Власні рефлекси.

До цієї групи на­лежать рефлекси, що виникають під час подразнення рецепторів, розміщених у са­мій серцево-судинній системі. Це, як пра­вило, рефлекси з головних рефлексоген­них зон.

Рефлекс із дуги аорти.

Його часто називають рефлексом Ціона—Люд­віга:

при підвищенні артеріального тиску в дузі аорти подразнюються барорецептори її стінки і, як результат – збуджується судинно – руховий центр довгастого мозку, в результаті чого кровоносні судини розширюються, артеріальний тиск знижується.

За умов нормального тис­ку судиноруховий центр перебуває під постійним гальмівним впливом барорецеп­торів.

При зниженні артеріального тиску це гальмування ослаблюється, збудження судинорухового центру зростає, судинний тонус підвищується, частота і сила скоро­чень серця збільшуються, і в результаті відбувається рефлекторне підвищення артеріального тиску.

Рефлекс із сонних (каротидних) та аортальних тілець. У цих тільцях скупчена велика кількість хеморецепториих нервових за­кінчень, подразнюваних змінами хімічного складу крові, переважно нестачею кисню (гіпоксія), а також збільшенням концент­рації С0₂ в крові. Сигнали від цих хемо­рецепторів надходять до дихального й судинорухового центрів, призводячи до посилення вентиляції легень і підвищення артеріального тиску.

Рефлекси з механорецепто­рів серця, які лежать в основі

рефлексу Бейнбріджа - під час подразнення механорецепторів правого передсердя роз­тяганням його стінок кров'ю і виникає прискорення скорочень серця .

Поєднанні рефлекси

зумовлюють зміни артеріального тиску у відповідь на подраз­нення механо- та хеморецепторів, розміще­них за межами серцево-судинної системи(внутрішні органи, скелетні м'язи, шкіра). Це рецептори тиску.

Вони беруть участь переважно в місцевих перерозподільних реакціях кровотоку.

Наприклад, у разі сильного удару в епігастральну ділянку (рефлекс Гольца) може відбутися зупинка серця.

Рефлекторне зростання частоти і сили серцевих скорочень відбувається і в разі больових подразнень, м'язової роботи тощо.

Місцеві рефлекси запобігають підвищенню тиску в артеріальній системі, а екстракардіальні - нормалізу­ють уже підвищений артеріальний тиск.

Якщо власні рефлекси головних реф­лексогенних зон є стабілізувальними — во­ни підтримують артеріальний тиск на пев­ному сталому рівні й забезпечують нор­мальну роботу серцево-судинної системи,

то сопряжонні( поєднанні) рефлекси переважно дестабі­лізують систему кровообігу — спричи­нюють перерозподіл крові між різними органами і зумовлюють зміни артеріаль­ного тиску.

Роль серцево-судинного центру в регуляції судинного тонусу.

Гемодинамічний центр (судинно – руховий) - це складне нервове утворення, розміщене від спинного мозку до кори головного мозку.

Його частинами є:

• су­динорухові центри спинного мозку і довгастого мозку,

• нервові центри проміжного мозку й кори великих півкуль.

Разом вони складають інтегральний нервовий центр.

Судиноруховий центр.

міститься в довгастому мозку на рівні дна IV шлуночка, він тонічно активний і через симпатичну нерво­ву систему підтримує судинний тонус.

Він складається з двох відділів:

- пресорного і

- депресорного.

Крім них можна виділити сенсор­ну ділянку, яка локалізована в задньобічних відділах довгастого мозку. Сюди надходять сенсорні імпульси, що потім передаються до відповідно­го відділу (пресорного чи депресорного).

Між пресорним і депресорним відділами наявна реципрокна взаємодія.

Підґрунтям регуляції серцево-судинної системи є забезпечення підтри­мання артеріального тиску.

Тому пресорний відділ впливає на центри симпатичної нервової системи спинного мозку, що призводить до підви­щення артеріального тиску.

Збудження депресорного відділу (імпульсами від різних рецепторів) гальмує активність пресорного, внаслідок чого ар­теріальний тиск знижується.

Судиноруховий центр впливає на загальний кровоток таким чином:

1) регулюючи частоту і силу скорочення серця;

2) регулюючи загальний периферійний опір судин через зміну тонусу резистивних судин;

3. регулюючи ємність судинної системи через тонус її венозного відділу;

4. регулюючи об'єм крові, що циркулює.

Крім того, до складу судинорухового центру входять ще деякі ядра сітчастого утвору, які отримують аферентні сигнали майже від усіх рецеп­торів тіла. Завдяки численним відросткам нейрони сітчастого утвору пов'язані між собою і під впливом різноманітних афе­рентних сигналів майже постійно пере­бувають у стані збудження. Це збуджен­ня передається і на симпатоактивуючі ней­рони судинорухового центру довгасто­го мозку, підтримуючи його тонічну ак­тивність.

Вищі відділи інтегрального нервового центру регулюють кровопостачання окремих судинних ділянок організму, пристосовуючи їх кровообіг до різних рухових ре­акцій.

Передусім - це центри середнього мозку (узгоджують окремі вегетативні реакції з руховими - судинні при морській хитавиці),

гіпо­таламуса (забезпечують узгодження різних судинних реакцій між собою і з соматичними),

ділянки моторної кори головного мозку (за­пускають й коригують вегетативні реакції при поведінкових реакціях, тобто соматичні й вегетативні компоненти запускаються одночасно).

Часто їхня роль полягає в запобіганні виникненню змін в організмі.