Рефлекси з рецепторів шкіри і ске­летних м'язів.

Подразнення шкіри часто впливає на наше дихання.

Так, подразнен­ня тактильних (дотикових) рецепторів у деяких місцях шкіри викликає рефлектор­ну реакцію сміху.

При подразненні терморецепторів шкіри, наприклад під час вхо­дження у холодну воду, дихання рефлек­торно затримується на вдиху.

Так само подразнення больових рецепторів при ушкодженні шкіри спричинює короткий різкий вдих, що часто супроводжується скриком.

Пропріорецептори дихальних м'язів (міжребрових, діафрагми, м'язів живо­та) — це нервово-м'язові та нервово-су­хожильні веретена, одні з них подразню­ються при розтяганні, а другі — при ско­роченні дихальних м'язів. Імпульси від цих рецепторів надходять до дихальних нейронів спинного мозку і корегують інтен­сивність і тривалість їх збудження.

Рефлекси з хеморецепторів кровонос­них судин.

Кінцевою метою дихальної си­стеми та механізмів її регуляції є підтримання оптимального рівня газообміну і відповідно належної концентрації кисню та вуглекислого газу в тканинах.

Для цього дихальний центр має постійно от­римувати інформацію про газовий склад крові.

Цю функцію виконують централь­ні хеморецептори довгастого мозку. Подразником для цих рецепторів є підви­щення концентрації іонів Н+ у позаклітинній рідині, склад якої визна­чається особливостями метаболізму навколишніх нейронів і місцевим кровотоком. Крім того, склад міжклітинної рідини багато в чому залежить від складу СМР( ліквору). (наприклад, у разі зниження рН СМР лише на 0,01 вентиляція легень збільшується на 4 л/хв.)

Не менш важливу роль у цьому про­цесі відіграють периферичні хеморецепто­ри.

Периферійні хеморецептори локалізовані в каротидних тільцях, роз­ташованих у ділянці біфуркації загальних сонних артерій, і в аортальних тільцях, що знаходяться на верхній і нижній поверхні дуги аорти. Найбіль­ше значення для регулювання дихання мають каротидні тільця, які конт­ролюють газовий склад крові, що надходить до мозку. Унікальною особ­ливістю рецепторних клітин каротидного синуса є їх висока чутливість до зменшення напруження кисню в артеріальній крові (РаО2). Чим нижчий РаО2у крові, що омиває рецептори, тим більша частота імпульсів, що йдуть від них до дихального центру.

Імпульсація від каротидних хеморецепторів досягає інспіраторних ней­ронів довгастого мозку і збільшує час вдиху, тобто поглиблює дихання.

На відміну від центральних хе­морецепторів, які збуджуються при підви­щенні рС0₂ в крові (гіперкапнія) і беруть участь у гуморальній регуляції функції дихального центру, периферичні хеморе­цептори активізуються переважно при зни­женні р0₂ в крові (гіпоксія) і забезпечують рефлекторну регуляцію не тільки дихання, а й функції серцево-судинної системи.

Рецептори плеври належать як до механорецепторів (рецептори розтягу), так і до хеморецепторів. Вони відіграють певну роль у зміні характеру ди­хання під час порушення гладкості листків плеври. Одночасно виникає відчуття болю, що переважно пов'язано із рецепторами парієтального листка плеври.

Рецептори дихальних м язів. Рефлекторні дуги від рецепторів дихаль­них м'язів замикаються на рівні відповідних сегментів спинного мозку і стовбура мозку. Фізіологічне значення цих рефлексів полягає у тому, що в разі утруднення дихальних рухів (наприклад, за наявності бронхоспазму, набряку слизової оболонки бронхів тощо) автоматично посилюється сила скорочення м'язів.

Практично подразнення будь-яких інших рецепторів (шкіри, сітківки ока, внутрішніх органів тощо) також можуть впливати на характер дихан­ня, оскільки всі подразники активують ретикулярну формацію мозкового стовбура, а бульбарний дихальний центр являє собою одну із структур ре­тикулярної формації.