5. Усвідомлення користі від звичок і поведінки, сприятливих здоров'ю. Люди, які усвідомлюють користь здорових звичок і здорової поведін­ки, що сприяють їхньому здоров'ю, приділяють їм значно більше уваги й притримуються їх. Крім того, здорові звички й здорова пове­дінка, які міцно вкоренились в свідомості людей, значно підсилюють і підкріплюють їхню віру та переконання в правильності, користі їх­ нього стилю життя.

6. Свідоме розуміння перешкод до вироблення звичок і поведінки, сприятливих для здоров'я.

Вони безпосередньо впливають на схильність до вироблених звичок і поведінки, сприятливих для здоров'я. Такі перешкоди, бар'єри можуть бути уявними або ж

реальними, можуть формуватись на основі того, що особа вважає певні звички і поведін­ку марними, незручними для себе або ж неможливими.

Фактори, які впливають на вибір особою здорової поведінки.

1. Демографічні фактори. Міра, до якої такі демографічні характерис­тики, як вік, стать, раса, етнічна приналежність, рівень освіти, рі­вень прибутків, визначають участь особи у виробленні здорових зви­чок і здорової поведінки та дотримання їх впродовж всього життя, має надзвичайно важливе значення. Результати деяких досліджень показали, що жінки, високоосвічені люди та люди з високим рівнем доходів значно частіше користуються послугами попереджувально­го характеру.

2. Біологічні характеристики. Досліджено, що вага людини безпосередньо

впливає на її наміри і бажання займатись фізкультурою. Чим

вищою є загальна вага тіла людини, тим меншими є II наміри і ба­жання займатись вправами регулярно.

Так само і людям з надмірною вагою значно важче регулярно вико­нувати вправи протягом довгого періоду часу, порівняно з людьми з меншою-кількістю жирових відкладень та з меншою вагою.

3. Міжособисті впливи. Між особистими впливами мають на увазі вплив інших людей, які відіграють значну роль в житті особи, заохочуючи до тривалої та актизної участі в заняттях фізкультурою. Компетент­не керівництво програмами фізкультури з боку спеціалістів-медиків вважають другим важливим компонентом, що визначає участь особи в подібних програмах.

4. Ситуаційні фактори. До них відносять усі фактори, що впливають на здоров'я людей, легкодоступні для людей. Наприклад, переважання в оточенні (середовищі) людини автоматів, "нафаршированих" зовсім не поживною для неї їжею, перешкоджає виробленню в людини спри­ятливих для здоров'я звичок і- поведінки.

5. Фактори поведінки. Попередньо набуті знання і звички можуть ефе­ктивно вплинути на застосування в повсякденному житті комплекс­них звичок і поведінки, сприятливих для здоров'я.

Два конкретні періоди в житті людини, коли виробляються здорові навички і поведінка.

Пендер завершує запропоновану модель обговоренням відмінностей між початковим етапом, коли особа починає виробляти, формувати здо­рові звички і поведінку, і періодом, коли вона продовжує їх розвивати і застосовувати.

1. Початкова стадія характеризується ним як стадія, коли особа набуває знань, формує звички і поведінку, сприятливі для її здоров'я.

2. А подальший період він визначає як стадію, на якій набуті знання, сформовані звички і поведінка використовуються.

Одним з методів профілактики захворювань в Україні є диспансери­зація здорових і хворих.

Диспансеризація - це активний метод динамі­чного спостереження за здоровими особами, об'єднаними загальними фізіологічними особливостями або умовами праці; хворими із хронічни­ми захворюваннями, що найчастіше призводять до тимчасової непра­цездатності, інвалідності, смертності, або особами, які перенесли деякі гострі захворювання; особами, які мають чинники ризику, спрямовані на попередження захворювань, активне їх виявлення в ранніх стадіях і своєчасне проведення лікувально-оздоровчих заходів.

Основна мета диспансеризації полягає в збереженні і зміцненні здо­ров'я населення, збільшенні тривалості життя людей і підвищенні про­дуктивності праці працюючих шляхом систематичного спостереження за станом їх здоров'я, вивчення й поліпшення умов праці і побуту, широкого проведення комплексу соціально-економічних, санітарно-гігієні­чних, профілактичних і лікувальних заходів.

Методи диспансеризації здорових і хворих в основному однакові.

Диспансеризація здорових повинна забезпечувати правильний фізич­ний розвиток, зміцнювати здоров'я, виявляти й усувати чинники ризи­ку виникнення різноманітних захворювань широким проведенням суспі­льних та індивідуальних, соціальних і медичних заходів. Диспансериза­ція хворих повинна активно виявляти і лікувати початкові форми захворювань, вивчати й усувати причини, які сприяють їх виникнен­ню, запобігати загостренню процесу і його прогресуванню на основі по­стійного динамічного спостереження і проведення лікувально-оздоров­чих та реабілітаційних заходів.

Основними завданнями диспансеризації населення є:

- визначення стану здоров'я кожного індивіда шляхом щорічного огляду та оцінка здоров'я з урахуванням вікових, статевих і фахових особливостей;

- диференційоване активне динамічне спостереження за здоровими осо­бами, що мають чинники ризику, і хворими; поступовий перехід від спостереження за окремими особами до сімейного спостереження;

- виявлення й усунення причин, які викликають захворювання; спри­яння позбавленню від шкідливих звичок і забезпеченню здорового способу життя;

- своєчасне проведення лікувально-оздоровчих заходів;

- підвищення якості й ефективності медичної допомоги населенню шля­хом взаємозв'язку і наступності в роботі всіх типів установ, широкої участі лікарів різноманітних фахів, впровадження нових організацій­них форм, подальшого технічного забезпечення і використання ЕОМ, створення автоматизованих систем для оглядів населення і керуван­ня диспансеризацією.

Для ефективного і якісного проведення диспансеризації необхідні:

- активне виявлення хворих на ранніх стадіях захворювання;

- систематичне спостереження за станом здоров'я хворих;

- своєчасне проведення лікувальних і профілактичних заходів для як­ найшвидшого відновлення здоров'я і працездатності;

- вивчення зовнішнього середовища, виробничих і побутових умов та проведення заходів щодо їхнього поліпшення;

- систематичне підвищення кваліфікації лікарів як з основного фаху, так і з питань гігієни праці, профзахворювань, експертизи тимчасо­вої непрацездатності;

- участь у диспансеризації адміністрації підприємств профспілкових та інших громадських організацій.

Проведення диспансеризації є обов'язковим моментом роботи всіх лікувально-профілактичних підрозділів амбулаторно-поліклінічних уставов. Серед усього населення, яке підлягає диспансерному спостережен­ню, насамперед повинні стати на облік:

- робітники головних галузей промисловості і професій із шкідливими і важкими умовами праці;

- учні (професійно-технічних училищ, технікумів і вузів);

- підлітки, які працюють незалежно від характеру виробництва і галу­зей промисловості;

- інваліди і ветерани війн;

- жінки дітородного віку;

- хворі з основними групами захворювань, які мають найвищий рівень тимчасової непрацездатності, інвалідності і смертності населення;

- особи з підвищеним ризиком захворювань: із підвищеним артеріаль­ним тиском, із передраковими захворюваннями, предіабетом та ін­шими станами, що зловживають алкоголем, з ожирінням тощо.

Установи за ступенем участі їх у диспансеризації населення різ­няться за рівнями.

I рівень - амбулаторно-поліклінічні заклади, які обслуговують на­селення за виробничим чи територіальним принципом: фельдшерсько-акушерські

пункти, лікарські амбулаторії, пункти здоров'я, медико-санітарні частини, територіальні поліклініки, жіночі консультації.

Технологія орієнтована на наявні кадрові і матеріально-технічні можли­вості, використання мобільних систем, сучасної обчислювальної техніки. На цьому рівні необхідна автоматизація діагностичного проце­су; збір даних анамнезу, аналіз електрокардіограм, лабораторно-діаг­ностичних дослідже-нь, функціональних і психофізіологічних тестів; рі­шення адміністративно-організаційних завдань, включаючи облік дис­пансерних хворих, статистич-ну звітність тощо.

II рівень - спеціалізовані диспансери, стаціонари лікарень, консультативно-діагностичні центри. Технологія орієнтована на використання на­явних матеріально-технічних засобів, додаткової апаратури та обладнання. На даному рівні поряд із завданнями загального скринінгу передбачене поглиблене обстеження кардіологічного, онкологічного, пульмонологічно- го, офтальмологічного, психоневрологічного й інших профілів.

III рівень- обласні і республіканські лікарні, спеціалізовані центри, клініки медичних і науково-дослідних інститутів. Технологія орієнтова­на на використання всіх сучасних і перспективних методів діагностики і лікування, створення проблемно-орієнтованих баз і банків даних для хворих відповідного профілю, а також окремих регіонів країни. На цьо­му рівні проводиться також поглиблене обстеження профільних хворих.

Диспансери уперше виникли в ХVІІІ-ХІХ сторіччях в Англії і Фран­ції у вигляді лікарень для бідних, а також добродійних аптек. Окремі елементи диспансерного методу мали місце в практиці суспільної медицини дореволюційної Росії. Так, у 1910 р. з ініціативи Всеросійської ліги з боротьби з туберкульозом в окремих містах були створені невеличкі амбулаторії, покликані надавати безкоштовну консультативну і лікува­льну допомогу матеріально незабезпеченим хворим на туберкульоз і вести санітарно-просвітницьку роботу серед населення. Приблизно в цей же період почали виникати спеціальні амбулаторії для венеричних хво­рих". Великого практичного значення ці заклади тоді не мали.

На сьогодні існують такі типи диспансерів:

1. Лікувально-фізкультурний.

2. Кардіологічний.

3. Наркологічний.

4. Онкологічний.

5. Протитуберкульозний.

6. Психоневрологічний.

7. Ендокринологічний.