Функції соціології

Соціологія виконує в суспільстві безліч різних функцій. Головні з них такі:

теоретико-пізнавальна – дає нові знання про суспільство, про соціальні групи, про індивідів і закономірності їх поведінки;

прикладна (інформаційна) – надає конкретну соціологічну інформацію для вирішення практичних наукових і соціальних завдань;

соціального прогнозу і контролю (прогностична) – попереджає про відхилення в розвитку суспільства, прогнозує і моделює тенденції суспільного розвитку;

гуманістична функція - розробляє соціальні ідеали, програми науково-технічного, соціально-економічного і соціально-культурного розвитку суспільства.

.

Дослідницькі підходи до вивчення суспільства і основні напрями сучасної соціології

Теоретична соціологія складається з безлічі наукових шкіл, але всі вони базуються на двох основних підходах до вивчення і пояснення суспільства - позитивізмі і гуманитаризме.

Позитивізм виник і став панувати в соціології Х1Х століття на противагу умоглядним міркуванням про суспільство. Це раціональний підхід, заснований на спостереженні, порівнянні, експерименті. Його вихідні позиції зводяться до наступного: а) природа і суспільство єдині і розвиваються по одних законах; би) суспільний організм подібний біологічному; у) суспільство повинне вивчатися тими ж методами, що і природа.

Позитивізм ХХ століття - це неопозитивизм. Його початкові принципи значно ускладнені: це натуралізм (спільність законів розвитку природи і суспільства), сциентизм (точність, строгість і об'єктивність методів соціальних досліджень), бихевиоризм (вивчення людини тільки через відкриту поведінку), верифікація (обов'язкова наявність емпіричної основи у наукового знання), квантифікація (кількісний вираз соціальних фактів) і об'єктивізм ( свобода соціології як науки від ціннісних думок і зв'язку з ідеологією).

На основі позитивізму і його другої хвилі - неопозитивизма народилися, функціонували і існують наступні напрями соціологічної думки: натуралізм (биологизм і механіцизм), класичний марксизм, структурний функционалізм. Позитивісти і їх послідовники ХХ століття розглядають мир як об'єктивну реальність, вважаючи, що вивчати його слід, відкинувши свої цінності. Вони визнають тільки дві форми знання - емпіричне і логічне (тільки через досвід і можливість перевірки) і вважають за необхідне лише вивчення фактів, а не ідей.

Гуманітарізм або феноменологія - це підхід до вивчення суспільства через розуміння. Його вихідні позиції такі: а) суспільство не є аналогом природи, воно розвивається по своїх законах; би) суспільство - не об'єктивна структура, що стоїть над людьми і незалежна від них, а сума взаємин двох, і більш індивідів; у) головне - це розшифровка, тлумачення сенсу, зміст цієї взаємодії; г) основні методи даного підходу: ідеографічний метод (дослідження індивідуальних осіб, подій або предметів), метод якісного аналізу (розуміння явища, а не його підрахунок), методи феноменологизма, тобто пізнання причин і суті соціальних явищ, наприклад, лінгвістичний метод (вивчення того, що доступно мові), метод розуміння (пізнання суспільства через самопізнання), метод герменевтики (інтерпретація осмислених людських дій), метод відчуття і ін.

Більшість представників гуманитаризма настроєні субъективистски, відкидаючи «свободу від цінностей» як неможливу в соціології - науці, що зачіпає інтереси людей.

3. Співвідношення і взаємодія соціології та інших суспільних дисциплін. Соціологія розвивається не ізольовано, а в постійному взаємозв’язку з іншими суспільними науками. Особливо важливо розглянути співвідношення і взаємодію соціології з соціальною філософією, історією, політологією, економічною наукою та деякими іншими суспільними науками.

Перш за все необхідно порівняти соціологію й соціальну філо­софію. Соціологія, як і багато інших наук, вийшла з філософії. Що ж таке соціальна філософія? Соціальна філософія являє собою розділ філософії, де осмислюється якісна своєрідність суспільства в його відмінності від природи. Вона аналізує проблему сенсу й цілей існування суспільства, його походження, перспектив, спрямованості, рушійних сил і розвитку. Різниця між соціальною філо­софією і соціологією виявляється у методі дослідження соці­ального. Філософія вирішує суспільні проблеми абстрактно, керу­ючись певними настановами, які випливають з низки логічних роздумів. На думку “батьків-засновників” соціології, суспільне життя повинно вивчатися не абстрактно, а на основі методів емпі­ричної (дослідної) науки.

Порівнюючи соціологію та історію, слід підкреслити, що між цими двома науками чимало спільного. І та й інша вивчають усе суспільство, а не тільки якусь одну його частину. Але між цими науками є чимало суттєвих відмінностей, які йдуть по лінії перш за все своєрідності їх характеру, природи. Їх співвідношення — це співвідношення теорії та історії, теорії суспільного розвитку та його історії.

Дуже важливо також визначити правильне співвідношення соціології та політики. Їх тісний взаємозв’язок визначається тим, що, по-перше, соціальні спільноти, соціальні організації та інсти­тути виступають найважливішими суб’єктами й об’єктами полі­тики; по-друге, політична діяльність являє собою одну з основних форм життєдіяльності особи і її спільностей, які безпосередньо впливають на соціальні зміни в суспільстві; по-третє, політика як дуже широке, складне й багатогранне явище проявляється у всіх сферах суспільного життя (економічна політика, соціальна політи­ка, культурна політика і т. ін.) і багато в чому визначає розвиток суспільства в цілому.

Розглянемо співвідношення соціології, економічної теорії, а також деяких інших наук. Як і політологія, усі вони, на відміну від соціології, вивчають не суспільство як цілісну соціальну систему, а ту чи іншу його частину, сферу, сторону. Так, економічна наука зосереджує свої зусилля на дослідженні матеріального виробництва, економічної діяльності людей, зміни в яких впливають на соціаль­ні процеси. Ось чому, по-перше, соціологія не може не спиратися на економічну теорію, не взаємодіяти з нею. З іншого боку, економічні процеси, як показує життя, чим далі, тим більше залежать від впливу соціальних умов і факторів і їх використання у виробництві, розподілі, обміні й споживанні. І це також вимагає посилення взаємодії економічної і соціальної наук. Це саме можна сказати про співвідношення соціології з іншими спеціальними суспіль­ними науками.

Як висновок слід відмітити, що в питанні про співвідношення соціології і спеціальних суспільних наук мова може й повинна йти про їх більш чи менш тісний взаємозв’язок, а відтак — і про взаємопроникнення в реальному дослідженні суспільного життя при збереженні предметних кордонів цих наук, але не про поглинання соціологією цих наук.