2. Праісторичні чинники

ФОРМУВАННЯ ЕТНОПСИХОТИПУ

Серед “білих плям” етнічної психології одне з помітних

місць посідає психологічна природа формування психотипу на

українському терені, особливості його структури, наповнення

психогенетичної програми етносу. За цим, природно, постає

питання психологічних механізмів сепарації та накопичення

етнодосвіду, тобто самобутньої картини традиційності як способу

буття людини, системи звичаєвості, у якій повною мірою

об’єктивується традиційність. Викладене вище корелює з

традиційною культурою, визначення навіть психологічного поля

якої становить значні труднощі. Нарешті, вінцем такої піраміди є

чи не найзагадковіше й утаємничене – етнічна свідомість та

самосвідомість, що формується й наснажується історичною

пам’яттю. Розглянемо лише окремі з названих напрямків.

Вивчення етнопсихогенези будь-якого народу є

комплексною проблемою і ускладнюється ще й тим, що містить у

собі всі істотні характеристики становлення етнічної спільноти у

його історичній ретроспективі. Це, у свою чергу, породжує низку

труднощів, зокрема міждисциплінарного плану. Повноцінне

дослідження психогенези передбачає залучення до наукового

обігу матеріалів з часто несподіваних галузей знань, у т.ч.

природничих, постійне тяжіння до міждисциплінарного підходу й

грунтовного володіння етнологією, археологією, міфологією,

етимологією тощо. Така обставина призводить до необхідності

вироблення оптимальних методологічних засад, у яких зміст і

структура провідних чинників генези є чи не визначальними.

Формулюючи їх, маємо остерігатися механічного добору

ознак і зосереджуватися на їхніх взаємозв’язках, що творять

систему детермінації етнопсихотипу. Важливим видається саме

можливість виявити реальну взаємодію виділених чинників, їх

взаємозв’язок і “взаємодоповнюваність” у процесі формування

психіки у представників етносу. Існують авторитетні

дослідження, у яких тонко і проникливо порушуються та

висвітлюються несподівані ракурси української психогенези,

проте у них ці чинники як сенсотворчі поняття не є

формалізованими, визначеними, а особливості генези постають у

процесі порівняльного аналізу психології двох духовних25

материків – Сходу й Заходу (Орієнт і Окцидент), розгляду

сутності та постання соціальних інстинктів українців, їхнього

виховного ідеалу тощо (Янів В., 1969), (Янів В., 1954), (Янів В.,

1993). Автор зазначених праць Володимир Янів вирізняється

серед інших саме тим, що виступає синтезатором і методологом у

дослідженні проблеми українського психотипу та його генези.

Аналізуючи свої концептуальні підходи, він наголошує на тому,

що “…засадниче концентрується не на синтетичні праці, а на

аналітичне збирання матеріалу, який уможливив би перевірення

дотеперішніх синтез, які за браком відповідного матеріалу є

радше робочими гіпотезами... дотеперішнім працям бракує

емпірично-наукового підтвердження (підкреслення – В.Я.) і

верифікації”, (Янів В., 1993, с. 84). Янів, український аналітик,

вдається до низки продуктивних прийомів виявлення

прихованого сутнісного, у т.ч. беручи об’єктом дослідження

творчість митців-символів, у працях яких якнайповніше

уособлюється психічна природа психотипу українця. Робить це

він у спосіб “детальний, збираючи всі місця, які могли б свідчити

“за” чи “проти” у віднесенні до тої чи іншої властивості вдачі… І

це є бодай релятивне – “новум” у застосованій методі” (Янів В.,