1896 Р. В Сімферополі відкрив перший у Росії земський склад, де

продавалися засоби захисту рослин. У 1931 р. в СРСР почалося

промислове виготовлення паризької зелені, арсенату натрію і сухого

протруйника насіння АБ. Вітчизняні хіміки та ентомологи створили

препарат рослинного походження анабазин-сульфат.

У 1930 р. в Ленінградському інституті дослідної агрономії було

організовано Всесоюзний інститут захисту рослин (ВІЗР). У лабора-

торіях ВІЗР вивчали застосування хімічних засобів захисту рослин.

У 1931 р. в Москві було відкрито Науково-дослідний інститут інсек-

тофунгіцидів, а з 1933 р. — Науковий інститут добрив та інсекто-

фунгіцидів, заводи почали виробляти спеціальні машини для їх

застосування.

З 1947 р. хімічна промисловість СРСР почала виготовлення хлор-

органічних інсектицидів (ДДТ, гексахлоран), а також протруйників

на основі органічних сполук ртуті.

Інтенсивному впровадженню хімічних засобів захисту рослин у

сільське господарство сприяла їх висока ефективність, їх можна бу-

ло пристосовувати до усіх технологій захисту. Однак негативні нас-

лідки надмірного використання ДДТ виявилися вже в 60-х роках

ХХ ст. і були катастрофічними. Використання його було заборонено

майже в усіх країнах світу, але післядія препарату в регіонах інтен-

сивного використання спостерігається ще й сьогодні.

Завдяки подальшому пошуку було відкрито групу фосфорорга-

нічних сполук з високими інсектицидними властивостями. Акаде-

мік О.Е. Арбузов є одним із винахідників засобів захисту рослин

цього класу. Першим у ряду фосфорорганічних сполук був препарат

октаметил (октаметилтетрамід пірофосфорної кислоти). Потім були

створені систокс, меркаптофос, фосфамід, авенін, тіофос (паратіон).

На основі діючої речовини японські вчені створили препарат полі-

дол, за допомогою якого тривалий час з успіхом захищали рис. У

місті Центсуній споруджено пам’ятник на честь винахідників цього

препарату.

Подальші дослідження привели до створення метилового анало-

га тіофосу, названого вофатоксом. За багатьма показниками він перевершував своїх попередників із фосфорорганічних сполук. Пошу-

ки удосконалення фосфорорганічних препаратів не припинялися.

Зусиллями вчених було створено хлорофос (диптерекс, О,О-диме-

тил-2,2,2-трихлор-1-оксихлорофосфат). Хлорофос широко викорис-

товувався для знищення не тільки шкідників сільськогосподарсь-

ких культур, а й паразитів тварин і побутових комах. Тільки в

СРСР хлорофосом оброблялося понад 7 млн га посівів.

Широкомасштабне і тривале використання інсектицидів цього

покоління мало негативний вплив на видовий склад шкідників.

Однією із перших проблем було масове поширення рослиноїдних

кліщів та інших сисних шкідників. Тому на зміну цим інсектици-

дам прийшли карбофос, бромофос, гардона та ін.

Тривали пошуки більш ефективних і безпечних для довкілля пе-

стицидів. У 1945 р. в Англії хіміки одержали сполуку, яка мала ін-

сектицидні властивості і належала до дієнових сполук. На її основі

було виготовлено препарат хлориндан. Подальші роботи з речовина-

ми цієї групи дали змогу створити гептахлор, алдрин (1949 р.) та ін.

У 1948 р. важливий крок у пошуку нових фунгіцидних сполук

зробив Гестер. Він уперше синтезував препарат набам, на основі

якого були створені фунгіциди цинеб, манеб, манкоцеб та ін.

У 1951 р. було зроблено нове відкриття. Кіттілсон виявив, що під

час реакції перхлорметилмеркаптану (речовини, синтезованої ще в