2. Нормування – частина системи управління виробництвом. Вплив науково-технічного та соціально-економічного прогресу на перетворення праці.

Мистецтво управління вбирає в себе організаторський талант, досвід і глибокі знання.

Головним інструментом управління є організаційна культура, де вирішальну роль відіграє поведінка людини, яка залежить від внутрішнього і зовнішнього середовища.

Сьогодні розвиток суспільства пов’язаний з прогресивними засобами господарювання, на що впливають все нові і нові винаходи, як в теоретичному плані, так і в плані їх практичного використання.

Науково-технічний прогрес міцно увійшов у всі ланки господарства, навіть у такі де раніше здавалось неможливе застосування механізмів для виконання операцій.

Сучасні машини, механізми, устаткування з програмним управлінням на базі ЕОМ дозволяють виконувати складні технологічні процеси, забезпечуючи випуск високоякісної продукції у великій кількості. Для обслуговування таких машин необхідні оператори, які слідкують за ходом виконання операцій і фіксують можливі його відхилення, тобто приймають відповідні заходи, щоб виправити помилки.

На сучасному рівні високопродуктивного машинного виробництва необхідна праця робітників високої кваліфікації, навіть з інженерною освітою, які можуть обслуговувати складні технологічні процеси.

В умовах науково-технічної революції робітник без спеціальної освіти не може мати застосування. Це приводить до того, що люди які не отримали відповідної освіти за молоді роки в таких умовах можуть працювати тільки „з мітлою”, або „вантажником” і до певного часу, бо зараз появилось багато машин для транспортування вантажів і прибирання приміщень цехів і територій.

Отже, праця фізична перетворилась у розумову. Вона вимагає від робітника не стільки фізичних зусиль, як кмітливого розуму, розуміння дій, швидкої реакції і вміння прийняти відповідні заходи.

Обслуговування складного технологічного устаткування сприяє росту продуктивності праці робітника, а відповідно і підвищення його заробітної плати.

Отже, в технічно розвинутому суспільстві заробітна плата робітника прирівнюється до оплати висококваліфікованих інженерно-технічних працівників, тобто робітник і інженер стають в однакові соціально-економічні умови підприємства і держави в цілому.

3. Наукова організація праці, сутність і основні завдання наукової організації праці (ноп).

Оскільки праця це основа забезпечення виробничого процесу, її організація повинна здійснюватись на науковій основі.

Науковою є така організація праці, яка ґрунтується на досягненнях науки і передовому досвіду, дозволяє найкращим чином з’єднати техніку і людей в єдиному процесі праці, забезпечує найефективніше використання матеріальних і трудових ресурсів. підвищення продуктивності праці і сприяє збереженню здоров’я людини.

Наукова організація праці дозволяє вирішувати три взаємозв’язані завдання:

• економічне;

• психофізіологічне;

• соціальне.

Економічне завдання полягає у найефективнішому використанні матеріальних і трудових ресурсів та забезпеченості росту продуктивності праці.

Психофізіологічне завдання спрямоване на підвищення працездатності людини без шкоди для її здоров’я.

Соціальне завдання полягає у створенні умов для перетворення праці в першу життєву потребу.

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ НАУКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ

Основними напрямками наукової організації праці є:

• вдосконалення форм розподілу і кооперації праці;

• покращення організації обслуговування робочих місць;

• впровадження передових прийомів і методів праці;

• вдосконалення нормуванні праці;

• вдосконалення морального і матеріального стимулювання праці;

• покращення умов праці;

• підготовка і підвищення кваліфікації кадрів;

• зміцнення трудової дисципліни і підвищення творчої активності.

Розподіл праці передбачає уособлення окремих груп працівників, кожна з яких виконує окрему, строго визначену частину загального обсягу роботи. При цьому виділяють групи основних і допоміжних робітників, керівників, спеціалістів, службовців і учнів. Такий розподіл є функціональним. В середині функціональної групи виділяють групи працівників у залежності від професії – це професійний розподіл. Наприклад, основних робітників ділять на свердлильників, шліфувальників, складальників, опорядників тощо.

В середині кожної професійної групи відбувається дальший розподіл праці в залежності від рівня кваліфікації – це кваліфікаційних розподіл праці.

В умовах автоматизованого виробництва обробка ведеться автоматично і в цей час присутність робітників біля верстата не обов’язкова. В тих випадках доцільно працю робітника розподілити між декількома верстатами, тобто організувати багатоверстатне обслуговування.

Ще одним видом розподілу праці є суміщення професій і функцій при якому робітник повністю або частково бере на себе функцію іншого робітника, що дозволяє скоротити час на очікування допоміжних робітників (наприклад, верстатник-наладчик, верстатник-ремонтник).

Поряд з розподілом праці на підприємстві необхідно здійснювати планомірне об’єднання і організовувати взаємодію окремих виконавців для досягнення кінцевої мети трудової діяльності, яке називається кооперацією праці.

Найчастіше кооперація праці здійснюється шляхом об’єднання виконавців у виробничу бригаду – це внутрішньобригадна кооперація праці.

Розрізняють наступні різновидності виробничих бригад:

• спеціалізовані, які формуються з робітників однієї професії (бригада складальників, бригада токарів тощо);

• комплексні, які складаються з представників різних професій, що виконують повний обсяг робіт. Це найбільш прогресивна форма організації праці.

Як спеціалізовані, так і комплексні бригади можуть бути змінними або добовими (наскрізними):

• змінні - об’єднують робітників однієї зміни;

• добові - об’єднують працівників, які виконують роботу, тривалість виробничого циклу якої, більше однієї зміни. У цьому випадку в кінці зміни робітник передає роботу членам всієї бригади, що підвищує відповідальність членів бригади за кінцеві результати роботи.

В цілому проблема розподілу і кооперації праці зводиться до найраціональнішої розстановки кадрів, яка забезпечує розумний розподіл функцій між виконавцями.

Іншим важливим напрямком наукової організації праці є покращення організації і обслуговування робочих місць.

Раціональна організація робочого місця передбачає його правильне планування і оснащення основним технологічним устаткуванням, технічною і організаційною оснасткою.

Обслуговування робочих місць – це забезпечення їх протягом зміни різними послугами, що дозволяє робітникові виконувати свої безпосередні функції не відволікаючись на виконання другорядних допоміжних і підсобних робіт, тобто робіт низької кваліфікації (ходіння за заготовками та інструментом, заточування інструменту тощо).

Наступним напрямком є раціоналізація прийомів і методів праці, яка полягає в детальному вивченні способів виконання окремих елементів роботи різними робітниками, відбір кращих з них і формування на цій основі нового прогресивного методу праці з метою його розповсюдження серед всіх робітників, що виконують даний вид роботи.

Раціональним є такий метод праці, який забезпечує мінімальні витрати часу на виконання заданої роботи, але не викликає передчасної втоми виконавця.

Вдосконалення нормування праці включає: розширення сфери нормування, тобто розповсюдження різних видів норм і нормативів з праці на всіх робітників і службовців, підвищення наукового рівня нормування і збільшення питомої ваги технічно обґрунтованих норм, впровадження галузевих нормативів.

Важливим напрямком наукової організації праці є вдосконалення морального і матеріального стимулювання праці. Моральне стимулювання полягає у створенні в колективі клімату, при якому кожний прояв корисної ініціативи своєчасно був би помічений і оцінений.

Слід здійснювати як матеріальне стимулювання всього колективу, так і кожного виконавця, яке полягає у виборі таких форм і систем оплати праці, які викликають у робітника зацікавленість працювати по новому.

Іншою стороною проблеми стимулювання є матеріальна відповідальність за збитки, які наносяться колективу підприємства або суспільству в результаті неправильних дій або бездіяльності.

Наступним напрямком наукової організації праці є покращення умов праці.

Умови праці – це те зовнішнє середовище, яке оточує робітника на виробництві.

Чинниками, що визначають умови праці є: загальний стан виробничих приміщень, температура, вологість, рухомість повітря, освітленість робочої зони, наявність виробничих шумів, вібрації, запорошеність і забрудненість повітря, ступінь безпеки праці. Вони в значній мірі впливають на рівень працездатності людини і на її здоров’я.

Покращення умов праці досягається шляхом приведення їх у відповідність до діючих санітарних норм. Ця проблема пов’язана також із вдосконаленням режимів праці і відпочинку, тобто встановлення науково обґрунтованого чергування часу роботи і відпочинку.

Важливе значення в забезпеченості росту продуктивності праці має такий напрямок, як підготовка і підвищення кваліфікації кадрів. Адже зрозуміло, що на виконання роботи, яку робітник VI розряду витрачає лише 1 годину, робітник нижчого розряду витрачає значно більше робочого часу, а можливо, і не зможе виконати її взагалі.

Отже, необхідною умовою успішного функціонування виробничого колективу є забезпечення кадрами відповідного профілю і необхідного рівня кваліфікації.

Наступний напрямок наукової організації праці – є покращення її дисципліни і підвищення творчої активності працівників. У поняття дисципліна входять:

1. Державна дисципліна, яка визначається ступенем виконання колективом державних завдань. Розрізняють планову, договірну і фінансову дисципліну.

2. Виробнича дисципліна – характеризує ступінь дотримання: правил експлуатації основних фондів; норм витрат оборотних засобів; правил охорони праці; графіків виробництва, ритмічності і обслуговування робочих місць, а також забезпечення раціонального використання виробничих потужностей. Складовою частиною виробничої дисципліни є технологічна дисципліна – дотримання певного порядку ведення технологічних процесів.

3. Трудова дисципліна – суворе дотримання встановленого режиму праці.

Сукупність державної, виробничої і трудової дисципліни становить дисципліну праці. Головний засіб підвищення дисципліни праці – це метод переконання. Часом використовують і міри примусу в межах норми трудового законодавства.