1973). Тут роль посередника виконує вже не діяльність суб’єкта,

а продукти праці. Оскільки у суб’єкта немає інших джерел

інформації про події, крім чуттєвих (сенсибілій), а розум оперує

загальними поняттями (універсаліями), що не зводяться

безпосередньо до сенсибілій, то перехід від сенсибілій до65

універсалій дійсно може бути пов’язаним з наявністю певної

опосередковуючої ланки, що виконує роль логічного еквівалента

у цьому переході. У раніше наведених положеннях І.Канта про

необхідність привнесення опосередковуючого уявлення,

спорідненого, з одного боку, з інтелектом, а з іншого - з

чуттєвими даними, як бачимо, є глибокі підстави.

Уявлення, як суб’єктивний образ об’єкта пізнання може

з’явитися за умови, що об’єкт цей мусить мати

опосередковуючий характер. Оскільки суб’єктивний образ несе

на собі об’єктивний, незалежний від суб’єкта, зміст,

опосередковуючий предмет, що відображається в

опосередкованому уявленні, має бути предметом, що існує

об’єктивно незалежним від суб’єкта предметом довкілля. Проте

уявлення є суб’єктивним образом об’єктивного предмета, тому

цей предмет має належати суб’єкту й включати в себе момент

суб’єктивності. Відповідно, опосередковуючий характер

предмета має виконувати роль посередника між суб’єктом і

об’єктом й мати щось спільне як з одного, так і з іншого боку, у

такий спосіб закладаючи основи опосередковуючого уявлення,

що обумовлено об’єктивним процесом переходу до

опосередкованої знаряддям праці діяльності і означає, що у

суб’єкта діяльності виникає нова психологічна здатність -

суб’єктивна здатність до створення опосередковуючих уявлень.

Це уявлення з’явилося як бачення певного об’єктивно

існуючого посередника, який пов’язує різні події, що

спостерігаються та відображаються чуттєво, у цілість, завдяки

суб’єктивному наділенню цього посередника дійсними чи

уявними властивостями активності, що виходять за межі

безпосередньо чуттєвого сприйняття. Воно (уявлення) є

первинною здатністю уяви, що у процесі психогенези

диференціювалася і залежно від конкретної ролі в актах творчого

процесу мислення набувала різноманітного означення:

продуктивна уява, інтелектуальна інтуїція, фантазія, художній

вимисел, інсайт, творче осяяння тощо.

Формування опосередковуючого уявлення означало

зародження у нерозвинутій, ембріональній формі першої

клітинки логічного мислення, початку схематизму нашого66

розсудку, таємниця виникнення якого уявлялась недоступною

для наукового пізнання. Зрозуміло, що при безпосередньому

взаємозв’язку живого організму з довкіллям сприйняття і

відчуття спочатку збігалися і лише потім із цієї цільності

відокремились осібні відчуття і сприйняття. Так і при

опосередкованому взаємозв’язку людини з довкіллям через

знаряддя праці народжена перша думка була чимось цілісним,

нерозчленованим, і лише пізніше з цієї цільності виокремилися

окремі поняття, судження, все розмаїття форм мислення,

підпорядковане певним правилам.

Отже, перенесення власної життєдіяльності людини на

застосовувані нею знаряддя стало наслідком того, що її

життєдіяльність була об’єктивована у дії знаряддя. Така

об’єктивізація знаменувала можливість побачити свою діяльність

як «своє друге», втілене у дії зовнішніх об’єктів. Можна

узагальнити, що самопізнання почалося з розпізнавання людиною

самої себе у закономірностях зовнішнього середовища, що

ставали доступними в ході сумісної діяльності. Відносини

людини і довкілля стали визначатися тричленною схемою, у якій

середньою ланкою був «суб’єктивований об’єкт» (Панов В.Г.,