2 Структура і функції соціології

Специфіка соціології полягає в її прикордонному положенні між природно-научним і соціогуманітарним знанням. Вона одночасно використовує методи філософських і соціально-історичних узагальнень і специфічні методи природних наук - експеримент і спостереження. Соціологія має стійкі зв'язки з прикладною математикою, статистикою, логікою, лінгвістикою. Прикладна соціологія має точки зіткнення з етикою, естетикою, медициною, педагогікою, теорією планування і управління.

У системі соціогуманітарного знання соціологія грає особливу роль, оскільки дає іншим наукам про суспільство науково обгрунтовану теорію суспільства через його структурні елементи і їх взаємодію; методику і техніку вивчення людини.

Найбільш тісний зв'язок у соціології з історією. Зі всіма науками про суспільство соціологія зв'язана соціальним аспектом його життя; звідси - соціально-економічні, соціально-демографічні та інші дослідження, на основі яких народжуються нові «прикордонні» науки: соціальна психологія, социобиология, соціальна екологія і ін.

Структура соціології. У сучасній соціології співіснують три підходи до структури даної науки.

Перший (змістовний) припускає обов'язковість наявності трьох основних взаємозв'язаних компонентів: а) емпірії, тобто комплексу соціологічних досліджень, орієнтованих на збір і аналіз реальних фактів соціального життя з використанням спеціальної методики; б) теорії - сукупності думок, поглядів, моделей, гіпотез, що пояснюють процеси розвитку соціальної системи в цілому і її елементів; у) методології - системи принципів, лежачих в основі накопичення, побудови і застосування соціологічного знання.

Другий підхід (цільовий). Фундаментальна соціологія (базова, академічна) орієнтована на приріст знання і науковий внесок у фундаментальні відкриття. Вона вирішує наукові проблеми, пов'язані з формуванням знання про соціальну дійсність, описом, поясненням і розумінням процесів соціального розвитку. Прикладна соціологія орієнтована на практичну користь. Це сукупність теоретичних моделей, методів, процедур дослідження, соціальних технологій, конкретних програм і рекомендацій, націлених на досягнення реального соціального ефекту. Як правило, фундаментальна і прикладна соціології вбирають і емпірію, і теорію, і методологію.

Третій підхід (масштабний) ділить науку на макро- і мікросоціологію. Перша вивчає великомасштабні соціальні явища (етноси, держави, соціальні інститути, групи і ін.); друга - сфери безпосередньої соціальної взаємодії (міжособові відносини, процеси спілкування в групах, сфера повсякденної реальності).

У соціології виділяються також змістовно-структурні елементи різного рівня: загальне соціологічне знання; галузеві соціології (економічна, індустріальна, політична, досуговая, управлінська і ін.); самостійні соціологічні школи, напрями, концепції, теорії.

Соціологія вивчає життя суспільства, пізнає тенденції його розвитку, прогнозує майбутнє і коректує сьогодення як на макро-, так і мікрорівнях. Вивчаючи практично всі сфери життя суспільства, вона націлює на координацію їх розвитку.

Соціологія може і повинна грати в суспільстві роль соціального контролера, втручаючись в процес розвитку техніки, природних і суспільних наук. Вона може вказати шляхи з безвиході в суспільному розвитку, з кризових ситуацій, може вибрати найбільш оптимальну модель подальшого розвитку.

Соціологія безпосередньо пов'язана з виробництвом через проблематику його соціального розвитку, вдосконалення кадрового складу, поліпшення планування і соціально-психологічного клімату. Вона може служити могутнім знаряддям в руках політичних сил, впливаючи на масову свідомість і формуючи його.

Соціологія прокладає мости між особистими і суспільними проблемами, дозволяє кожній людині зрозуміти своє життя з погляду загальноісторичного процесу, з одного боку, а з іншою – побачити загальне в приватному, індивідуальному. У цьому полягає специфіка соціологічної точки зору.