Функціональний тип організаційної структури управління

Для сучасного виробництва характерним є поглиблення спеціалізації виробництва та управління, а реалізація управлінських функцій розподіляється між керівниками та органами, які передають нижчим рівням управління обов’язкові для завдання. При такому управлінні передбачається, що кожний орган управління (або виконавець) спеціалізується на виконанні окремих видів управлінської діяльності (функцій). Виконання вказівок функціонального органу в межах його компетенції є обов’язковим для виробничих підрозділів.

Рис. 2.2. Функціональний тип організаційної структури управління.

Переваги та недоліки функціональних організаційних структур управління наведено в табл. 2.2.

Таблиця 2.2.

Переваги та недоліки функціональних організаційних структур управління.

Переваги

Недоліки

1. Висока компетентність спеціалістів, які відповідають за здійснення конкретних функцій. 2. Розширення можливостей лінійних керівників у питаннях стратегічного управління виробництвом шляхом надання ряду функцій спеціалізованим ланкам. 3. Можливість централізованого контролю стратегічних результатів. 4. Відповідність структури обраній стратегії. 5.Більш ефективне управління підрозділами з повторюваними завданнями. 6. Висока адаптивність до вимог зовнішнього середовища.

1. Труднощі у підтримці постійних взаємозв’язків між різними функціональними службами. 2. Відсутність взаєморозуміння та єдності між працівниками функціональних служб різних виробничих дільниць підприємства. 3. Зменшення рівня відповідальності виконавців за роботу через подвійне підпорядкування. 4. Порушення принципу єдиноначальності. 5.Виникнення проблеми функціональної координації, можливість виникнення суперництва, конфліктів. 6.Формування вузької точки зору менеджменту та вироблення дрібних. Часткових рішень. 7.Перенесення відповідальності за прибуток на вищі рівні управління. 8.Наявність випадків неправильного визначення пріоритетів організації функціональними спеціалістами.

Лінійно-функціональний тип організаційної структури управління підприємством

Лінійно-функціональний (комбінований) тип організаційної структури повинен усувати недоліки окремого лінійного та функціонального типів структур управління. Зокрема таких: функціональні ланки позбавлені права безпосереднього впливу на виконавців; вони готують рішення для лінійного керівника, який здійснює прямий адміністративний вплив на виконавців. Передбачається, що першому (лінійному) керівнику в опрацюванні конкретних питань і підготовці конкретних рішень, програм, планів допомагає спеціальний апарат, який складається з функціональних підрозділів (груп. бюро). Роль функціональних органів (служб) залежить від масштабів господарської діяльності та структури управління підприємством. При лінійно-функціональній структурі управління має переваги лінійна організація, але чим вищий рівень управління, тим більшу роль відіграє функціональне управління. Функціональні служби здійснюють всю технічну підготовку виробництва, готують варіанти вирішення питань, пов’язаних з керівництвом окремого процесу виробництва, звільняють лінійних керівників від планування, фінансових розрахунків, тощо. Комбіновані структури забезпечують такий поділ праці, при якому лінійні ланки управління повинні приймати рішення та контролювати, а функціональні – консультувати, інформувати, організовувати, планувати.

Рис. 2.3. Лінійно-функціональний тип організаційної структури управління.

Переваги та недоліки комбінованої організаційної структури управління наведено в табл. 2.3.

Таблиця 2.3.

Переваги та недоліки комбінованої організаційної структури управління.

Переваги	Недоліки
1.Висока компетентність спеціалістів, які відповідають за здійснення конкретних функцій. 2. Відповідність структури обраній стратегії діяльності підприємства. 3. Поєднання принципу спеціалізації управління з принципом єдності керівництва.	1. Недостатня гнучкість при вирішенні нових завдань. 2. Ускладнена координація діяльності функціональних підрозділів з упровадження нових програм. 3. Ускладнена реалізація внутрішньовиробничих конструкторських і технологічних новацій без залучення керівників вищої ланки. 4. Надмірний розвиток вертикальної складової системи управління.