
- •Сценічна мова
- •Дихання
- •Вправи для вироблення правильного дихання і вміння керувати ним.
- •Вправи для вироблення сили, висоти, тембру голосу
- •О. Олесь
- •Діапазон
- •Вправи для тренування діапазону
- •Б. Олійник
- •Вправи для виправлення дикції
- •Скоромовки
- •Лічилки
- •Основні засоби логіко-емоційної виразності та їх значення
- •Синтаксичні, логічні паузи
- •Психологічні або емоційні паузи
- •Віршована пауза
- •Фізіологічні паузи
Сценічна мова
*видрукував
Сценічне мовлення (чітке, виразне читання) — це мистецтво. Акт цього ж мистецтва, на думку психологів, є творчим актом і не може бути відтворений шляхом тільки свідомих операцій. Навчити творчого акту мистецтва неможливо, але цс не означає., що неможливо сприяти його утворенню, адже будь-який акт мистецтва неодмінно передбачає акти раціонального пізнання, розуміння, впізнавання, асоціації тощо.
К. Станіславський зазначав: «Слід уміти не тільки самому для себе втішатися мовленням, а й дати змогу присутнім... уловити і зрозуміти те, що заслуговує на увагу. Потрібно непомітно вкласти слова й інтонацію у вуха слухачів... Погане мовлення створює непорозуміння одне за одним, їх набирається стільки, що вони затуманюють зміст».
Елементи техніки мовлення:
* дихання — фізіологічна основа мовлення;
* голос — головний інструмент читця;
* дикція — чітке вимовляння звуків, слів, виразів;
* орфоепія — правильна літературна вимова.
Коли дитина починає вимовляти перші слова, саме тоді починається процес удосконалення її мовленнєвого апарату. Здебільшого людина удосконалює свій мовленнєвий апарат несвідомо.
Дихання
Дихання є ваясливим фактором мовлення. Від правильного дихання залежить сила і рівномірність звучання мовлення, а також зміст і краса мовлення взагалі. Дихання безпосередньо пов'язане з паузами, а паузи зумовлені змістом і тому членують потік мовлення на мовленнєві такти. Часте набирання повітря під час читання створює нічим не виправдані паузи, а це, в свою чергу, впливає на красу мовлення. Дихаїщя з широкими інтервалами позбавляє читця можливості робити необхідні за змістом паузи і зрештою призводить до монотонного мовлення.
Дихання – це основа звукоутворенгог. Залежно від того, які саме м'язи беруть участь у роботі дихального апарату, його поділяють на чотири тини фонаційного дихання:
* ключичний; * грудний;
* діафрагматичний /діафрагмальний/; * комбінований.
Ключичний — це такий тип дихання, за якого високо здіймаються плечі, а з ними й ключиці, лопатки та верхні ребра. Таке дихання с неефективним, адже повітря заповнює лише верхні ділянки легенів; зустрічається рідко та справляє неприємне естетичне враження.
Грудний — це такий тип дихання (у театральному середовищі його називають «жіночим»), за якого повітрям наповнюється середня частина легенів. При цьому грудна клітка розширюється, а ясивіт утягується, у легені не потрапляє достатньої кількості повітря, щоб заповнити і верхню, і нижню частини.
Діафрагматичний /діафрагмальний/ — це такий тип дихання, що ґрунтується на роботі м'язів діафрагми. Скорочуючись, діафрагма осідає на черевну порожнину, від цього нижні ребра розсовуються, ясивіт подасться вперед. Таке дихання значно краще, ціж ключичне чи грудне, проте також неправильне, адже верхня і середня частини залишаються пасивними але погано вентилюються. Цс найпоширеніший тип дихання серед людей, які працюють фізично.
Комбінований — це найдоцільніший тип дихання, що має значні переваги, тому що найповніше насичує повітрям легені та забезпечує еластичну роботу м'язів діафрагми під час видиху, що дає змогу раціонально використовувати повітряний потік.
Автоматизувати діяльність дихального апарату – означає підкорити процес дихання своїй волі. Дихання повинно бути непомітним як для виконавця, так і для стороннього. Його постановка вимагає спеціальних вправ, індивідуального підходу. Правильного дихання, що необхідне для виразного читання – власного чи авторського тексту, можна навчитись. Досягти правильного фонаційного дихання можна тільки за допомогою тренувальних вправ, що умовно можна поділити на три групи.
ПЕРША ГРУПА
Завдання: виробити вміння управляти роботою м'язів дихального апарату (виробити або закріпити комбіноване дихання).
Вправа: Стати рівно, спокійно, м'язів не напружувати.
Видих — вимова звуків «п — ф».
Вдих на рахунок (усно) 1—3 за допомогою активного руху м'язів діафрагми, міжреберних м'язів і косих м'язів живота.
Затримка на секунду.
Видих — вимова звуків «її — ф».
Повторити вправу 3—4 рази.
Під час повторення таких вправ рахунок иа вдих можна збільшити до 5—6.
ДРУГА ГРУПА
Завданая: СКОРОТИТИ вдих і продовжити видих.
Вправа: Видих — вимова звуків «п – ф».
Пауза.
Швидкий вдих на рахунок 1, 2, 3 (рахувати мовчки).
Затримка повітря в легенях на рахунок 1,2.
Плавний видих на рахунок від 1 до 10 (лічити мовчки). Тривалість видиху на число 10 є умовним. За першої вправи вона може різнитися. Це залежатиме від місткості робочого повітря в легенях того, хто вправлятиметься.
ТРЕТЯ ГРУПА
Завдання: виробити вміння управляти диханням у процесі мовлення (читання, переповідання), тобто вміти підпорядковувати дихання вимогам тексту.
Вправа: 1. Па одному вдиху читати два рядки вірша. Поступово кількість рядків збільшувати до 3, 4 і більше. Бажано читати п'яти-піестистопний ямб або хорей, чотири-п'ятистопний дактиль, амфібрахій, анапест.