2. Основні положення гендерної соціології.

Гендерна соціалізація є процесом засвоєння гендерних (соціостатевих) ролей і відтворення типів поведінки, очікуваних суспільством від чоловіків та жінок.

Первинна гендерна соціалізація людини починається з моменту народження, коли батьки та інші дорослі навчають дитину її ролі хлопчика або дівчинки. Свою статеву належність вона усвідомлює вже в 1,5 року, дворічна вже знає свою стать, у 3—4 роки свідомо розрізняє стать, часто асоціюючи її з зовнішніми ознаками, наприклад, з одягом. У 7—8 років поглиблюється статева диференціація поведінки (різні інтереси хлопців і дівчат, різні ігри та партнери, стилі поведінки). Усвідомлення дитиною своєї статевої ролі охоплює уявлення про те, наскільки її якості відповідають очікуванням та вимогам чоловічої або жіночої ролі.

Однак в літературі з проблеми гендерної соціалізації та гендерної ідентичності (усвідомлення належності до певної статі) побутують вельми суперечливі погляди на ці процеси. Одні вчені вважають, що на розвиток гендерної ідентичності впливають процеси моделювання, зміцнення, самосоціалізації. При моделюванні діти імітують поведінку дорослих, спочатку наслідують людину, яка про них турбується найбільше (мати, няня), потім батька, друзів, учителів, кіногероїв. Коли моделі обох статей знаходяться поруч, малюки імітують поведінку дорослого необов'язково однієї з ним статі.

Процес зміцнення пов'язаний з нагородами та покараннями. Батьки заохочують поведінку, яка відповідає статі дитини, та негативно ставляться до протилежних дій. Причому хлопців частіше і сварять, і хвалять. Батьки більш занепокоєні, коли сини проявляють риси фемінності, ніж коли дочки демонструють ознаки маскулінності. Засуджуючи несамостійність хлопців, вони спокійно ставляться до залежності дівчат від інших. У процесі самосоціалізації діти на основі вербальної та невербальної взаємодії готують себе до життя в суспільстві, поступово усвідомлюючи, що певна поведінка викликає пошану або осуд оточення. Це означає, що дитина спочатку осмислює свою стать, потім намагається поводитися адекватно своїм уявленням про норми поведінки особи її статі. Усі ці процеси є основою трьох теорій гендерної соціалізації: теорії ідентифікації, статевої типізації, самокатегоризації.

Загалом хлопців піддають інтенсивнішій соціалізації, ніж дівчат. На них чинять більший тиск з метою вберегти їх від відтворення поведінки, яка суперечить чоловічим статеворольовим стандартам і стереотипам. Підвищена увага до соціалізації хлопців є одним з виявів закону статевої диференціації або принципу маскулінної додатковості. Суть його в тому, що визволення хлопця з-під жіночого впливу, під яким перебувають у ранньому дитинстві всі діти, потребує додаткових зусиль як його самого, так і вихователів. І чим жорсткіша статева стратифікація, тим послідовнішою та цілеспрямованішою є диференціація соціалізації хлопців і дівчат. Відповідно дівчат готують до виконання господарських обов'язків (батьки, вихователі заохочують їх участь у домашніх справах, бути ніжними та охайними, грати з ляльками), а хлопців — до позасімейної, публічної діяльності (їм надають більшої незалежності, схвалюють активність і самостійність). Жорсткість нормативної статеворольової диференціації помітно поляризує стереотипи фемінності—маскулінності в суспільстві, стимулює дотримання їх.

Отже, гендерна ідентичність формується різними способами: внаслідок позасвідомого наслідування дитиною поведінки людей своєї статі; намагань поводитися відповідно; спілкування з друзями (дітьми) своєї та протилежної статі; під впливом навчання і заохочення певної поведінки дитини дорослими. До 20 років завершується первинна гендерна соціалізація, одним з головних агентів якої є родина.

Значно впливають на гендерну соціалізацію гендерні стереотипи.

Гендерні стереотипи — механізми, що забезпечують закріплення і трансляцію гендерних ролей від покоління до покоління.

У суспільній свідомості вони функціонують як стандартизовані уявлення про моделі поведінки та риси характеру відповідно до понять «чоловіче» та «жіноче». Вивчення їх почалося у середині 50-х років XX ст., коли американські соціологи Мак Кі та Шерріфс визначили типово чоловічий та типово жіночий образи. На їх думку, типово чоловічий образ — це сукупність рис, пов'язана із соціально необмеженою поведінкою, компетентністю, раціональними здібностями, активністю і результативністю. Жіночий характеризують соціальні й комунікативні навички, теплота, емоційна підтримка. Стереотипи створюються суспільством штучно, формуючись протягом багатьох років, важко піддаються коригуванню або ліквідації, обмежують свободу, можливості людини, прийняття рішень у різних сферах життєдіяльності. Тим більше, що, як відомо, не існує чисто «чоловічої» або чисто «жіночої» особистості; будь-яка особистість втілює у собі риси як фемінності, так і маскулінності.

Стереотипи дуже повільно змінюються, але така тенденція у сучасних суспільствах існує: стереотипи фемінності—маскулінності вже не такі полярні та чітко окреслені, як півстоліття тому. Змінюється й ідеал «істинної жіночності», якому в XIX ст. були властиві шляхетність, благочестивість, покірливість, відданість чоловікові. Правда, й тепер ці якості оцінюються високо та становлять ядро чоловічого розуміння жіночоності. Водночас у жіночій свідомості з'явилися нові риси: інтелектуальність, енергійність, підприємливість. Сучасна жінка ширше розуміє своє соціальне призначення, не обмежується лише функцією материнства. Стереотипи маскулінності теж не залишаються без змін. Традиційна маскулінність на передній план висувала фізичну силу, нестриманість у вияві «соціальних почуттів» — гніву, агресії — функціональне ставлення до жінки тощо. Сучасна маскулінність віддає перевагу інтелекту, а не фізичній силі, вимагає виявлення ніжності, такту, стриманості.

Послаблення гендерних стереотипів розширює можливості індивідуального самовибору, внаслідок чого виграють і особистість, і суспільство. Та більшість сучасних суспільств є патріархальними, у них домінує саме маскулінна культура, яка виправдовує чоловіче домінування.

Виходячи з того, що соціальна стратифікація постає як структуровані нерівності між різними групами людей, питання гендеру і стратифікації, гендеру і класу є найсуттєвішими у гендерній соціології. Зумовлено це тим, що сучасний вимір соціального становища родини, жінки заснований на соціальному становищі її чоловіка, відповідно визначається її класова позиція. Але на стратифікаційні процеси впливають і такі некласові чинники, як гендер, етнічне походження, віросповідання. Наприклад, чоловіки мають набагато вищі можливості у службовому просуванні, ніж жінки.

Ще одним важливим питанням зі сфери наукового аналізу гендерної соціології є насильство щодо жінок. У повсякденному житті поширені такі форми насильства проти жінок, як домашнє, сексуальні домагання на робочому місці, зґвалтування, примушення до заняття проституцією, торгівля жінками.

Кризові періоди життя суспільства супроводжуються зростанням насильства. В сучасному українському суспільстві ця тенденція домінує як на сімейному, так і на суспільному рівнях. Вона становить значну загрозу не тільки для життя та здоров'я жінок, а й для розвитку суспільства та формування сімейних цінностей. Саме тому це питання не може розглядатися відокремлено від питань влади та прийняття рішень в сім'ї. Суттєва відмінність у доходах, стартових можливостях жінок і чоловіків, гендерна нерівність у сфері економіки та побуту є передумовами насильства взагалі й між статями зокрема.

Залежно від місця здійснення визначають такі рівні насильства:

1. Фізичне, сексуальне, психологічне насильство в сім'ї: нанесення побоїв, сексуальний примус щодо дівчат, зґвалтування жінки чоловіком, експлуатація (примус до непосильної праці), постійні образи та знущання.

2. Фізичне, сексуальне, психологічне насильство в суспільстві: зґвалтування, сексуальні домагання й залякування на роботі, в навчальних закладах та інших місцях, торгівля жінками, примушення до заняття проституцією.

За іншою класифікацією виділяють такі форми насильства: сексуальне; домашнє, або родинне; емоційне насильство (образи, лайка, докори, зневажливе ставлення, невиправдані ревнощі, погрози, ігнорування, маніпуляція, звинувачення, формування почуття провини); насильство на роботі; фізичне насильство (побиття жінок, ляпаси, викручування рук, штовхання тощо); економічне насильство (заборона на працю поза оселею, відмова в грошах або надання недостатньої кількості грошей, відбирання грошей або приховування доходів); вербальне насильство (окрики, брутальність, брудна лайка, нецензурні вирази); використання дітей проти матері (залякування тим, що вона більше не побачить своїх дітей, заяви, що вона погана мати і буде відчувати себе винною щодо «кинутих» дітей, використання дітей для передачі погроз); лінгвістичний сексизм (дискримінація з використанням мовних зворотів); обмеження свободи поведінки (ізоляція від навколишнього середовища, перешкоджання у спілкуванні з друзями та родичами, заборона запрошувати додому своїх знайомих).

Тривалий час проблема насильства щодо жінок рідко була предметом спеціальних досліджень соціологів та психологів, обмежувалася лише працями з криміналістики і девіантної поведінки. За радянських часів офіційна ідеологія цілковито замовчувала проблеми сімейного насилля, проголошуючи «радянську» сім'ю зразковою.

Попри те, що і чоловіки час від часу стають об'єктами насильства, увагу громадськості більше привертають факти насильства стосовно жінок, що зумовлено такими чинниками:

— чоловіки, порівняно з жінками, більш схильні до тяжких актів насильства (побиття, використання вогнепальної та холодної зброї);

— насильство з боку чоловіка потенційно небезпечніше для об'єкта насильства, що зумовлено його фізичною силою;

— акти насильства, здійснені чоловіком, мають тенденцію до повторення;

— нерідко акти насильства здійснюються щодо вагітних жінок.

Насильство часто супроводжується дуже важкими наслідками для жертви. Дівчатка, що зазнали в дитинстві сексуального насилля, відчувають на собі весь тягар цього злочину протягом життя. Найтяжчими наслідками, наприклад, ґвалтувань є не стільки фізичні, скільки психічні травми, які можуть деформувати всю структуру особистості дитини. Наслідки цієї травми часто впливають на те, якою буде доля людини, насамперед у сфері інтимно-особистісних і шлюбних взаємин. Крім того, дитина може відчувати провину через те, що не спромоглася на відсіч, довіряла насильнику, поводилася «знадливо». Часто це призводить до втечі підлітка з дому, вживання алкоголю, наркотиків, щоб угамувати біль та образу. Нерідко психічні травми можуть деформувати всю структуру особистості дитини, її майбутні інтимно-особистісні та шлюбні стосунки.

Отже, застосування гендерного підходу під новим кутом зору розкриває більшість традиційних для соціології проблем, в тому числі й сім'ю як об'єкт соціологічного дослідження. Безпосередньо вивчає сім'ю як специфічне суспільне утворення спеціальна соціологічна теорія — соціологія сім'ї.

Соціологія сім'ї — галузь соціології, що вивчає закономірності виникнення, функціонування й розвитку сімейно-шлюбних стосунків як соціального феномену в конкретних соціокультурних умовах.

Предмет соціології сім'ї — специфічні соціальні відносини, що виникають між сім'єю і суспільством та всередині сім'ї. Об'єкт її — сім'я як мала соціальна група і як специфічний соціальний інститут регулювання відтворення людини за допомогою певної системи норм, ролей. Найчастіше соціологія сім'ї використовує категорії «сім'я», «шлюб», «умови життя» тощо. Сім'я є соціальним інститутом і малою соціальною групою, що має історично визначену організацію, члени якої пов'язані родинними стосунками, спільним побутом і взаємною моральною відповідальністю. Шлюб є історично змінною соціальною формою стосунків між чоловіком та жінкою, через яку суспільство впорядковує й санкціонує їх статеве життя, встановлює подружні та батьківські права й обов'язки. Сім'я є складнішою системою, ніж шлюб, оскільки вона здебільшого об'єднує не тільки подружжя, а й дітей, родичів. Загалом її характеризують такі соціальні особливості:

— соціально-історична зумовленість сімейної організації;

— зумовленість об'єктивними потребами у продовженні роду та відтворенні життя;

— наявність специфічних соціальних особливостей: ступінь спорідненості, спільність побуту тощо.

Категорія «умови життя сім'ї» означає сукупність об'єктивних та суб'єктивних чинників макросередовища (загальні соціальні умови) і мікросередовища (найближче соціальне оточення).

Функції сім'ї полягають у вияві активності, життєдіяльності усіх, хто належить до неї. Аналізуючи їх, дослідники виокремлюють громадські функції (стосуються взаємодії з суспільством) та індивідуальні (стосовно особистості). Оскільки вони пов'язані з потребами як суспільства, так і особистості, їх особливості та ієрархія змінюються залежно від певних соціокультурних, економічних умов.

Структура сім'ї визначається сукупністю стосунків між її членами, що зумовлює відповідні її типи:

— за формою шлюбу: моногамні сім'ї (шлюб між одним чоловіком та однією жінкою); полігамні (шлюб одного чоловіка з кількома жінками); сім'ї, що базуються на шлюбі однієї жінки з кількома чоловіками (поліандрія); сім'ї, де шлюб має групову форму;

— залежно від сфери вибору чоловіка або дружини: ендогамні (укладаються між партнерами однієї соціальної групи) та екзогамні (між партнерами з різних соціальних груп);

— за ієрархією престижу та влади: патріархальні (влада належить чоловікові), матріархальні (влада у жінки), егалітарні (влада розподіляється між чоловіком і жінкою порівну);

— за місцем мешкання подружжя після шлюбу: патрилокальні (молоді мешкають у домі батьків чоловіка) та матрилокальні (у домі батьків жінки).

Типи структур сім'ї теж змінюються, залежно від соціокультурних, економічних, історичних умов.

Гендерна соціологія у своїх дослідженнях спрямовує погляд передусім на такі проблеми сучасної сім'ї: причини панування чоловіків у родині та в суспільстві загалом; стереотипи свідомості чоловіків і жінок, що виправдовують підлеглий стан жінок у сім'ї та суспільстві, а також засоби, за допомогою яких чоловіки підтримують ці стосунки; непаритетний розподіл сімейних ролей тощо.

Тема: Сім’я та шлюб як соціальнІ інститутИ.

1. Сім’я та шлюб як соціальний інститут. Функції сім’ї.

2. Тенденції, проблеми, перспективи розвитку сімейно-шлюбних відносин.

3. Проблеми становлення та функціонування молодої сім’ї.

1. Сім’я та шлюб як соціальний інститут. Функції сім’ї.

Соціологія сім’ї – галузь, що вивчає формування, розвиток і функціонування сім’ї, шлюбно-сімейних відносин в конкретних соціально-економічних і культурних умовах.

Одним з найстародавніших соціальних інститутів є сім’я.Виникла сім’я в надрах первісного суспільства значно раніше класів, націй, держав. Суспільна цінність і значимість сім’ї обумовлена її “виробництвом і відтво

Предмет соціології сім'ї — специфічні соціальні відносини, що виникають між сім'єю і суспільством та всередині сім'ї. Об'єкт її — сім'я як мала соціальна група і як специфічний соціальний інститут регулювання відтворення людини за допомогою певної системи норм, ролей. Найчастіше соціологія сім'ї використовує категорії «сім'я», «шлюб», «умови життя»

Сім’я – об’єднання на шлюбі або кровному родстві, усиновленні людей, зв’язаних спільністю побуту, на взаємній моральній відповідальності за виховання дітей, піклуванні про рідних і взаємодопомозі. Разом з тим – це мала контактна група людей, які взаємодіють між собою, особлива форма взаємодії. Держава, яка складається з повноцінних, розвинутих і культурноосвічених сімей, багата держава, у неї є майбутнє.

Н. Смелзер писав: “Сім’єю називається основане на кровній спорідненості, шлюбі чи усиновленні об’єднанні людей, пов’язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю за виховання дітей”. Арістотель визначає сім’ю як форму спілкування.

Із визначення сім’я випливає, що основними є три її ознаки:

Ø шлюбні або кровноспоріднені зв’язки між усіма її членами;

Ø спільне проживання в одному приміщенні;

Ø загальний сімейний бюджет.

Сім’я є сферою формування і ареною практичного прояву політичних ідеалів, поглядів, інтересів людини. В сім’ї і через сім’ю формуються первинні ціннісні орієнтації і соціальні установки дитини, підлітка. Не потрібно забувати і про те, що сім’я закладає основи відносин між близькими людьми, формує орієнтації на трудове, суспільно-політичне життя людини.

Терміни шлюб та сім’я як в повсякденній мові, так і в наукових публікаціях знаходяться поруч, що дійсно правомірно, оскільки реальності, що визначаються цими термінами, тісно взаємозв’язані. Однак шлюб і сім’я – не одне й те ж, а швидше пересічні поняття, адже сім’я може існувати без шлюбу, а шлюб без сім’ї.

Шлюб – це історично обумовлена, санкціонована і регульована суспільством форма відносин між чоловіком і жінкою, що встановлює їх права і обов’язки один до одного і до дітей та рідних. Шлюб – це суспільне встановлення, установа або як кажуть соціологи, особливий суспільний інститут. Іншими словами, шлюб – це традиційний спосіб формування сім’ї й суспільного контролю за нею, одне з знарядь, шляхів, засобів самозбереження і розвитку суспільства. Шлюб представляє собою контракт, який заключається трьома сторонами – чоловіком, жінкою та державою.

Шлюб – інститут, регулюючий відносини тільки подружжя, а сім’я – інститут регулюючий ще й відносини між батьками й дітьми.

Функції сім’ї – це способи, методи прояву її активності, життєдіяльності всієї сім’ї і окремих її членів. Соціальні функції, що їх реалізує сім’я, обумовлюють важливу роль сім’ї в суспільстві.

Основні соціальні функції сім’ї:

• відтворення населення. Функція відтворення населення включає фізичне (народження дітей) і духовно-моральне відтворення людини в сім’ї. На зміну переважно економічним стимулам народження дітей в минулому, дедалі відчутно приходить духовно-моральне: глибока моральна і психологічна потреба у своїй дитині, бажання мати його від любимого чоловіка, прагнення відтворити в дітях себе, повторити разом з ними життєвий шлях, надія і упевненість в майбутньому духовному родстві з дітьми та внуками, що скріпляють кровнородинний союз, іменна гордість, гордість прізвища;

• господарсько-побутова. Відображається господарсько-побутова функція сім’ї у веденні домашнього і особистого допоміжного господарства, садівництва і городництва, в обслуговуванні і самообслуговуванні членів сім’ї, в підтримці належного санітарного становища і гігієни в житлі, додержанні сімейного бюджету;

• виховна. Виховна соціальна функція сім’ї визначаєвідповідальність батьків за духовно-моральне, політичне, естетичне виховання дітей; народна мудрість гласить: “Батько не той, хто дитину народив, а той, хто виховав”;

• взаємне піклування членів сім’ї один за одного, особливо про літніх; мають за мету підвищення відповідальності дітей за батьків, їх забезпечення і спокійну старість, а також постійну і взаємну морально-психологічну підтримку, всебічне піклування;

• організація та використання вільного часу, насамперед – дозвілля. Її мета – допомогти членам сім’ї найплодотворніше реалізувати свої здібності і таланти в самодіяльності, в розумному споживанні духовних цінностей, в забезпеченні активного відпочинку.

Ще виділяються функції сім’ї: соціалізації особи, духовного спілкування, співробітництва в процесі виховання та ін. Але важливо не стільки старання детальнішого перерахування всіх функцій сім’ї, аніж поділ їх, з одного боку, на задоволення переважно матеріальні, господарсько-побутові, а з другого – переважно емоціональні і соціально-психологічні потреби людей. Зрозуміло, відтворення населення має не тільки біологічний, а й соціальний аспект, зв’язаний з вихованням і навчанням дітей. Встановлено, що у вихованні і навчанні дітей сім’ю замінити ніякими суспільними установами неможна. Тільки в сім’ї дитина природно і найефективніше одержує першу соціаілізацію своєї особи, здобуває своє Я. В сучасних умовах рідко яка сім’я може дати своїй дитині ту підготовку, яку може дати їй суспільство, соціальні інститути (сім’я, школа, технікум, ліцей, вищий навчальний заклад та ін.). Але той морально-психологічний потенціал, що захладає дитині сім’я, залишається на тривалий період, а то й на все життя. Саме в сім’ї дитина пізнає ази життя, зустрічається і з відносинами авторитету – посадового, батьківського і функціонального, заснованого на вищій компетентності батьків або старших братів і сестер, їх розвинутих навиків та уміння, успішності їх діяльності.

Репродуктивна і економічна діяльність сім’ї найтісніше зв’язана з життям суспільства і тому державі не байдуже, як ці проблеми вирішуються. Якщо тривалий період вважалось, що виховання дітей не стільки державна, скільки сугубо особиста справа кожного, то тепер виховання дітей і державна, і сімейна справа. Ось чому виховна функція сім’ї тісно зв’язана з репродуктивною, коли мова йде про соціальне відтворення населення.

В сучасних умовах середня сім’я в Україні складається здебільшого з 3 душ і майже третина сімей – з 4-5 душ. І, хоча з першої половини 90-х років кількість таких сімей значно зменшилась, все ж просте відтворення знаходиться під загрозою. Поки цей процес триває, зберігається реальна можливість депопуляції населення. Уже тепер смертність переважає народжуваність. На репродуктивну функцію сім’ї негативно впливають розлучення. Тому суспільство не може байдуже ставитись до такого явища. Величезне значення надається здоров’ю подружжя, їх здатної ті відтворювати самих себе. Статистичні дані свідчать, що до 30% сімей страждають бездітністю, причому 40% з них з причин безплідності чоловіка. Тоді як збільшення двох-трьохдітних сімей стримується не лише особистими прагненнями подружжя, а й економічними умовами і правовим становищем. Це і пояснює причини того, що починаючи з середини 90-х років в Україні смертність перевищує народжуваність. На поведінці молоді відбивається рівень знання про всебічність сімейного життя.

Соціологічні дослідження свідчать, що рівень культури статевих взаємовідносин між подружжям, як правило, дуже низький. Тим часом формування правильних рекомендацій молоді в інтимній сфері є однією з важливих складових її виховання. В сучасних умовах значна частина молоді або зовсім не одержує інформації про сім’ю, про її інтимні відносини, або одержує її дуже обмежено, що негативно впливає і на дієздатність сім’ї і на стабільність шлюбів.

Виховання – велика справа: ним вирішується участь, доля людини. Виховання здійснюється в процесі повсякденного спілкування дитини з членами сім’ї, рідними, всіма людьми, з якими сім’я вчить дитину жити серед людей, прищеплює їй основи певних ідейно-політичних поглядів, світоглядних рекомендацій, моральних норм і правил Дитина в сім’ї пізнає і освоює моральні норми. У дитини формуються первинні навики і зразки поведінки, шліфуються індивідуальні морально-психологічні риси, закладається фундамент психологічного здоров’я Та й в період навчання дитини в школі, технікумі, ліцеї, вищому навчальному закладі, в період праці на виробництві виховна функція сім’ї не відмирає, виховний вплив на підростаюче покоління не припиняється. Людина, яка виросла в нормальній сім’ї, в своїх вчинках, як правило, керується не лише думкою всього суспільства або членів трудового колективу, а й значно і думкою своїх рідних. Світ існує не для того, щоб його пізнавали, а для того, щоб виховувались в ньому. Народжуються слабкими – потрібна сила, народжуються безпорадними – потрібна допомога, народжуються байдужими – потрібна розсудливість. Все, чого не мають від народження і без чого не можна обійтись, ставши дорослим, дається вихованням. І будь-яка особа реалізує себе, насамперед, в суспільно-корисній діяльності. Звичайно, щорічно працьовита людина одержує професійну відпустку, іноді, якщо дуже повезе, попадає в будинки відпочинку, пансіонати, санаторії, їздить на курорти та в інші місця для відновлення своїх сил. Але основним осередком для відновлення сил все-таки є сім’я, де людина знаходить фізичну, матеріальну, моральну, психологічну підтримку, допомогу та ін. Та практично по-різному складаються відносини в сім’ї – і позитивно і негативно, що по-різному і впливають на людину. Ось тут-то важливу роль відіграє комунікативна функція сім’ї – задоволення потреб людини в спілкуванні і в уособленні. В сучасних умовах спілкування стало складніше, виділяється ряд сфер і видів спілкування. Особливе значення мають форми професійного ділового спілкувіння, що характеризуються високим ступенем формалізації, інша справа – домашня обстановка, де, як правило, поводяться з людьми, по-перше, соціальне і психологічно близькими, а по-друге, де делікатно, шанобливо ставляться до особи кожного. Тут задовольняються потреби в інтимному спілкуванні, у взаєморозумінні і взаємопідтримці. Зрозуміло, що таку функцію може реалізувати лише здорова сім’я, де панує повна повага кожного члена сім’ї, взаємоузгоджений, дружній морально-психологічний клімат.