Розподіл лікарських речовин

Після всмоктування або введення в кров'яне русло лікарські речовини розподіляються між рідкими компонентами тіла - плазмою, інтерстиціальною й міжклітинною рідинами та цитоплазмою.

У крові деякі речовини відповідний час перебувають у вільному стані, інші утворюють тимчасові комплексні сполуки, найчастіше з білками, які самі по собі не активні, але поступово руйнуються з вивільненням діючої речовини. Від стійкості зазначених комплексів залежить тривалість дії.

Деякі речовини не проникають через клітинні мембрани, що обмежує їх розподіл; інші - проникають через мембрани клітин і розподіляються у всіх рідких компонентах. Досить часто вони тимчасово зв'язуються з білками, фосфоліпідами або нуклеопротеїдами. При тривалому застосуванні деяких засобів концентрація їх у гепатоцитах може перевершувати рівень у плазмі в десятки тисяч разів. Ліпідорозчинні речовини можуть накопичуватись у депо нейтрального жиру. Наприклад, 70% введеного в організм тіопенталу-натрію через три години концентрується в жирових депо.

Проте існують специфічні бар'єри (плацентарний, гематоенцефалічний, гістогематичний), які пропускають ксенобіотики (неприродні речовини) досить вибірково, охороняючи плід чи життєво важливі органи від негативного впливу.

Через відповідний термін дія ліків припинається, що пов'язано з їх біотрансформацією і виведенням з організму.

Біотрансформація

Лікарські речовини як хімічно активні сполуки з перших хвилин вступають у контакт з живими структурами і піддаються різнобічному впливу ферментативних систем, спрямованому на перетворення їх у більш полярні компоненти, більш іонізовані, менше жиророзчинні, більш водорозчинні. Ці процеси відбуваються переважно в печінці.

Виділяють дві групи реакцій біотрансформації - несинтетичні та синтетичні.

Несинтетичні реакції такі як окислення, відновлення, гідроліз забезпечують поетапне руйнування складних сполук до більш простих, які можуть стати неактивними або менш активними, а інколи і більш активними.

Окислення забезпечується переважно окислювальними ферментами, що локалізуються в мікросомах гепатоцитів. Реакції, що каталізуються цими ферментами, включають N1- і О- деалкілування, гідроксилювання циклічних і ланцюгових сполук, утворення сульфоксидів й дезамінування первинних та вторинних амінів.

Відновлення здійснюється мікросомальними ферментами печінки, які каталізують відновлення нітрогруп та розщеплення і відновлення азосполук. Реакції каталізуються флавопротеїдами з використанням НАДФН як донаторів водню.

Реакції гідролізу включають руйнування ефірних зв'язків за допомогою естераз, що локалізуються з плазмі крові, мікросомах печінки та інших тканин, а також дезамінування за допомогою ферментів печінки.

Синтетичні реакції (кон'югація) забезпечують утворення комплексних, як правило, добре розчинних сполук. Вони спрямовані на інактивацію лікарських речовин сполученням з глюкуроновою, меркаптуровою, сірчаною, оцтовою кислотами, амінокислотами тощо.

Виділяють кілька основних реакцій кон'югації:

утворення глюкуронідів - переважний шлях метаболізму фенолів, спиртів, карбонових кислот;

утворення сульфатів - характерне для фенолів;

ацетилювання - характерне для сульфаніламідів;

метилювання - характерне для деяких фенольних сполук, нікотинової кислоти, адреналіну і норадреналіну;

гліцинові кон'югати - утворюються з ароматичними кислотами (бензойною та саліциловою);

змішані реакції- забезпечують інактивацію складних органічних сполук.

Несинтетичні і синтетичні реакції біотрансформації відбуваються більшістю ферментативним шляхом в основному в мікросомах печінки, їх активність залежить від багатьох факторів, у тому числі від виду, породи, статі, віку, загального стану, температури тіла і характеру патологічного стану тварин.