12. Психосемантична диференціація

І ТРАНСФОРМАЦІЯ СВІТОГЛЯДНИХ УЯВЛЕНЬ

Започаткувавшись на ранніх стадіях історії, космогонічні

уявлення як стрижень світогляду втілилися у фольклорну

образно-символічну систему й, пройшовши часто надскладні

трансформації, запанували у свідомості та культуротворчості

людини. Скажімо, творчість античних митців, принаймні, методи

побудови жанрових композицій, внутрішньої структури твору, в

сучасника мало асоціюються з фольклорними джерелами. Разом з

тим, один з найпопулярніших жанрів комедії (від «комодія» -

пісня підпилих гультяїв, де «комос» – зібрання гультіпак, а «оде»

- пісня) є не чим іншим як художньо трансформованою автором

моделлю побудов буденної свідомості, що втілилася в обряді.

Найдавніший елемент комедії – хор – у античному фольклорі

сягає піснями космосу, хористи ж носять карнавальні костюми та

маски різних тварин і людей, що відбивається у назвах деяких

творів (твори Арістофана «Птахи», «Оси», Жаби», «Вершники»

тощо (Полонская К.П., 1961). Актор з’явився у давньоантичній

комедії можливо під впливом дорійської фольклорної драми. Він

виглядав так, як задовго до V ст. зображались на корінфських

вазах супутники бога Діоніса у святковій ході. У своєму

умовному костюмі (товсте підставне черево, величезна сідниця,

ноги у вузькому взутті, широка комічна маска і бутафорний фалл,

що звисав з-під хітону), породженому обрядовим маскарадом, він

грав роль грецьких громадян, сучасників глядачів театру (Там

само). Давньоантична комедія перейняла від обряду не лише

двоскладність (хор плюс актори) та костюми, а й деякі структурні

особливості (змагання двох противників, святкову, весільну чи

любовну сцену тощо).

Отож ми спостерігаємо професіоналізацію творення як

ремінісценцію архаїчних образів обрядово-святкового

оформлення. Оскільки основні засади сучасного комедійного

жанру є лише розвитком античного, то можна твердити про

обрядову джерельну базу становлення театру. Навіть у трагедіях

Шекспіра космічні тіла й сили - сонце, зорі, води, вітри, вогонь -

беруть безпосередню участь у дії, притому саме у своєму

космічному значенні. У драмах нового часу з космічних тіл і сил153

вони перетворилися на елементи пейзажу з легким символічним

відтінком. Метаморфоза космічного в пейзажне здійснювалась

протягом XVII - XVIII століть. Космічний аспект цих явищ

майже повністю відійшов до наукового мислення. Проте вогонь,

сонце та інші ознаки багатопроявного бога як первинного знання,

витіснені у несвідоме, залишаються вагомими в естетичній

системі, у фольклорних зразках, що відбивають життєві цінності і

суспільну мораль. Водночас образи сонця та вогню у

протилежній світоглядній системі розглядаються як елементи

ідолопоклонства. Психіка людини перебуває у стані двоєвірства,

що не сприяє гармонії і душевному комфорту.

Традиційність як спосіб буття формує буденну свідомість

людини, виявляючи її індивідуальні та етнічні ментальні ознаки і

загалом конкретний образ етнопсихотипу. Психологічне

середовище побутування такого способу буття істотно впливає не

лише на індивідуальні психічні параметри, а, об’єднуючись у

психічне коло соціуму, утверджує ті чинники, що виявляють

психічне обличчя етносу, нації тощо (Юнг К.Г., 1988).

Отже сучасна людина, що влаштовує життя за найсу-

часнішими стильовими ознаками, все ж, долучаючись до

«позаетнічної» культури, проте культури, поза своєю свідомістю

опиняється у системі координат, що корінням живиться з

архетипних джерел. Цим пояснюється актуальність розуміння

природи міфологічного світу, з яким сучасну людину у

нерозривному психологічному просторі поєднує традиція

(Таланчук О., 1997). Сучасна людина не стане молитися

каменеві, проте й сприймає його за певних обставин не як

будівельний матеріал, а як сакральне явище, святий предмет,

якщо це, скажімо, камінь з поховання, пам’ятка культури тощо.

Таким чином неперервність міжпоколінного досвіду від

«Початку» для підтримання космічного світопорядку,

оновлювально-відтворювальні процеси у масштабі всієї природи

є фундаментальними ідеями космогонічної картини світу і

частиною мікрокосмосу людини. Науково встановлений факт

тотожності народних пісень, записаних у XIX-XX століттях, з

тими, що побутували на території України тисячу і більше років

тому (Москаленко М.Н., 1988) є ще одним підтвердженням цієї154

тези, а психічна природа розкрита у низці робіт (Гнатенко П.И.,