1. Соціальний та правовий захист працівників оперативних підрозділів

Захист працівників оперативних підрозділів завжди був важливим і актуальним обумовлено це, перш за все, специфікою оперативно-розшукової роботи. Постійні моральні та фізичні перевантаження, прийняття відповідальних рішень в умовах дефіциту інформації і часу, виконання оперативно-розшукових завдань у нестандартних ситуаціях, професійний ризик, відсутність науково-обгрунтованих критерій оцінки результатів оперативної роботи, недооцінка системою роботи оперативного працівника в цілому, та багато, інших факторів дають право віднести оперативно-розшукову спеціальність до найбільш складних та ризикованих.

Оскільки працівники оперативних підрозділів є громадянами України, на них розповсюджуються загальні гарантії правового та соціального захисту. Ці положення мають своє нормативне закріплення в Конституції України. Зокрема Конституція України гарантує працівникам оперативних підрозділів, як громадянам України, такі невід^’ємні права, як право на життя; захист свого, а також інших людей життя і здоров^’я від протиправних посягань (ст. 27) право на повагу їх гідності (ст. 28); право на свободи та особисту недоторканність (ст. 29); право на недоторканність житла (ст. 30); право на працю, яку вільно обирають або на яку вільно погоджуються (ст. 43); право на соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової непрацездатності, пенсійне забезпечення та інші види соціальних виплат та допомоги (ст. 46); право на охорону здоров^’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49).

Необхідно відверто сказати, що система захисту працівників правоохоронних органів почала формуватися тільки після проголошення України як самостійної, незалежної держави. Всі правові інститути захисту працівників правоохоронних органів, які були до цього, зводились лише до окремих норм кримінального права та деяких актів соціального захисту, зафіксованих в Положеннях про проходження служби.

Вперше спеціальний розділ про правовий та соціальний захист працівників міліції з^’явився в Законі України „Про міліцію” в 1990 році. Важливим моментом Закону є визначення правового статусу працівника міліції. Останній видається представником виконавчої влади, але при цьому його дії повинні базуватися тільки на законі. Крім того, ніхто, за винятком уповноважених службових осіб, не вправі втручатися в службову діяльність працівника міліції.

Стаття 20. Закону України „Про міліцію” визначає правове становище працівників міліції і відповідно працівників оперативних підрозділів. В ній, зокрема, зазначається, що виконання законних вимог працівників міліції обов^’язкове для громадян і посадових осіб. При виконанні службових обов^’язків працівник міліції повинен керуватись тільки законом, діяти в його рамках, підпорядкуватись тільки безпосереднім і прямим начальникам, нікому не дозволяється втручатись в його законну діяльність, втручання в діяльність міліції тягне відповідальність.

Перш за все, на оперативних працівників поширюються гарантії правового захисту, передбачені Законом України „Про міліцію” (ст. 21) та статтею 12 Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність”. Відповідно до названих законів оперативним працівникам:

• гарантується захист життя, здоров^’я, честі, гідності, майна як його особистого, так і членів його сім^’ї від будь-яких злочинних посягань та інших противоправних дій;

• образа оперативного працівника, опір, погроза, насильство та інші дії, які перешкоджають виконання покладених на нього оперативно-службових завдань, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, залежно від наслідків таких дій;

• працівник оперативного підрозділу має право оскаржити до суду прийняті щодо нього рішення службових осію, якщо вважає, що вони принижують його гідність і особисті права, не пов^’язані із службовою діяльністю;

• звільнення працівника міліції зі служби у зв’язку із звинуваченням у вчиненні злочину припускається тільки після набуття обвинувальним вироком законної сили;

• не несення відповідальності працівник оперативного підрозділу, який заподіяв шкоду правам, свободам людини, інтересам держави під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, перебуваючи у стані необхідної оборони, крайньої необхідності або професійного ризику, а так само у зв^’язку із затриманням особи, в діях якої є ознаки злочину.

Крім зазначеного, на працівників оперативних підрозділів податкової міліції повністю розповсюджуються норми соціального захисту, визначені у податковому кодексі України, глава XVIII-2 ст. 356, в якому визначено, що на працівників підрозділів податкової міліції, до яких і відносяться оперативні підрозділи, поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20 - 23 Закону України "Про міліцію" та Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Важливим у механізмі соціального захисту працівників оперативних підрозділів є інститут державного страхування та відшкодування шкоди.

Ризикований характер оперативно-розшукової діяльності приводить на жаль, до непоодиноких фактів загибелі та каліцтва оперативних та інших працівників системи. Тому відповідно до статті 23 Закону України „Про міліцію” працівники оперативних підрозділів підлягають обов^’язковому державному страхуванню на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою.

У разі загибелі працівника оперативного підрозділу при виконанні службових обов^’язків сім^’ї загиблого або його утриманця виплачується одноразова допомога у розмірі десятирічного грошового утримання загиблого за останньою посадою, яку він залишив. Крім того, призначається пенсія у зв^’язку з втратою годувальника в розмірі місячного посадового окладу.

За сім^’єю загиблого зберігається право на отримання житлової площі. Їй надається позачергова жила площа протягом трьох місяців з дня загибелі оперативного працівника у приватну власність.

За дітьми загиблого до досягнення ними повноліття, а також за непрацездатними членами сім^’ї, які перебували на його утриманні, зберігається право на пільги по оплаті житла, комунальних послуг, палива.

У разі каліцтва, заподіяного працівникові оперативного підрозділу при виконанні службових обов^’язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби, або не пізніше як через три місяці після звільнення зі служби, чи після закінчення цього терміну, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце у період проходження служби, йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі від трирічного до п^’ятирічного грошового утримання (залежно від ступеня втрати працездатності) і призначається пенсія по інвалідності.

На законодавчому рівні вирішено питання і про відшкодування збитків, завданих майну, яке належить оперативному працівникові. Працівникові оперативного підрозділу в процесі виконання останнім оперативно-службових завдань, майну котрого завдані збитки, його близьким родичам надається компенсація в повному обсязі.

Форми і розміри грошового забезпечення оперативних працівників на підставі відповідних законів встановлюються Кабінетом Міністрів України і складаються із:

• посадового окладу, у відповідності з встановленим, коефіцієнтом згідно з посадою на день призначення;

• окладу згідно з персональним спеціальним (військовим званням);

• процентної надбавки за вислугу років на посадовий оклад по спеціальному (військовому званню);

• додаткових видів грошового утримання, сума яких визначається процентним відношенням до посадового окладу до яких відносяться доплати;

а. За наукове звання і вчений ступінь.

б. За особливі та шкідливі умови праці.

в. За шифрувальну роботу.

г. За знання іноземних мов.

д. За роботу в нічний час, у святкові дні.

е. Інші надбавки й доплати, які можуть вводитись начальниками органу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, у межах фонду заробітної плати.

ж. Надбавки і доплати, встановлені місцевими органами влади.

Надбавки і доплати можуть вводитися для окремих працівників за високу ефективність в службовій діяльності щодо попередження та розкриття злочинів, охорони громадського порядку, професійного досвіду, передові прийоми роботи.

З. Надбавки за безперервну службу.

В наслідок діяльності працівників оперативних підрозділів в окремих випадках, з боку кримінальних верств виникає загроза життю, здоров^’ю як самих оперативних працівників так і їх близьких родичів. В наслідок чого виникла нагальна необхідність нормативно закріпити і розробити спеціальні заходи по забезпеченню захисту вищезазначених суб^’єктів.

Правовою основою захисту працівників оперативних підрозділів органів внутрішніх справ є Конституція України, Закони України „Про міліцію”, „Про оперативно-розшукову діяльність”, „Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів”.

Для забезпечення безпеки працівників оперативних підрозділів та їх близьких родичів законодавством передбачено ряд спеціальних заходів:

• особиста охорона;

• зброї, засобів індивідуального захисту і оповіщення про небезпеку;

• встановлення телефону за місцем проживання;

• використання технічних засобів контролю та прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження;

• тимчасове розміщення в місцях, які забезпечують безпеку;

• забезпечення конфіденційності даних про об^’єкт захисту;

• перевід на іншу роботу, направлення на навчання, заміна документів, зовнішності, переселення у друге місце проживання.

Слід зазначити, що такі заходи здійснюються лише за умов наявності даних про загрозу життю, здоров^’ю або майну працівника оперативного підрозділу та його близьких родичів у зв^’язку із здійснення ним оперативно-розшукової діяльності в інтересах безпеки України, або по розкриттю тяжкого злочину, чи викриттю організованою злочинною групою.

Оперативний працівник, виконуючи свої обов^’язки по боротьбі з злочинністю і охороні громадського порядку, може заподіяти шкоду правам, свободам іншої людини, інтереси держави і суспільства. Якщо працівник оперативного підрозділу заподіяв шкоду людині, інтересам держави в суспільства в стані необхідної оборони, то така шкода не підлягає відшкодуванню за умови, що ним не були перевищені межі необхідної оборони. „Необхідною обороною визначаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваний законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільного небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.” (Ст. 36 Кримінального кодексу України).

Не є перевищенням меж необхідності оборони і є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності застосування зброї, або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає. Не визнаються протиправними дії оперативного працівника, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин і доставляється ним у відповідний орган влади, навіть якщо він при затриманні вжив насильницькі дії, чи застосував спеціальні засоби, включно до вогнепальної зброї, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.

Оперативний працівник звільняється від кримінальної відповідальності і при заподіянні шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожувала особі, а також суспільним інтересам держави, якщо цю небезпеку не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Оперативний працівник в силу своїх повноважень не тільки завжди знаходиться при виконанні службових обов^’язків, але й в умовах підвищеного ризику та небезпеки. В статті 10 Закону „Про міліцію” говориться, що „працівник міліції на території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу, у разі звернення до нього громадян або службових осію із заявою чи повідомленням про події, які загрожують особі чи громадській безпеці, або у разі безпосередньо виявлення таких, зобов^’язаний вжити заходи до попередження та припинення правопорушень, врятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осію, які синили правопорушення, охорони місця подій та повідомити про це в найближчий підрозділ міліції”. В силу цих та інших обставин, які викладені в законодавстві та зустрічаються в практичній ситуації, професія оперативного працівника входить до найбільш небезпечних.