Інструментальні методи діагностики інфекційних хвороб

До загальноклінічних лабораторних методів діагностики відноситься загальний аналіз крові, аналіз сечі, копрограма, біохімічний аналіз (вміст білірубіну, активність амінотрансфераз у сироватці крові та ін.), коагулограма (протромбіновий індекс, фібріноген та ін.).

Для визначення органа чи ділянки враження внаслідок хвороби, проведення диференційного діагнозу, контролю за ефективністю лікування і повнотою видужання велике значення мають інструментальні методи дослідження. До них належать:

• рентгенологічний у тому числі комп’ютерна томографія;

• ядерно-магнітний резонанс метод;

• радіологічний метод;

• ендоскопічний метод;

• ультразвуковий метод;

• дистанційна термографія.

Простою і водночас високо інформативною для діагностики кишкових інфекцій є ректороманоскопія. Маніпуляцію виконує лікар при активній допомозі медичної сестри.

Високо інформативним є ультразвукове дослідження (УЗД) органів черевної порожнини, яке дає змогу судити про структуру органів, їх розміри, наявність пухлин, камінців у жовчному міхурі, норкових мисках і сечоводах тощо.

Дистанційна терморграфія надає цінну інформацію про енергетичні процеси в органах і тканинах організму людини за допомогою реєстрації інфрачервоного випромінення відповідних анатомічних ділянок. Грунтується вона на виявленні за допомогою високочутливих апаратів (тепловівзорів) ділянок з підвищеною температурою і перепаду температур. Термографічне обстеження вигідно відрізняється необтяжливістю для хворого і високою об’єктивністю, цілковитою безпечністю для хворого і високою об’єктивністю.

Термографічний кабінет повинен складатися не менше ніж із двохкімнат (оглядової та адапційної) з однаковою гігієнічною характеристикою повітря. З огляду на високу чутливість методу, дослідження необхідно проводити в постійних умовах – при температурі (22,5+- 1,0⁰С), відносній вологості повітря 40-70% і швидкості його потоків 0,15-0,2 м/с.

Серед інструментальних методів обстеження найбільшого поширення набули:

• ректороманоскопія;

• рентгенографія;

• спинномозкова пункція;

• ехографія;

• лапароскопія;

• колоноскопія;

• електрокардіографія;

• сканування печінки;

• елекроенцефалографія.

• Ректороманоскопія (rectum – пряма кишка, romanum -

S-подібна кишка, scopio – огляд, обстеження) – метод ендоскопічного обстеження внутрішньої поверхні прямої і дистальної частини сигмоподібної кишок; застосовується як допоміжний метод для діагностики шигельозу, амебіазу, неспецифічного виразкового коліту., пухлин прямої кишки. Показанням до застосування ректороманоскопії є також: виділення з прямої кишки гною, слизу, крові, наявність болю в прямій кишці, стійкі закрепи, особливо у людей похилого віку, взяття шматочка слизової оболонки товстої кишки для гістологічних досліджень.

Рентгенологічне обстеження, зокрема травного тракту, дозволяє визначити морфологічні й функціональні особливості шлунка, товстої й тонкої кишок. За допомогою цього методу можна визначити рельєф слизової оболонки, стан моторики органів, виявити новоутворення.

В інфектології часто застосовують іригоскопія, тобто рентгенологічне обстеження товстої кишки за допомогою контрастної клізми. Цей метод рекомендований практично при усих захворюваннях товстої кишки. Його застосовують також для визначення форми, довжини, положення, величини просвіту, гаустрації, рельєфу слизової оболонки, еластичності стінок, взаємовідношення товстої кишки з навколишніми органами. Як ренгеноконтрастну речовину застосовують водну суспензію сульфату барію (400 г у 1600 мл води). Її готують шляхом тривалого кип’ятіння або в електрозмішувачі. Контрастну суспензію підігрівають до температури +330 - + 350С і вводять за допомогою апарата Боброва. Для поліпшення евакуації вмісту товстої кишки й отримання чіткої картини рельєфу слизової оболонки до контрастної рідини додають в’язку речовину – танін ( не більше 5 г на одне обстеження). Для роздування прямої кишки використовують повітря.

Під час підготовки до іригоскопії за 1 добу до обстеження хворому призначають сольовий проносний засіб (виняток – хворі з проносом), ввечері того ж дня – 1 – 2 очисні клізми. Вечеряти не дозволяють. Вранці в день обстеження хворому дають легкий сніданок і ставлять 1-2 очисні клізми.

Спинномозкову (поперекову) пункцію проводять із діагностичною та лікувальною метою. З діагностичною метою – при черепно-мозкових травмах, запальних процесах, пухлинах головного та спинного мозку, гострих порушеннях мозкового кровообігу; при поперековій пункції можливе введення контрастних речовин для діагностики нервових захворювань. Взагалі, наявність розвинутого оболонкового синдрому або його окремих симптомів є показанням до поперекової пункції, яка дозволяє підтвердити діагноз “менінгіт”. З лікувальною метою пункцію застосовують для нормалізації тиску спинномозкової рідини при менінгіті, субарахноїдальному крововиливі, епілептичному статусі, тощо. Протипоказанням до поперекової пункції є: загроза вклинення мозочка у великий потиличний отвір, кома, шок, колапс, пролежні та гнійничкові враження в поперековій ділянці.

Ехографія (УЗД), застосування ультразвуку з діагностичною метою основане на нерівномірному відбиванні ультразвукових хвиль від тканин і органів. Цей метод дозволяє виявити вогнищеві ураження органів, камені в жовчних протоках, оцінити стан судин, печінки і може застосовуватися для діагностики як дифузних, так і вогнищевих захворювань печінки, а також жовчно - кам’яної хвороби. здебільшого УЗД не потребує спеціальної підготовки хворого. Обстеження органів черевної порожнини проводять уранці натще; обстеження жіночих статевих органів, передміхурової залози і сечового міхура проводять за умови наповненого сечового міхура. Для кращого контакту ультразвукового датчика з поверхнею тіла шкіру перед обстеженням змащують вазеліновим маслом або спеціальним гелем.

Лапараскопія – обстеження органів черевної порожнини шляхом їх огляду за допомогою спеціального ендоскопа, що вводиться в черевну порожнину через прокол черевної стінки. Метод дозволяє виявити вогнищеві ураження печінки, цирози печінки, хронічний гепатит, новоутворення й інші хвороби печінки, а також під контролем зору провести прицільну біопсію печінки.

При необхідності розглянути слизову оболонку товстої кишки проводять колоноскопію. Напередодні цього дослідження в день хворому дають 30-50 мл касторового масла, а ввечері і вранці в день дослідження ставлять очисну клізму з інтервалом в 1 годину. Через 2-3 години після останньої клізми починають колоноскопію.

Сканування печінки.

ЕКГ.

ЕЕГ.

Неспецифічні методи дослідження це:

• загальний аналіз крові:

• загальний аналіз сечі;

• загальний аналіз калу (копрограма);

• біохімічні аналізи (печінкові проби).

Всі ці неспецифічні методи дослідження не мають вирішального значення для постановки кінцевого діагнозу, за винятком можливо, печінкових проб при вірусних гепатитах.

Методи експрес-діагностики

Широко застосовуються у діагностиці інфекційних хвороб методи експрес-діагностики, які дозволяють швидко виявити збудника в крові, копрофільтрах, блювотинні та іншому матеріалі від хворих або з об’єктів довкілля. Одним з найважливіших є метод флуоресціюючих антитіл (МФА) чи люмінісцентно-серологічний з використанням люмінісцентних барвників або флуорохромів (родамін, флуоросцеїн та інші), ковалентно з’єднаних з молекулами глобулінів. Грунтується метод на специфічній взаємодії флуоресціюючих антитіл і гомологічного антигену. Утворений комплекс “антиген – антитіло” легко виявляють за характерним світінням у синьо-фіолетових променях люмінісцентного мікроскопа.

Протягом останніх років у медицину широко впроваджено імуноферментативний метод, що дозволяє визначити кількість різних бактерійних і вірусних антигенів. Його суть полягає в тому, що біологічний матеріал обробляють специфічними імуноглобулінами чи антигенами, які зв’язані з пероксидазою або іншим ферментом. Якщо в ньому присутні відповідні (гомологічні) антигени чи антитіла, то вони з’єднуються, і при цьому звільняється фермент. Індикатором є зміна кольору доданого субстрату, на який діє вивільнений фермент. Завдяки простоті виконання і дешевизні, метод є найбільш перспективним для серологічної діагностики інфекційних хвороб.

Останнім часом для виявлення збудника і специфічної сероконверсії в сироватці крові інфекційних хворих впроваджено радіоімунний метод. Вперше його застосували для ідентифікації НВs – антигену, що належить вірусу гепатиту в. введення радіоактивної мітки в склад одного з компонентів імунної системи (антиген-антитіло) дозволяє за допомогою гамма – лічильника проводити підрахунок кількості комплексів, що утворилися при взаємодії мічених ¹²⁵І антигенів чи антитіл, різко підвищити чутливість організму.

Молекулярно-біологічний метод є надзвичайно чутливим і високо-специфічним. Він полягає у виявленні в досліджуваному матеріалі генентичного матеріалу збудника – нуклеїнових кислот: ДНК чи РНК. Найчастіше використовують полімеразну ланцюгову реакцію (ПЛР), яка дає змогу не лише констатувати присутність збудника в мізерній кількості (декілька клітин), але й встановити його концентрацію.