Діапазон

Висота голосу (діапазон) — це його тональні можливості, межа людського голосу від найнижчих до найвищих тонів звучання. Голос коленої людини має три регістри, тобто три частини зву­коряду, що різняться за висотою звучання: низький, середній і високий.

Середній — той, що властивий мовцеві: індивідуальний. Від цієї нейтральної помітки голос може підвищуватись або пони­жуватись.

Існують голоси, що багаті від природи. Але потрібно вміти ними користуватися, берегти їх. Іноді трапляється, що в усному мовленні голос слухати приємно, а під час читання він звучить

не гнучко, на одному рівні, не виралсає ані думок, ані емоцій. Такий голос потрібно тренувати.

Вправи для тренування діапазону

Вправа 1

Перший рядок вірша читати на пиленій ноті вашого натураль­ного тону.

Другий — трохи вище (на тон чи півтора), третій — що вище та ін.і усього вісім-десять рядків. Кількість їх залежатиме від діапазону голосу.

Після чого в аналогічному порядку знижувати голос. Теми і сила голосу звичайні. Вдихати повітря після коленого рядка. Після певної кількості пророблених вправ розширювати діапазон голосу.

Вправа 2

Слово за словом чи стопа за стопою підвищувати тон, поки голос не досягне найвищого легкого звучання. Після цього в ана­логічному порядку поступово знижувати голос. З таким пере­ходом —- від підвищення до пониження — читати весь вірш. Дихання в кіпці коленого рядка, вдих швидкий і непомітний. Теми і сила звичайні.

Примітка. Тексти можна дібрати відповідно до індивідуаль­них, вікових особливостей учнів.

Вправа З

Найвідчутніше різні тони розпізнаються, якщо читаються діалоги. Простежити за зміною тональності під час читання вірша:

Б. Олійник

Чому у тебе очі сині? — хтось мене питався.

Я ж родився на Полтавщині, В Ворсклі я купався!

А чому ти білочубий! (Що мені робити?!)

Я ж ходив із батьком Влітку пшениці косити.

А чому такий веселий?

То проста причина:

Я ж казав, що в нас плаксивих Не було в родині.

Примітка. Тексти молена дібрати відповідно до індивідуаль­них, вікових особливостей учнів.

Вправа 4

Кілька разів прочитати веселипку Є. Бандуренка. Для того щоб визначити тональний малюнок коленої репліки, можна слова автора читати середнім тоном, репліки персонажів — високим або низьким.

Запитав у Зігга Гліб:

А звідкіль береться хліб? Розвела руками Зіна:

Звідкіля ж ? Із магазину!

Примітка. Тексти молена дібрати відповідно до індивідуаль^ них, вікових особливостей учнів.

Вправа 5

Ознайомитися з текстом О. Олеся «Моїй матері». Подумати, яким буде ваше читання цього тексту. Бажано звернути увагу не тільки на сон, який наснився авторові, а й на слова матері та сина. Яким с забарвлення їхнього спілкування (перелеивання, схвильованість, туга, смуток)? Як ви молеете їх визначити під час читання?

Приснилось, що я вернувсь додому...

Іду, дивлюсь: мій край, моя земля,

Сміються в сойці золотому

Річки, і села, і поля.

Ось-ось прийду до хатоньки моєї,

Де мати меде мене й не жде.

Я скрикну «Матінко!» до неї,

Вона на груди упаде.

І будуть литись теплих сліз потоки,

І в них бринітимуть слова:

«Я ждала, ждала цілі роки

І в'яла, сохла, як трава...»

Іду зеленою межею, кругом хвилюються жита, І в'ється щастя над душею — І на плечі нема хреста...

Примітка. Тексти молена дібрати відповідно до індивідуаль­них, вікових особливостей учнів.

Вправа 6

Використати текст для розширення діапазону. Визначити найзручнішу для голосу висоту. Від цього рівня висоти рухатися вгору і вниз, стежачи за плавним переходом від однієї висоти-до Іншої.

Текст можна читати кілька разів, змінюючи темп на різних висотах.

Райдуга в полі півнеба схиля До колосків, до пшеничної ниви, І голубіє у росах земля Після дощу — благодатної зливи.

Примітка. Тексти молена дібрати відповідно до індивідуаль­них, вікових особливостей учнів.

Вправа 7

Використати прозовий текст.

Набрати повітря і. починаючи з низької ноти, підвищувати звучання ножного олова (ніби йдучи по сходинках).

Мета! пройти свій діапазон, повітря добирати лише перед початком нового речення. Голос не напружувати за силою зву­чання.

Примітки. Тексти можна дібрати відповідно до індивідуаль­них, вікових особливостей учнів.

дикція

Дикція — це чітка правильна вимова кожного мовленнєво­го звука, правильна, виразна артикуляція, засіб якісного роз­різнення звуків мовлення. Дикція — це важливий компонент культурного мовлення: уміння правильно вимовляти всі голосні та приголосні. Необхідно пам'ятати про те, що кожному зі зву­ків притаманне певне звучання, яке залежить від точної роботи мовленнєвого апарата.

Помилки вимови різняться і виникають унаслідок певних органічний (природжених) і неорганічних (неприроджених) вад у побудові мовленнєвого апарату. Наявність певних відхилень у ЙОГО будові призводить до порушення вимовляння того чи ін­шого звука.

Недоліки вимови властиві багатьом дітям. їх вправлянням повинні займатися не тільки медичні заклади, але й школа та батьки.

Неорганічні вади вимови можна ліквідувати за допомогою певного комплексу тренувальних вправ.

Виразність і чистота дикції досягаються, насамперед, правиль­ністю артикуляції, тобто чіткістю роботи органів мовлення та їх рухів під час вимовляння звуків. Тому роботу над усуненням вад вимови слід розпочинати з виправлення неправильно завчених раніше рухів органів артикуляції. Удосконалення дикції потребує індивідуальної роботи, оскільки в коленої людини дикційні вади виявляються по-своєму.

Наведені нижче вправи доцільно розпочинати з артикуля­ційної гімнастики (розвиток Нижньої щелепи, губів, язика), яка допомолее розвинути мовленнєвий апарат, підготувати його до виконання всіх наступних вправ з дикції.