Тони серця

Робота серця супроводжується появою звуків - тонів, які можна вислухати стетоскопом, або зареєструвати ФКГ.

Запис тонів серця за допомогою фонокардіографа називається фонокардіограмою (ФКГ).

Зви­чайно аускультативно лікар може вислухати два тони (перший, сис­толічний, що збігається із систолою шлуночків, і другий - діастолічний).

Перший тон доволі низький і протяжний, виникає у ділянці атріовент-рикулярних клапанів одночасно з початком систоли шлуночків.

Початко­вими його компонентами є звукові явища, які супроводжують систолу пе­редсердь і вібрацію атріовентрикулярних клапанів та сухожильних ниток. Проте основним компонентом першого тону є звукові явища та їх інтенсивність, які виникають під час скорочення м'язів шлу­ночків. Інтенсивність цього тону залежить від крутизни зростання тиску в шлуночках під час систоли. Тривалість його 0,12 с, що відповідає періоду напруження і початку періоду вигнання крові.

Другий тон відносно високий і короткий, зумовлений закриванням півмісяцевих клапанів та вібрацією стінок аорти та легеневого стовбура. Супроводжує діастолу шлуночків. Інтенсивність другого тону залежить від тиску в аорті і легеневій артерії. Тривалість цього тону 0,08 с.

Інтенсивність третього і четвертого тонів настільки мала, що їх не мож­ливо почути під час звичайної аускультації. Ідентифікувати ці тони мож­на лише за умови фонокардіографічної (ФКГ) їх реєстрації.

Третій тон зу­мовлений вібрацією стінок шлуночків, яка викликана швидким надходженням крові на початку періоду наповнення.

Четвертий тон ви­никає під час систоли передсердь і триває до початку їх розслаблення.

Регуляція діяльності серцево-судинної системи

Робота серця і стан судинного русла регулюються в залежності від функціональних потреб організму, найчастіше разом(спільно).

Механізми регуляції серцевої діяль­ності поділяються на

1)місцеві (міогенні, нервові й гуморальні) та

2) центральні (нервові й гуморальні).

Нервово-рефлекторна регуляція здійснюється на багатьох рівнях.

Перший (нижчий) рівень пов'язаний із фізіологічними властивостями серцевого м'яза (міогенні механізми регулювання).

Дру­гий рівень забезпечується місцевими рефлекторними механізмами, що працюють у самому серці (інтракардіальні рефлекси).

Ці два рівні утворюють внутрішньосерцеву (інтракардіальну) систему регулювання, яка взаємодіє з екстракардіальними впливами центрів автономної нервової системи, структур проміжного мозку, інтегративних систем мозку та кори великого мозку.

Саморегуляція серця — це здатність його пристосовувати свою роботу до по­треб організму без участі ЦНС та гумораль­них факторів.

Явище саморегуляції серця детально дослідили О. Франк та Е. Старлінг. На розробленому Е. Старліигом ізольованому серцево-легеневому препараті. Вони устано­вили, що при збільшенні припливу веноз­ної крові до серця сила його скорочень і кількість виштовхуваної крові зростають. Цей ефект дістав назву закону серця, або закону Франка —Старлінга. Згідно з цим законом, серцевий викид прямо пропорцій­ний до ступеня розтягнення міокарда в діастолі. Ефект Франка —Старлінга є проявом гетерометричної саморегуляції серця, пус­ковим моментом якої є зміна довжини кар­діоміоцитів.

На відміну від гетерометричної, гомеометрична саморегуляція серця виявля­ється без зміни довжини кардіоміоцитів у діастолі.

Гомеометричний механізм регулювання полягає у зміні сили скорочен­ня міокарда у разі його постійної вихідної (діастолічної) довжини волокон (тобто у разі постійної величини притоку венозної крові до серця).

Відповідно до цього механізму сила скорочення міокарда шлуночків зрос­тає пропорційно до збільшення тиску крові в артеріальній системі (ефект Анрепа).

Гетерометричний та гомеометричний механізми регулювання за­безпечують ауторегулювання функцій серця у разі багатьох фізіологічних станів.

Метасимпатичні рефлекси: при збільшенні сили скорочень правого передсердя ізольовано­го серця (збільшився внутрішньопередсердний об'єм) зростає і сила скорочень лівого шлуноч­ка. Це готує наступні відділи міокарда до прийому збільшеної кількості крові. Однак це спостерігатиметься лише на фоні малого ударного об'єму.

Таким чином інтракардіальний рефлекс - це зільшення сили лівого шлуночка лише на фоні низького тиску.

Важливе значення мають рефлекси екстракардіальних відділів автоном­ної нервової системи, якщо регулювання здійснюється імпульсами, що надходять до серця із ЦНС через блукаючі і симпатичні нерви.