6. Джерела конституційно-процесуального права України.

Джерела права — це державний офіційний спосіб закріплення і зовнішнього прояву правових норм, який засвідчує їх загальнообов’язковість.

Джерела конституційно-процесуального права України — це будь-які процесуальні норми, які містяться як правило у законах, що деталізують положення Конституції України.

Вони мають комплексний характер, оскільки об’єднують і матеріальні, і проце­суальні норми. Це, між іншим, характерно й для інших галузей права, проте для конституційного процесу така комп­лексність має особливе значення. Конституційно-процесуальне право України не має "паралельної" галузі, як це властиво для цивільного та кримінального права. Цивільно-процесуальне та кримінально-процесуальне право — цілком самостійні галузі національної правової системи. В конституційному праві і матеріальні, і процесуальні норми об’єднуються в одному акті, що обумовлено, насамперед, ви­могами законодавчої техніки. Співвідношення матеріальних та процесуальних норм в джерелах конституційного права не однакове. В одних випадках в актах переважають норми матеріального права, які закріплюють здебільшого правовий статус державних органів і їх компетенцію. Це, так би мовити, статичний бік державно-правового становища суб’єктів конституційного права. В інших випадках завданням актів є встановлення процедури (порядку) діяльності державних органів. Типовими у цьому відношенні є різноманітні регламенти, які детально впорядковують процедуру діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України.

Впорядковування процедур — важлива умова ефективної роботи державних органів, дотримання ними законності і правопорядку. В більшості випадків законодавець цю проблему вирішує досить просто: в одному документі він об’єднує матеріальні і процесуальні норми. У деяких випадках процесуальні норми об’єднуються в один структурний підрозділ правового акта. Такий спосіб організації правового матеріалу не є випадковим. Очевидно, немає рації видавати окремий акт, який реалізував би процедури, пов’язані з набуттям чи втратою громадянства України.

Особливістю цієї галузі є те, що вона не має якого-небудь кодифікованого нормативно-правового акту. Для прикладу, в Законі України “Про Конституційний Суд України” відображені не тільки положення про статус Конституційного Суду України, його повноваження, але і процедури внутрішньої діяльності суду, порядок призначення на посади Голови Суду, заступників та ін. Звичайно, існують і нормативні акти, які можна вважати виключно джерелами конституційно-процесуального права. Наприклад, такою є постанова Центральної виборчої комісії “Про порядок передачі документів з питань всеукраїнського референдуму на зберігання до державних архівних установ”.

Всі джерела конституційно-процесуального права України поділяються на дві великі групи:

• закони;

• підзаконні акти.

Закон — це нормативно-правовий акт, який приймається вищим представницьким органом держави, згідно спеціальної законодавчої процедури, має вищу юридичну силу і регулює найважливіші суспільні відносини. Закони займають провідне місце в системі нормативно правових актів. Їх вища юридична сила щодо інших нормативно-правових актів полягає в тому, що останні повинні видаватися у повній відповідності і на виконання законів, тобто ці акти мають підзаконний характер.

Основним законом держави є її Конституція, яка має найвищу юридичну силу, у тому числі до інших законів. Як правило Конституція описує лише найзагальніші положення, що регламентують економічну, політичну, соціальну організацію суспільства, встановлює основні засади державного та політичного ладу. Жоден правовий акт не може суперечити Конституції, оскільки за таких підстав буде визнаний неконституційним, що потягне за собою його скасування (втрату ним чинності). Для конституційно-процесуального права України характерно те, що значна кількість процедур, яка є предметом регулювання встановлена саме в Основному законі: формування вищих органів державної влади, прийняття законів та введення їх у дію тощо.

Підзаконний акт — це правовий акт державного органу, виданий в межах його компетенції, який повинен за своїм змістом відповідати Конституції України та законам. Головним призначенням підзаконного акту є деталізація та конкретизація положень закону. На реалізацію одного закону може бути видано навіть декілька десятків підзаконних актів.

Найважливішими підзаконними актами є:

• укази Президента України;

• постанови Верховної Ради України;

• постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України;

• постанови, накази, інструкції та інші акти центральних органів виконавчої влади;

• нормативно-правові акти місцевих органів державної влади.

Окреме місце серед джерел конституційно-процесуального права України займають міжнародно-правові договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Їх дія в основному поширюється тільки на ті публічні правовідносини, які максимально тісно пов`язані з приватним правом, скажімо з громадянством. Така відособленість пов`язана в першу чергу з тим, що регулювання порядку формування, діяльності і взаємовідносин органів державної влади безумовно створю надзвичайно тонку межу, перехід якої може розцінюватися не стільки міжнародним врегулюванням певних правовідносин, скільки втручання у внутрішню діяльність держави.

До джерел конституційно-процесуального права України слід також віднести акти безпосередньої демократії. Рішення, прийняті в порядку референдуму, мають найвищу юридичну силу, оскільки безпосереднє волевиявлення народу має виключати в майбутньому можливість зміни чи будь-якого коригування його державними органами або посадовими особами.

Особливе місце серед джерел конституційно-процесуального права України належить регламентам. Скажімо, чинний регламент роботи парламенту регулює порядок ведення пленарних засідань, порядок скликання сесій, порядок роботи народних депутатів, посадових осіб та органів Верховної Ради України, процедуру прийняття законів, порядок прийняття рішень за спеціальними процедурами, процедуру участі Верховної Ради України у формуванні вищих органів державної влади та призначенні суддів.