Змістовий модуль 1.

Сучасна економічна наука є результатом її тривалого історичного розвитку. Як наука (систематизовані знання про сутність економіки), економічна теорія виникла у ХVІІ – ХVІІІ ст. Історично процес її розвитку можна представити такими основними школами: меркантилізм, фізіократи, класична політична економія, неокласики, марксизм, кейнсіанство.

Сучасне поняття “економічна теорія” нерозривно пов’язано з назвою “політична економія”. Відомий американський економіст П. Самуельсон запропонував таке визначення предмета “економікс”: “Це наука, що вивчає, як люди й суспільство здійснюють кінцевий вибір рідкісних ресурсів, щоб виробляти різні товари і розподіляти їх для споживання”. Надзвичайно поширеним в “економікс” є таке потрійне визначення предмету цієї науки: що?, як? та для кого виробляти?

Найбільш загальним визначенням предмету економічної науки: наука про виробничі відносини між людьми у процесі праці, безпосереднього виробництва товарів, послуг, а також у сфері їх обміну, розподілу й споживання.

Сучасна економічна теорія виконує такі основні функції: практичну, пізнавальну, методологічну, виховну.

Існує два цілком різних рівня аналізу, на основі яких формуються принципи економічної поведінки.

Об’єктом економічного аналізу виступає економічна система в цілому та її агреговані параметри.

Економічна система – це певним чином упорядкована система зв’язків між виробниками та споживачами матеріальних та нематеріальних благ і послуг.

Суб’єкти економічного аналізу: домашні господарство, підприємницький сектор, держава, сектор закордон.

Будь яка економічна діяльність зводиться до прийняття рішення про те що?, як?, для кого? Це рішення – є вибором між альтернативними можливостями, які необхідно робити кожного разу для досягнення своєї мети.

Економічні потреби – внутрішні мотиви, що спонукають до економічної діяльності. Особливість потреб полягає в їх безмежному зростанні.

Основна проблема економічної теорії та господарської практики – розв’язання протиріччя між бажаннями індивідів задовольнити свої безмежні потреби та обмеженістю ресурсів, які знаходяться в їх розпорядженні.

Обмеженість ресурсів породжує серед товаровиробників конкуренцію щодо їх використання та розподілу, а отже, обумовлює вибір оптимального варіанта їх застосування.

Економічний вибір – вибір найкращого варіанта серед альтернативних, який дозволяє досягти максимального задоволення потреб за мінімум витрат.

Економічній науці вдалося розробити модель, яка представляє вибір як економічну проблему, яка отримала назву “крива виробничих можливостей” (рис. 1.1). Вона позначає межи (обсяги) максимально можливого одночасного виробництва товарів А та В при повному використані обмежених виробничих ресурсів. Таким чином, кожна точка на кривій виробничих можливостей є жорстке задане кількісне співвідношення товарів А та В. Точка М є результатом неповного, неефективного використання виробничих ресурсів.

Товар А

А

* F

* М

В Товар В

Рисунок 1.1 – Крива виробничих можливостей

Точка F знаходиться за межами виробничих можливостей. За таких умов т. F недосяжна: тому що для графіка це означає “сверхповне” використання ресурсів.

Але виробничі можливості суспільства постійно зростають завдяки технічному, економічному та соціальному прогресу, а це постійно розширює межі виробничих можливостей. На практиці зростання виробництва досягаються двома способами: екстенсивно (за рахунок кількісного приросту виробничих факторів) та інтенсивно (за рахунок нових технологій).

Таким чином, т. F є прогнозування прогресивної динаміки виробництва.

У процесі вивчення економічної науки відбувається пізнання економічних принципів, законів, теорій та категорій. Вчені виводять економічні закони на основі аналізу економічних процесів, які, у свою чергу, не відбуваються у чистому вигляді, а тісно переплетені з соціальними, політичними, психологічними та багатьма іншими явищами.

Економічні закони класифікуються за наступними групами (в залежності від їх історичної стабільності):

1. Загальні економічні закони – закони, які властиві усім без виключення історичним епохам. Вони виражають поступовий процес розвитку суспільного виробництва.

2. Особливі економічні закони (для ряду епох) – це закони, які діють у декількох суспільно-економічних формаціях. Вони властиві тим історичним епохам, де залишаються умови для їх здійснення.

3. Специфічні економічні закони – це закони розвитку конкретних, історично визначених форм господарювання.

Метод – це сукупність прийомів, способів, принципів, за допомогою, яких визначаються шляхи досягнення цілей.

Метод економічної теорії включає різні елементи:

1. Загальнонаукові та філософські принципи (розвитку, системності, суперечності, взаємодії, об’єктивності, аналізу, синтезу, дедукції, індукції).

2. Закони діалектики.

3. Метод абстракції означає відмову від поверхневих, несуттєвих сторін явища з метою розкриття його внутрішніх, суттєвих, сталих і загальних зв’язків, справжньої тенденції руху.

Систему економічних відносин у взаємодії з розвитком продуктивних сил можна вивчати лише за допомогою всієї сукупності елементів методів дослідження. Західні економісти для з’ясування сутності різноманітних економічних явищ та процесів більшою мірою вдаються до моделювання майбутніх вчинків людей, до діаграм, графіків, математичних формул і т.п.

Економічна модель – це формалізований опис економічного процесу або явища, структура якого визначається його об’єктивними властивостями та суб’єктивним цільовим характером дослідження.

Економіко-математичне моделювання – є одним із системних методів дослідження, дозволяє у формалізованій формі визначити причини змін економічних явищ, закономірності цих змін, та їх наслідки, а також дає можливість прогнозування економічних процесів.

Моделі – це математичні рівняння, які відображають реальні економічні процеси у абстрактному та спрощеному вигляді. Створити модель – це означає знайти функцію, яка пов’язує ендогенні та екзогенні параметри макромоделі.

Екзогенні величини – це величини, що знаходяться поза моделлю (як правило, це технологія виробництва та характер поведінки економічних суб’єктів на кожному з ринків).

Ендогенні величини – це величини, що визначаються у результаті розв’язання моделі (наприклад: величина реального національного доходу, рівень зайнятості, ставка реальної заробітної плати, рівень цін).

Залежно від того, якими фактами оперує економічна теорія відрізняють:

1. Позитивна економікс, яка має справу з фактами та вільна від суб’єктивних міркувань. Тобто вона вивчає те що є.

2. Нормативна економікс має справу з оцінними міркуваннями відносно того, якою повинна бути економіка або яку конкретну політичну акцію треба рекомендувати, базуючись на певних економічних теоріях або економічних відносинах. Вона висловлює суб’єктивну думку про те, що має бути.

Економічна теорія є основою для проведення економічної політики. Розуміння економічних принципів можна застосовувати до розв’язання або пом’якшення гостроти конкретних економічних проблем та для досягнення основних цілей суспільства.

Створення споживчих благ для задоволення потреб людей – найголовніша мета виробництва. Тому вивчення виробництва, закономірностей його розвитку є не просто необхідним, а й першочерговим завданням.

Отже, виробництво матеріальних благ та послуг складає основу життя та розвитку будь-якого суспільства. Воно не тільки забезпечує людей, але й є двигуном технічного прогресу, розвитку людини.

Виробництво у своєму розвитку пройшло декілька технологічних етапів. Якщо за основу взяти етапи розвитку продуктивних сил, то суспільне виробництво поділяється на: доіндустріальне (засноване на ручних ремісничих знаряддях праці; проста капіталістична кооперація; мануфактура); індустріальне (крупна машинна техніка); постіндустріальне (інформатизація, автоматизація, комп’ютеризація).

Якщо розглядати виробництво з точки зору її організації, то воно має на увазі розподіл людей та засобів виробництва (спеціалізація), обмін діяльністю (кооперування), споживання засобів виробництва (ЗВ).

Виробництво – складний взаємозв’язок безпосереднього виробництва певними його технологіями, розподілом, обміном та споживанням ресурсів.

Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елементів, або фаз.