Схопити - кинути

В.П. Учні стають «зграйкою», руки перед тулубом на рівні живота, долоні спрямовані вперед.

Музика: Середній темп, звучання різке.

Завдання: Схопити одночасно двома руками якийсь сипучий матеріал — сніг, пісок (кожною рукою самостійно), а потім кинути його в потрібному напрямку. Кидати потрібно різким коротким рухом, широко розкриваючи пальці.

Примітки. Хапальні рухи — найпростіша для людини на­вичка. Саме тому етюди починаються із вправи «Схопити — кинути». Коли буде опановано цю схему, слід домагатися, щоб хапальний рух був зроблений зі значним зусиллям, який цей матеріал, куди й для чого його кидають. Усі рухи обов'язково повинні мати конкретне завдання.

Наприклад:

• «кидати» уявлюваний ціпок так, щоб його міг «піймати» спочатку уявний, а потім і реальний партнер, або так, щоб уявний партнер не міг його «піймати»;

• «розвідник» «схопив» у жменю «пісок» і «жбурнув» його в обличчя ворогові;

• група учнів грається в «сніжки».

Під час виконання таких завдань необхідно зберігати темпо-ритмічну погодженість із музикою. Якщо руки дієво виконува­тимуть завдання, вони обов'язково стануть виразними.

Пружинки

В.П. Учні стають «зграйкою», лікті зігнуті, кисті на рівні живота, долоні підняті вгору й перед собою. Завдання

• перша дія — стиснути пальці в кулак;

• друга — швидко розчепірити їх.

Необхідно уявити перед собою дві пружинки. Піднести до них кисті знизу, «стискати пружинки» пальцями, «переборюючи» їхній «опір». Чим сильніше «стискаються пружинки», тим значніший «опір» вони чинять. Це означає, що пальці повинні посту ново збільшувати зусилля. У момент, коли руки от-от «стиснуті, пружинку», пальці «не витримали» їхнього опору, «ослабнули» й «розкрилися», а «пружинки вискочили» з рук нагору.

Техніка виконання: Поступово й повільно, але із силою згинати суглоби і пальці. У момент повного стискування миттєво й із силою розкрити їх. Потім ніби піймати пружинку, кожну у свою руку, і почати стискати знову.

Образні вправи

Вправи цієї групи наближаються до дії тільки при доспи пій фантазії учнів, після того, як опановано принципову схему. Відразу знайти в цих вправахлогічний зміст досить важко; але правильна назва й правильно дібрана музика допомагають їм перетворюватися на сценічні дії. Навіть кожний окремий рух за правильного темпоритму може викликати в учнів потрібні асоці­ації й спонукати їх цілеспрямовано виконувати вправу. Завдяки цьому виникає враження, що у вправі є конкретний зміст. Для цього учні самі для себе повинні визначити найпростіші обста­вини, що змушують їх діяти так, а не інакше — тільки тоді їхні дії будуть емоційно забарвленими відповідно до характеру рухів, музичного супроводу тощо.

Примітка. Вправи цієї групи вимагають гри творчої уяви учнів: за добиранням рухів вони більш комплексні й тривають значно довше, ніж вправи моторної групи. Так, наприклад, впра­ва «Молитва» триває одну хвилину й може бути перетворена на етюд.

Фарбуємо

В.П. Учні стають біля стін, обличчям до центру класу.

Музика: імпровізація в розмірі 4/4, повільна, плавна.

Завдання: Уявити, що долоня й пальці —«щетина малярської кисті», яку занурили у фарбу, а передпліччя — «ручка кисті». Нею потрібно «фарбувати стіну». «Ручку кисті», тобто передпліччя, слід рухати вверху вниз і потім назад, знизу вгору. Рух униз виконується за один такт, угору — за другий.

І етап

В.П. — обличчям до стіни, покласти долоню й пальці правої руки на стіну, вище голови. Стати на таку відстань, щоб було зручно пересувати руку зверху вниз і назад.

Техніка виконання: Повільно вести вниз долоню, притиснути її до стіни, а коли цей рух закінчиться, почати рух плеча й передпліччя вгору, звернув­ши увагу за рух кисті й пальців. Варто уявити собі рух справжньої щетини в момент, коли починається рух «ручки» нагору. Волосся «щетини», що чіпляються за поверхню, почнуть закручуватися, починаючи з кінців, і потім, коли «ручка» буде піднята досить високо, воно витягнеться уздовж стіни, але тепер буде спрямовано вниз і потягнеться за «ручкою» нагору. Коли «маляр» почне рухати кисть униз, закручування «щетини» відбудеться знову. Необхідного підказати, що рухи закручування починаються в перших фангах пальців. Пальці спочатку повинні зігнутися в перших фангах, потім — у других, нарешті,— у третіх. Тильна частина долоні повинна виявитися притиснутою до стіни. Після цього кисть повзе по стіні нагору. Коли передпліччя почне опускатися, пальці зігнуться в трьох суглобах, а потім зовсім випростуються, і кисть знову повзтиме по стіні, притиснутою долонею й пальцями. Це рух — найголовніше у вправі. Так триває до команди «Стій!». Потім те саме виконує ліва рука, а потім — обидві одночасно. Так створюється первинна схема вправи.

Примітка. Можливі помилки: неповно «закручуються» й «розкручуються» пальці й кисть; немає дотику до стіни; рухи не збігаються з музикою.

Для того щоб збільшити амплітуду рухів, учитель пропонує: «Уявіть, що пропонується пофарбувати паркан зверху (а він ви­щий ніж ваш зріст) і до рівня колін». Оскільки простір збіль­шився, а часу на його подолання залишилося стільки ж, скільки було раніше, швидкість рухів повинна відповідно збільшитися. На цьому прикладі вчитель пояснює учням, що заданий простір, у якому виконуються рухи, і точний час, протягом якого вони виконуються, завжди спричиняють певну швидкість дії. Учням важливо знайти найзручніше положення для ніг, щоб легко зги­натися й нахиляти тулуб уперед.

ІІ етап

В.П.— спиною до стіни. Учні повинні «фарбувати» уявну стіну. Долоня й пальці в попередній вправі відчували реальну стіну, і труднощі виявилися тільки в техніці «закручування» й «розпрямлення» кисті й пальців. Тепер реальної опори немає, і допомогти подолати ці труднощі може тільки дотикова й рухова пам'ять, що підказує правильні відчуття й рухи рук.

Техніка виконання: Покласти обидві руки на уявну стіну вище голови й почати вправу під знайому музику.

Примітка. Завдання складне. Це вправа із двома уявлюваними предметами.