- •1. Засоби, що впливають на апетит.
- •2. Засоби, що регулюють секреторну функцію шлунка.
- •3. Засоби, які застосовують при надмірній секреції залоз шлунка.
- •4. Жовчогінні засоби.
- •5. Засоби, які впливають на екскреторну функцію підшлункової залози.
- •Засоби, що впливають на рухову активність (моторику) шлунка.
- •6. Засоби, що впливають на рухову функцію кишок.
2. Засоби, що регулюють секреторну функцію шлунка.
Гістамін збуджує специфічні рецептори:
Н1, — локалізуються в гладкій мускулатурі бронхів, кишок, судин,
Н2 — у слизовій оболонці шлунка, матці, серці.
Внаслідок цього підвищується секреція бронхіальних, слинних та шлункових залоз, збіль-шується виділення жовчі, розширюються капіляри, знижується артеріальний тиск, зростає проникність стінки капілярів, зменшується об'єм циркулюючої крові. Поряд з цим підви-щується скорочення гладкої мускулатури органів, а також секреція глікокортикоїдів та адреналіну.
Вводять підшкірно гістаміну гідрохлорид по 0,01 мг/кг у вигляді 0,1 % розчину. У разі недостатності залоз шлунка гістамін підвищує секрецію парієтальних клітин, які продуку-ють хлороводневу кислоту. Ефект настає через 7-10 хв, досягає максимального рівня через 20-30 хв, продовжується близько 60-90 хв. У випадках органічних порушень шлункових залоз введення гістаміну є неефективним.
Після ін'єкції гістаміну може виникати відчуття жару, головний біль, почервоніння шкіри, спазм бронхів. Ці явища тривають недовго і є наслідком його впливу на Н1,-рецептори кишкових судин, бронхів. Щоб запобігти цьому, вводять протигістамінні засоби (димед-рол, супрастин та ін.), які блокують лише Н1,-рецептори. На рецептори, через які здійсню-ється дія гістаміну на шлункову секрецію, вони не впливають.
Засоби замісної терапії.
При недостатності секреторної функції шлункових залоз у зв'язку з їх орга-нічним ушкодженням застосовують засоби замісної терапії, тобто натураль-ний шлунковий сік, або препарати, які містять основні його компоненти, — хлороводневу кислоту, пепсин.
Кислота хлороводнева як головний компонент шлункового соку створює необхідне кисле середовище для максимальної протеолітичної дії пепсину. У шлунку кислота частково зв'язується з харчовими речовинами, частково нейтралізується слиною, слизом шлунко-вого соку і вмістом дванадцятипалої кишки, який може потрапляти до шлунка, наприклад, у випадках ахілії ( відсутність соляної кислоти та фермента пепсину в шлунковому соці.) Тільки незв'язана частина введеної кислоти хлороводневої створює певний кислий фон вмісту шлунка (РН близько 1,5-2).
У медичній практиці застосовується кислота хлороводнева розбавлена. Цей препарат міс-тить 1 частину кислоти хлороводневої і 2 частини води. Це прозора безбарвна рідина, яка змішується з водою у будь-яких співвідношеннях. її застосовують усередину по 10-15 кра-пель на 1/4-1/2 склянки води під час їди або в мікстурі з пепсином - столовими ложками.
Кислота хлороводнева розбавлена, що введена в шлунок до їди, стимулює секрецію шлун-кового соку, перетворює неактивний педісиноген, який виділяється головними клітинами слизової оболонки, на активний пепсин. Зменшує перистальтику шлунка, викликає затуль-ний рефлекс. При вживанні під час їди вона сприяє розчиненню сполучної тканини м'яс-них продуктів, оптимальному рН для активності пепсину, підвищує тонус і моторно-ева-куаторну функцію шлунка (кислотний рефлекс), гальмує перехід недостатньо перетрав-леної їжі в кишки, зменшує процеси бродіння в шлунку, внаслідок чого зникає печія, від-ригування і біль у надчеревній ділянці. Цінною властивістю цього препарату є здатність стимулювати продукцію гастрину в шлунку, секретину і холецистокініну — стимуляторів зовнішньосекреторної функції підшлункової залози і виділення жовчі у дванадцятипалу кишку. Він також сприяє абсорбції заліза із шлунка і тонкої кишки.
Показання (часто в поєднанні з пепсином): ахілія, гіпоацидні стани, диспепсія, гіпохромна анемія.
Протипоказання: ацидоз, гострий гастрит.
Побічна дія: у випадках тривалого введення у великих дозах — ацидоз, розм'якшення емалі зубів.
Пепсин — протеолітичний препарат шлункового соку, призначають усередину по 0,2-0,5 г перед або під час їди в порошках або в мікстурі, звичайно в комбінації з кислотою хлоро-водневою розбавленою.
Найкращим засобом замісної терапії при недостатності секреції шлункових залоз є сік шлунковий натуральний. Його отримують від тварин (собак, коней) методом уявного хар-чування, розробленого І. П. Павловим. Діючими агентами цього препарату є кислота хло-роводнева, пепсин та інші ферменти слизової оболонки шлунка. Це прозора безбарвна рі-дина, кисла на смак, із слабким специфічним запахом. Призначають усередину по 1-2 сто-лових ложки під час їди.
Подібну дію мають пепсидин і ацидин-пепсин.
Значного поширення набуває препарат ензинорм. Це стандартизований екстракт слизової оболонки шлунка, до складу якого входить пепсин, катепсин і кислота хлороводнева. Він нормалізує травлення при порушеннях ферментативної активності та дефіциті кислотності шлункового соку.
Показання: гострий і хронічний гіпоацидний гастрит, В12-дефіцитна анемія, похилий вік, гепатопатія, стан після оперативних втручань на шлунку.
Призначають ензинорм по 1/2 столової ложки, або 1-2 драже перед кожним прийманням їжі.
