Діапазон

Висота голосу (діапазон) — це його тональні можливості, межа людського голосу від найнижчих до найвищих тонів звучання. Голос коленої людини мас три регістри, тобто три частини звукоряду, що різняться за висотою звучання: низький, середній і високий.

Середній той, що властивий мовцеві: індивідуальний. Від цієї нейтральної помітки голос може підвищуватись (високий) або понижуватись (низький). Таку зміну висоти звучання називають зміною тону (або тональності) голосу.

За висотою тону варіюються речення розповідного, питального, спонукального тину. Вона залежить від чистоти коливання голосових зв'язок. Ця властивість голосу відіграє суттєву роль у роботі читця, оскільки кожен текст має свою висоту звучання, що слід обов'язково враховувати під час підготовки тексту до читання.

Діапазон змінюється як із віком, так і в процесі тренування. Цим він ширший, тим цікавішими с інтонаційні варіанти читання і мовлення.

Є голоси, багаті від природи. Але необхідно вміти ними ко­ристуватися, берегти їх. Іноді трапляється, що в усному мовленні голос слухати приємно, а під час читання він звучить не гнучко, ні одному рівні, не передає ані думок, ані емоцій. Такий голос потрібно тренувати.

ВПРАВИ ДЛЯ ТРЕНУВАННЯ ДІАПАЗОНУ

Вправа 1. Полічити кількість рядків у вірші. Перший рядок вірша читанні на пошепки, другий — тихо, третій — голосніше. На середині ні ріпа, дійшовши до дуже гучного голосу, але не до крику, змінити мого динаміку в протилежному напрямі. Темп повільний, висота звичайна, дихання за потреби, вдих швидкий і непомітний.

Вправа 2. Перший рядок вірша читати на посиленій ноті вашого натурального тону. Другий трохи вище (на тон чи півтора), третій ще нище і т. д., усього вісім-десять рядків. Кількість рядків залежатиме від діапазону голосу.

Після цього в аналогічному порядку знижувати голос. Темп і сила голосу звичайні. Вдихати повітря після коленого рядка.

Після певної кількості пророблених вправ розширювати діапазон голосу.

Вправа З. Слово за словом чи стопа за стопою підвищувати тон, поки голос не досягне найвищого легкого звучання. Після цього в ана­логічному порядку поступово знижувати голос. З таким пере­ходом — від підвищення до пониження — читати весь вірш. Дихання в кінці коленого рядка, вдих швидкий і непомітний. Теми і сила звичайні.

Примітка. Тексти можна добирати відповідно до індивідуальних, вікових особливостей учнів.

Вправа 4. Найвідчутніше різні топи розпізнаються в читанні діалогів. Простежити за зміною тональності під час читання вірша.

Л. Глібов МИІІІА І ПАЦЮК Добривечір, сусіде мій! Чи всі ви живі та здорові? — Гукнула Мита Пацюкові. Та іде! Пацюк мовляє їй. А я це,— каже, прилинула, Щоб розказать тобі, що чула, Щоб ти радів, як я, та знав: Лев, кажуть-би, Кота піймав... — Якого?

Катюгу нашого рудого, Що нам просвітку не давав...

- Гай-гай! Пацюк мовля.— Раденька,

Як кажуть, що дурненька! Що з того, що піймав?.. Як дійдеться у них до чого, По бачить Лева нам живого! Бо знаєш, що за звір той Кіт!

Отак, як хто кого боїться,

То й думає, що на того ввесь світ

Так буде, як і він, дивиться.

Примітка. Тексти можна добирати відповідно до індивідуаль­них, вікових особливостей учнів.

Вправа 5. Використати текст для розширення діапазону. Визначити найзручнішу для голосу висоту. Від цього рівня висоти рухатися вгору і вниз, стежачи за плавним переходом від однієї висоти до другої.

Текст можна читати кілька разів, змінюючи теми на різних! висотах.

Примітка. Тексти можна добирати відповідно до індивідуаль­них, вікових особливостей учнів.

Вправа 6. Використати прозовий текст.

Набрати повітря і, починаючи з низької ноти, підвищувати звучання кожного слова (ніби йдучи по сходинках). Мета: розширити свій діапазон, повітря добирати лише перед початком нового речення. Голос не напружувати за силою звучання.

Примітка. Тексти можна добирати відповідно до індивідуальних, вікових особливостей учнів.

Звучність, темп, чистота, рухливість голосу

Існує діла низка властивостей, що характеризує голос. Гнучність, темп, чистота, рухливість.

Звучність (дзвінкість) — це властивість голосу, що звучить гучно і чітко. Така властивість буває потрібною під час читання емоційно напруженого тексту, де не стільки потрібна сила голосу, тільки його гучне звучання.

Темп — це швидкість читання і мовлення. Здається, що варто пі ніс дотримуватися змісту, структури тексту, і теми відповідайте задуму.

Проте це не так просто. Кожній людині властивий відповідний темпоритм усного мовлення, що може призвести до спотворення Ідеї твору.

Чистота читання — це відсутність під час читання таких над, як придих, хрипота, сиплість, гугнявість.

Відсутність згаданих вад найголовніша умова благозвуч­ності голосу.

Рухливість (гнучкість) голосу полягає в здатності легко і еластично володіти так званими .важелями топу: вище — нижче, гучніше -- тихіше, швидше повільніше, різкіше м'якше.

ВПРАВИ ДЛЯ РОЗВИТКУ ЗВУЧНОСТІ, ТЕМПУ/ЧИСТОТИ, РУХЛИВОСТІ ГОЛОСУ

Вправа 1.Прочитати кілька разів текст, змінюючи темп звучання. Чи впливає теми читання на уявлення про характер дії? Л. Глібов «Весна прийшла!

Тепло знайшла!»

Кричать дівчата й хлопчики.

«Цвірінь! Цвірінь!

Журбу покинь!» —

Клопочуться горобчики.

Завдання до вправи

* Прочитати цей текст майже пошепки, але так, щоб вас почули всі присутні.

* Уявити, що працюєте у великій аудиторії. Тихо читаючи текст, звертати увагу на артикуляцію звуків і посилати їх до уявних останніх рядів. Темп читання середній.

* Уявити, що поспішаєте, але вам потрібно поговорити про весну з дівчатами, які весь час від вас віддаляються. Отже, необ­хідно стежити за темпом і посилати голос весь час на дальшу відстань, то збільшуючи силу голосу, то активізуючи звуч­ність.

Примітка. Тексти можна добирати відповідно до індивідуаль­них, вікових особливостей учнів.

Вправа 2. Кілька разів прочитати скоромовку: спочатку повільно, а по­тім швидше і швидше. Чітко вимовляти кожне слово.

Хитру сороку спіймати морока.

А на сорок сорок сорок морок.

Примітка. Скоромовки можна добирати відповідно до інди^; відуальних, вікових особливостей учнів.

Дикція

Дикція це чітка правильна вимова кожного мовленневоге звука, правильна, виразна артикуляція, засіб якісного розрізнен­ня звуків мовлення. Дикція це важливий компонент культурно: мови: уміння правильно вимовляти всі голосні та приголосні. Необхідно пам'ятати про те, що кожному з яких притаманне певне звучання, яке залежить від точної роботи мовленнєвого апарату.

Помилки вимови різняться і виникають внаслідок певних органічних (природжених) і неорганічних (неприроджених) в а; у будові мовленнєвого апарату. Наявність певних відхилень у його будові, призводить до порушення вимовляння того чи. іншого звука.

Недоліки вимови властиві багатьом дітям. їх вправлянням повинні займатися не тільки медичні заклади, але й учитель.

Неорганічні вади вимови можна ліквідувати за допомогою певного комплексу тренувальних вправ.

Виразність і чистота дикції досягаються, насамперед, правильністю артикуляції, тобто чіткістю роботи органів мовлення та їх рухів під час вимовляння звуків. Тому роботу над усуненням вад вимови слід розпочинати з виправлення неправильно завчених раніше рухів органів артикуляції. Удосконалення дикції потребує індивідуальної роботи, оскільки в кожної людини дикційні вади виявляються по-своєму. Наведені нижче вправи доцільно розпочинати з артикуляційної гімнастики (розвиток нижньої щелепи, губів, язика). Вона допоможе розвинути мовленнєвий апарат, під­готувати його до виконання всіх наступних вправ на дикцію.

АРТИКУЛЯЦІЙНА ГІМНАСТИКА

Кожна вправа викопується чітко, повільно по 8—10 разів.

«Лопаточка». Широко відкрити рот, висунути язик, розслабити, покласти на нижню губу. Стежити, щоб язик не тремтів. Тримати впродовж 10 15' секунд.

«Чашечка». Рот широко розкрити. Язик підняти догори. Потягнутися потиликом до верхніх зубів, але не торкатися їх. Утримувати язик у такому положенні протягом 10—15 секунд.

«Голочка». Рот відкрити. Язик висунути далеко вперед, напружити його, зробити вузьким. Утримувати в такому положенні впродовж 15 секунд.

«Гірка». Рот відкрити. Бічні краї язика пригорнути до верхніх кутніх лубів. Кінчик язика вперти в передні зуби. Утримувати и такому положенні протягом 15 секунд.

«Гірка. Висунути широкий язик. Бічні краї язика загнути нагору. Подути в трубочку, що вийшла. Виконувати в повільному темпі 10 15 разів.

Висунути вузький язик. Тягтися язиком поперемінно то до правого вуха, то до лівого. Рухати язиком у повільному темпі під рахунок 15—20 разів.

«Конячка». Присмоктати язик до піднебіння, клацнути язиком. Клацати повільно, сильно. Тягти під'язичну зв'язку. Виконати вправу 10 15 разів.

«Грибочок». Розкрити рот. Присмоктати язик до піднебіння. Не відрива­ючи язик від піднебіння, сильно відтягати донизу нижню щелепу. Зробити 15 разів. На відміну від вправи «Конячка» язик не повинен відриватися від піднебіння.

«Гойдалка». Висунути вузький язик. Тягтися язиком поперемінно то до носа, то до підборіддя. Рот при цьому не закривати. Вправа проводитися під рахунок 10 15 разів.

«Смачне морозиво». Висунути широкий язик, облизати верхню губу й забрати язик у глиб рота. Повторити 15 разів.

«Змійка». Рот широко відкрити. Язик сильно висунути вперед, напружити, зробити вузьким. Вузький язик максимально висувати вперед і забирати в глиб рота. Рухати язиком у повільному темпі 15 разів.

«Маляр». Висунути язик, рот відкрити. Облизати спочатку верхню, потім нижню губу по колу. Проробити 10 разів, змінюючи напрямок.

«Барабанщики». Посміхнутися, відкрити рот і постукати кінчиком язика за верхніми зубами, багаторазово й чітко вимовляючи: «Д-д-д». Спочатку звук [д] вимовляти повільно. Поступово пришвидшувати темп.