4. Співвідношення управління та адміністрування

Міждисциплінарний і міжгалузевий характер науки державного управління та публічного адміністрування обумовлює необхідність системного застосування єдиного методологічного інструментарію при проведенні відповідних досліджень.

Управління здійснюється в системах «людина – техніка», «людина – природа», «людина – техніка (технологія) – природа» тощо, але здійснюється саме тому, що в цих системах первинним, «управляючим» компонентом є людина, адже ці системи й утворюються з метою обслуговування інтересів людини (не однієї людини, а людства в цілому). [8, с. 63]

Процес управління складається з двох тісно пов'язаних між собою етапів.

Перший етап – вироблення програми, яка забезпечує поведінку об'єкта управління. В державному управлінні та місцевому самоврядуванні – це передусім певні цінності та орієнтири, опосередковані політикою, які стають правовими нормами і починають визначати регламентувати поведінку юридичних і фізичних осіб.

Другий етап – реалізація програми (для позначення цього етапу вживають різні назви: керування, оперативне управління, регулювання).

В науці про публічне (державне) управління поняття «управління» переважно застосовують у сфері публічного (державного) управління, а у сфері діяльності приватного сектору застосовують поняття «менеджмент».

Публічне адміністрування суттєво відрізняється від менеджменту за своєю місією і цілями. Менеджмент орієнтується на задоволення людських потреб для отримання прибутку. Публічне адміністрування є продовженням політики і орієнтується на надання послуг суспільству при економній витраті бюджетних коштів. [8, с. 64]

В публічному адмініструванні інші, ніж в бізнес-адмініструванні засоби забезпечення відповідальності, не пов'язані з прибутковістю. Це передусім реалізація принципів верховенства права і законності, контроль з боку суспільств за діями державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових службових осіб.

Адміністрування – бюрократичний метод управління командними засобами. Адміністрування – це прерогатива виконавчих органів влади або чиновника (особа, яка перебуває на класифікаційній державній службі, обіймає відповідальну посаду, а не звичайний державний службовець).

Адміністрування в публічному управлінні необхідне, адже без нього неможливо вирішити багато питань, особливо в армії і міліції. [8, с. 66]

Публічна влада надає керівнику (посадовій особі, органу влади) можливість застосувати «силові» засоби адміністрування. Теоретично вона дає змогу йому в межах закону приймати будь-які управлінські рішення, акти і впроваджувати такі дії, які здаються йому законними, обґрунтованими та доцільними.

Здійснюючи ці повноваження, органи виконавчої влади видають підзаконні акти (наприклад, акти уряду, чи акти органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування). Ці акти можуть формуватися на підставі делегування повноважень представницьким органом (парламент, ради всіх рівнів). Наприклад, парламент, приймаючи закон, доручає уряду його актами (постанови, розпорядження, інструкції) врегулювати деталі застосування цього закону. Аналогічні ситуації бувають і на рівні місцевого самоврядування: мер своїм розпорядженням визначає засоби виконання рішень міської ради.