Особливості дії ліків при повторному застосуванні

У лікувальній практиці більшість лікарських засобів застосовують багаторазово. При цьому необхідно пам'ятати, що дія лікарської речовини при повторному застосуванні за своєю силою та побічним ефектом може значно відрізнятися від разового. Вона може бути більше чи менше вираженою або супроводжуватися невластивими позитивними та негативними явищами.

При тривалому застосуванні ліків найчастіше зустрічається послаблення фармакологічної дії, яке прийнято називати звиканням. В основі його лежить біологічна закономірність адаптації організму до нових умов. На клітинному та молекулярному рівнях звикання пояснюється посиленням активності ферментних систем, які беруть участь у біотрансформації лікарських речовин та виведенні їх із організму. Це відбувається відповідно до відомого явища індукції ферментів субстратом, тобто посилення їх активності при підвищенні концентрації субстрату. У результаті бажаний фармакологічний ефект при повторному застосуванні може бути досягнутий лише за умови підвищення дози. Таку здатність мають алкалоїди (кофеїн, морфін, лобелін, нікотин та ін.), а також болезаспокійливі та деякі проносні засоби.

Зустрічається також гостра форма звикання (тахіфілаксія) до деяких засобів. При 3...4-разовому застосуванні ефедрину протягом доби організм перестає реагувати на подальше введення препарату навіть у підвищених дозах. Звикання може бути результатом прискореного виведення ліків з організму.

Особливо актуальне значення має звикання збудників захворювань до протимікробних та протипаразитарних засобів (антибіотиків, сульфаніламідів, фосфорорганічних, хлорорганічних сполук та карбаматів).

Звикання збудників до лікарських препаратів примушує вести пошуки все нових і нових засобів, але цей шлях стає все складнішим і важчим.

Посилення дії лікарського засобу при повторному застосуванні можливе як наслідок нагромадження діючої речовини в тканинах організму (матеріальна кумуляція) або при сумуванні фармакологічних змін (кумуляція ефекту).

Матеріальна кумуляція зумовлена тим, що лікарська речовина до повторного введення не встигає інактивуватись у процесі біотрансформації або вивестись з організму.

Таку властивість мають речовини, що здатні утворювати стійкі комплекси переважно з білками плазми крові, клітинної мембрани або цитоплазми (важкі метали, миш'як, бром, йод та деякі ін). Жиророзчинні сполуки можуть нагромаджуватися в запасах нейтрального жиру та в ліпопротеїдах, яких найбільше в нервовій тканині і паренхіматозних внутрішніх органах. Деякі засоби дуже повільно піддаються біотрансформації (наприклад, барбітурати) та виведенню з організму. Для запобігання отруєнням Державна фармакопея передбачає, крім разових, застосування також добових доз.

Кумуляція ефекту (функційна кумуляція) зумовлена стійкими змінами структурних компонентів клітин під дією лікарської речовини, які не відновлюються до повторного застосування, хоч сама речовина довго не затримується в організмі.

Комбінована дія лікарських речовин

Комплексна фармакотерапія, що є найбільш ефективною, передбачає одночасне застосування кількох лікарських засобів, які нерідко діють на різні системи організму і розширюють фармакологічний ефект. Але кінцевий фармакологічний ефект буде залежати від того, в якому напрямі діють складові компоненти. Для характеристики цієї ситуації існують такі поняття як синергізм та антагонізм.

Синергізм - це одночасна дія двох або більше засобів в одному напрямі. Загальний ефект такої дії може дорівнювати сумі ефектів кожної речовини (сумування дії) або перевищувати суму ефектів кожної речовини (потенціювання).

Сумування дії зустрічається найчастіше в тому випадку, коли різні засоби діють аналогічно на одні й ті ж елементи - це прямий синергізм. Наприклад, М-холіноміметики ареколіну та пілокарпіну збуджують мускариночутливі холінорецептори циркулярного м'яза райдужки ока, тим самим викликаючи звуження зіниці. При сумісному їх застосуванні необхідно дозу кожного засобу зменшити приблизно в два рази.

Прикладом непрямого синергізму може бути одночасне застосування наркотичних та нейроплегічних засобів. Хлоралгідрат пригнічує функцію нервових клітин головного мозку, а аміназин гальмує проведення імпульсів у центральних міжнейронних синапсах, що значно підсилює наркотичну дію хлоралгідрату.

Антагонізм - це одночасна дія двох або кількох лікарських засобів у протилежних напрямах, що призводить до послаблення кінцевого фармакологічного ефекту. Розрізняють фізичний, хімічний та функціональний антагонізм.

Під фізичним антагонізмом слід розуміти обмеження дії лікарських засобів чи отрут, в основі якого лежать фізичні явища, Класичним прикладом його є застосування адсорбентів при отруєннях.

Хімічний антагонізм пов'язаний із втратою фармакологічної активності як наслідок утворення нових неактивних сполук. Наприклад, руйнівна дія сильних кислот припиняється слабкими лугами, а сильних лугів - слабкими кислотами завдяки простим хімічним реакціям нейтралізації.

Фізіологічний антагонізм проявляється протилежною дією лікарських засобів на органи та системи, що призводить до послаблення фармакологічної активності. Наприклад, наркотики є функціональними антидотами при отруєнні стрихніном і навпаки. Це двосторонній антагонізм.

Прикладом одностороннього антагонізму може бути холінолітична дія атропіну, який легко знімає дію М-холіноміметиків, але вони не можуть зняти дію атропіну.

Існує також прямий і непрямий антагонізм, особливо протимікробних та протипаразитарних засобів.

Враховуючи такі особливості дії лікарських засобів при комбінованому застосуванні, виникла потреба в такому понятті як несумісність ліків. Несумісність, як і антагонізм, може бути фізична, хімічна та фізіологічна. Але несумісними вважаються також засоби, які при комбінованому застосуванні можуть викликати небажану побічну дію. Наприклад, заборонено одночасно застосовувати всередину ртуті монохлорид (каломель) та препарати хлору, оскільки при такій комбінації в шлунку легко утворюється отруйний ртуті дихлорид (сулема).

Фактори, що впливають па дію лікарських речовин

Сила та характер дії лікарських речовин залежить від багатьох факторів. Серед них головними є доза, лікарська форма і концентрація діючої речовини в препараті, вид, стать, вік, маса тіла тварини, клінічний стан тварин, умови їх утримання та годівлі, шляхи та час введення ліків, індивідуальна чутливість організму до них тощо.