3. Засоби, які застосовують при надмірній секреції залоз шлунка.

При захворюваннях шлунка, які супроводжуються підвищеною кислотністю шлункового соку (виразкова хвороба, гіперацидний гастрит), використову-ються холіноблокуючі засоби і засоби, які усувають стимулюючий вплив ен-догенного гістаміну на залози шлунка. Практичне значення мають м-холіно-блокатори (гастроцепін), блокатори Н2-рецепторів (ранітидин, фамотидин), бло-катори протонного насоса (Н+, К*\ АТФ-аза) (омепразол, ланзопразол, панто-празол ). Холіноблокатори на рівні периферичних нервових вузлів, як і на рів-ні м-холінорецепторів, значно пригнічують стимулюючу дію блукаючого нерва на залози шлунка, внаслідок чого гальмується секреція кислоти хлоро-водневої. При повторному введенні цих засобів згодом зникає гіперацидний стан і пов'язане з цим порушення шлункового травлення.

З блокаторів Н2-рецепторів у клінічній практиці широко застосовують раніти-дин та фамотидин , що мають значну активність і не є шкідливими для пацієн-та. Вони є конкурентними антагоністами гістаміну. Діючи на Н2-рецептори парієтальних екзокриноцитів, ці засоби значно зменшують секрецію кислоти хлороводневої. Меншою мірою пригнічують секрецію пепсину і гастромуко-протеїду (внутрішнього фактора Касла). Ці препарати мають низьку ліпофі-льність, тому погано долають гематоенцефалічний бар'єр, виділяються пере-важно нирками в незміненому вигляді.

Ранітидин відрізняється високою блокуючою активністю та вибірковістю дії на Н2-рецеп-тори, а також низькою токсичністю.

Показання: виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, гіпергастринемія, реф.-люкс, ерозивний гастрит, дуоденіт.

Побічна дія: головний біль, шкірний висип, пронос, запор.

Фамотидин і нізатидин активніші, ніж ранітидин, діють триваліше (призначають 1 раз на добу), мають менше побічних ефектів.

Омепразол пригнічує функцію протонного насоса (Н+, К+, АТФ-ази) парієтальних екзо-криноцитів шлунка.

Показання: виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, рефлюкс, синдром Зол-лінгера - Еллісона.

Побічна дія: діарея, нудота, кишкова колька, слабкість, головний біль.

Антацидні засоби.

Засоби з властивістю лугів часто використовують для нейтралізації кислоти хлороводневої шлункового соку. До них звертаються тоді, коли гіперсекреція шлункових залоз не усувається холіно- та гістаміноблокуючими засобами. До антацидних засобів належить натрію гідрогенкарбонат, магнію оксид, магнію три-силікат, алюмінію гідроксид і кальцію гідрогенкарбонат. Ці засоби відрізняються між собою швидкістю розвитку ефекту, ефективністю, швидкістю абсорбції з кишок, наявністю резорбтивної дії, здатністю утворювати вуглекислоту в шлунку.

Найшвидше діє натрію гідрогенкарбонат (NaHC03). При взаємодії його з кислотою хлоро-водневою шлункового соку (NaHC03 + HC1 =NaCl + C02 + + Н20) утворюється вуглекис-лота. Накопичуючись у шлунку, вона може сприяти перфорації його стінки (за наявності виразки). Крім того, подразнюючи рецептори слизової оболонки шлунка, вуглекислота викликає вторинну гіперсекрецію, що змушує вдаватися до нового введення антацидних засобів. Поряд з цим натрію гідрогенкарбонат, вільно адсорбуючись, може бути причиною системного алкалозу. Цьому сприяє також накопичення у дванадцятипалій кишці гідро-генкарбонатів кишкового вмісту, оскільки вони залишаються не нейтралізованими кисло-тою хлороводневою, яка сюди надходить із шлунка.

Хворим на виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки доцільно при-значати антацидні засоби, які в шлунку утворюють гелі, що тонкою плівкою покривають виразки і таким чином захищають їх від кислоти і подразню-вального впливу їжі. Такі властивості мають препарати магнію й алюмінію — магнію трисилікат і алюмінію гідроксид. Вони, на відміну від натрію гідрогенкарбонату, при взаємодії з кислотою хлороводневою не утворюють вуглекислоти і не викликають сис-темного алкалозу. Дія магнію оксиду і магнію трисилікату розвивається повільно.Актив-ність магнію оксиду вища, ніж натрію гідрогенкарбонату, приблизно в 3-4 рази . Введення його у великій кількості може викликати послаблювальний ефект. Магнію трисилікат має також адсорбуючі властивості. У шлунку він набуває желеподібного стану. При цьому 1 г його нейтралізує 155 мл 0,1 н. розчину кислоти хлороводневої.

Алюмінію гідроксид у шлунку утворює гель, має виразні адсорбуючі й антацидні власти-вості .Один грам цього препарату нейтралізує 250 мл 0,1 н. розчину НС1. Утворений у процесі цієї реакції алюмінію хлорид у кишках перетворюється на нерозчинний алюмінію фосфат, який має в'яжучі властивості, може викликати запор.

Як активний антацидний засіб призначають альмагель. Це комбінований препарат, до складу якого входить гель алюмінію гідроксид, магнію оксид і D-copбіт. До складу препа-рату альмагель-А входить також анестезин. За рахунок перших двох речовин здійснюєть-ся антацидний, адсорбуючий і обволікаючий ефект. D-сорбіт сприяє посиленому виділен-ню жовчі і послабленню кишок.

Показання: виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, гіперацидний гастрит, езофагіт та інші захворювання травного каналу з гіперацидним ефектом. Альмагель-А застосовують у випадках, коли ці захворювання супроводжуються нудотою, блюванням, болем.

Маалокс — містить магнію та алюмінію гідроксид і призначається за такими самими показаннями.