турбує?” під час збирання анамнезу хвороби з’ясовують, коли і як почалася хвороба (поступово, гостро), характер і ступінь підвищення температури тіла, наявність слабкості, безсоння, ознак диспепсії (блювання, понос, тощо), локалізацію та інтенсивність болю, наявність кашлю, серцебиття, задишка, тощо.

Слід з’ясувати особливості розвитку і перебігу хвороби, провідний синдром, час і послідовність появи окремих симптомів, ускладнень. наприклад, якщо йдеться про висип, уточнюють, коли він з’явився, відразу чи поступово, в якій послідовності, чи супроводжується свербінням, тощо.

Докладно зібраний анамнез нерідко може вирішити питання про діагноз.

Епідеміологічний анамнез

Мета лікаря (фельдшера) з’ясувати, де, як, коли і від кого міг заразитися хворий. Починати розпитування потрібно з питання, з чим хворий пов’язує своє захворювання. спрямованість запитань, що стосуються епідеміологічного анамнезу, має узгоджуватися з попередньою думкою лікаря (фельдшера) про те, до якої групи за класифікацією може бути віднесене захворювання. З’ясовують, чи не спілкувався хворий з інфекційним хворим, чи немає хворих на подібну хворобу серед членів сім’ї, в квартирі, будинку, на роботі, в колективі, який він відвідує, серед тих, що вживали ту саму їжу, чи не перебував (особливо, якщо це дитина) в осередку інфекційної хвороби (кір, дифтерія, скарлатина та ін.) або в місцевості, де хвороба ендемічна, чи зареєстровані епідемії, чи не був у контакті з хворими тваринами. Важливими можуть бути відомості про поранення, операції, гемотрансфузії та інші медичні втручання з пошкодженням шкіри, про укуси домашніх або диких тварин, комах, тощо. Потрібну інформацію можна одержати, розпитуючи хворого про умови харчування, побуту, праці, дотримання правил особистої гігієни та ін.

Певне значення може мати професія хворого. Питають, чи не має умов для зараження інфекційною хворобою на роботі (обробка шкіри, туш тварин, праця в бактеріологічній лабораторії, тощо). серед працівників шкіряних та хутрових фабрик можливі захворювання на сибірку, тваринницьких ферм – на бруцельоз, конюшень – на сап, серед землекопів та городників – на правець та ін.

Об’єктивне обстеження починають з загального огляду хворого з метою визначення стану хворого: наявність свідомості, судом, зовнішній вигляд, вираз обличчя, положення (поза), паралічі (парези), поведінка (активність), стан живлення, зміни з боку зовнішніх покровів і різних органів.

Порушення свідомості може спостерігатися у хворих на менінгіт, енцефаліт, при печінковій енцефалопатії, малярійній комі, тифозному стані та ін.

Зовнішній вигляд хворого, вираз його обличчя при деяких інфекційних хворобах можуть бути типовими. так, характерний вигляд хворого на вірусну паротитну хворобу дав підставу називати її “свинкою”. типовий вираз обличчя спостерігається у хворих на правець (risus sardonicus), холеру (fasies chlerica), чуму (fasies pestica), епідемічний енцефаліт – маскоподібне лице (аммія), а також у хворих на кір, лептоспіроз, висипний тиф, скарлатину, проказу. під час приступу коклюшного кашлю та ін.

Значну допомогу в розпізнаванні інфекційної хвороби може надати положення тіла хворого, наприклад на правець (опістотонус), менінгіт (менінгіальна поза, або поза лягавого собаки), бубонну форму чуми.

Поведінка хворого може бути характерною при деяких інфекційних хворобах: збудження, ейфорія – при висипному тифі; прояви аерофобії, збудження, іноді агресивність – при сказі; психомоторне збудження – при менінгіті, енцефаліті, жовтій гарячці, стенозуючому ларинготрахеїті; марення – при тифі; мареня та шал – в початковому періоді натуральної віспи, тощо.

Під час розмови з хворим оцінюють мову і голос хворого, зміна яких окремо або одночасно може спостерігатися при ботулізмі, дифтерії, менінгоенцефаліті, холері, ящурі, правці, інфекційному мононуклеозі, тифозному стані.

Уважно оглядають шкіру хворого. Це дозволяє виявити або основні прояви хвороби – при бешисі, шкірній формі сибірки і лейшманіозу, або окремі її симптоми, діагностичні ознаки – при черевному та висипному тифі, кору, вірусному гепатиті, вітряній віспі, ящурі, тощо. При інфекційних хворобах реакція шкіри має, як правило, запальний характер. Оглядаючи шкіру, звертають увагу на її колір (блідість, жовтушість, почервоніння), вологість, набряклість, демографізм, наявність висипу (екзантеми). У разі виявлення висипу з’ясовують строки його появи, характер (розеоли, папули, петехії, плями, везикули), локалізацію, поширеність, послідовність, швидкість і інтенсивність висипання, колір і відтінок, розмір, форму, схильність до злиття та динаміку розвитку елементів, скупченість чи відсутність на певних ділянках тіла.

Не менш важливим є огляд слизових оболонок губ, порожнини рота, стінок глотки, очей, носа, а в разі потреби – статевих органів. Він дозволяє, як і на шкірі, виявити або основні прояви хвороби (ангіна), або її діагностичні ознаки (кір, висипний тиф, дифтерія, скарлатина, аденовірусна хвороба та інше). І тут звертають увагу на колір, набряк, блиск, вологість (сухість), почервоніння (інтенсивність), синюшність, судинний малюнок, наявність висипу (енантеми). Якщо є нальоти, з’ясовують їх характер, колір, локалізацію, поширеність, консистенцію, характер поверхні. Оглядають язик. Під час інфекційних хвороб можливе ушкодження практично всіх структурних частин язика, можуть змінюватися його розмір, стан слизової оболонки, смакова чутливість, утворюватися наліт, порушуватися рухова функція та мова. Для деяких інфекційних хвороб характерні зміни язика: “черевнотифозний”, “висипнотифозний”, “чумний” (“крейдяний”), “грипозний”, “скарлатинозний” (“малиновий”), “молочний”, “рекурентний”.

Не слід нехтувати даними, отриманими за допомогою нюху, який без урахування відстані за чутливістю конкурує зі спектральним аналізом, тим більше, що при деяких інфекційних хворобах визначається більш чи менш характерний запах. Так, у палаті хворого на черевний тиф відчувається аміачний (“каловий”) запах, на висипний тиф – запах ацетону (“прокислих яблук), на жовту гарячку – “запах м’ясної крамниці”, на вірусний гепатит, ускладнений печінковою енцефалопатією, - “печінковий запах”, натуральну віспу – “запах віспяної палати” (“свіжовичиненої шкіри”). Піт від хворих на бруцельоз має запах плісняви.

Щоб розпізнати деякі інфекційні хвороби, важливо виявити збільшення лімфатичних вузлів. Звичайно звертають увагу на їх розміри, кількість, консистенцію, болючість, рухомість, спаяність між собою, та з оточуючими тканинами, стан шкіри над ураженою слизовою. Можуть збільшуватися окремі лімфатичні вузли (туляремія, чума) або спостерігається множинне збільшення їх (інфекційний мононуклеоз, аденовірусна інфекція, бруцельоз).

Під час дослідження внутрішніх органів особливу увагу звертають на стан печінки і селезінки, які так чи інакше втягуються в патологічний процес при більшості інфекційних хвороб. Подальше об’єктивне обстеження проводиться теж у певній послідовності: органи кровообігу, дихання, травлення, система крові, сечостатева, нервова.

Під час обстеження хворого лікар отримує певні ознаки (симптоми), або їх поєднання, на підставі яких він має встановити діагноз.