Предмет та об’єкт політичної психології
На сьогоднішній день більшість науковців погоджуються з думкою, що політична психологія переживає період свого становлення, що обумовлює складність визначення об’єктного та суб’єктного поля цієї наукової галузі.
О.Шестопал вважає політичну психологію розділом політології, внаслідок чого об’єкт політичної психології значно зміщується у сторону цієї науки, а сама політична психологія є інструментом для моделювання політичних процесів.
Д.Ольшанський зауважує, що на сьогоднішній день рано говорити про політичну психологію як про самостійну науку, яку він визначає як субдисципліну у рамках політичних наук, а отже, мова може йти лише про психологію політики.
Найбільш загальним і розповсюдженим визначенням політичної психології можна вважати наступне: політична психологія – це наука, яка вивчає психологічні аспекти політичного життя.
Політичну психологію можна розглядати у вузькому та широкому розумінні цього слова:
у вузькому розумінні – це наука, яка вивчає психологічні аспекти політичної діяльності, поведінки та відносин як специфічної сфери соціального життя та особливості індивідів, що безпосередньо беруть участь у політичному процесі;
у широкому розумінні – політична психологія розглядає явища суспільної та індивідуальної психології, пов’язаних із політикою у всіх її проявах.
Будь яка наука має право називатися такою лише якщо вона відповідає певним науковим критеріям: чітко визначено об’єкт і предмет наукової галузі; розроблено власний категоріальний апарат, методи дослідження, специфічні закони (закономірності) та функції.
О.Юр’єв вважає, що політична психологія – психологічна дисципліна, об’єктом якої є люди, які здійснюють владу і підкорюються їй, проявляючи при цьому психологічні якості, які проявляються лише у політиці. Неузгодженість таких позицій свідчить про те, що у визначенні об’єкта політичної психології повинні бути враховані об’єктні частини двох наукових дисциплін – політології і політичної психології.
Цій позиції відповідає позиція О.Пірогова, який відносить до об’єкта політичної психології всю сукупність психологічних проявів у світі політичного і нерозривний зв'язок між політичними і психологічними процесами.
Д.Ольшанський виокремлює як основні психологічні об’єкти політичної психології наступні: психологія політичної особистості; психологія малої групи у політиці, психологія великих груп у політичному житті; етнополітична психологія; психологія мас у політиці; психологія комунікацій.
Загалом, слід зазначити, що сфера конкретних об’єктів, вивченням яких займається політична психологія, достатньо широка. До неї можна віднести практично всі прояви психології у політичному житті – політичну діяльність, політичну участь, політичні мотиви, політичні установки, політичні цінності тощо.
Не менш дискусійним є питання про визначення предмету політичної психології.
Російський науковець О.Андрєєв пропонує розглядати предметом політичної психології ‒ думки і почуття людини, втягнутої у політичні процеси (у тому числі поза її волею і бажанням).
Д.Ольшанський вважає, що предмет політичної психології у цілому – це політика як специфічна людська діяльність, якій притаманні власна структура, суб’єкт і рушійна сила.
Найбільш вдале визначення предмету політичної психології, з яким погоджуються більшість науковців, дав О.Юрьєв, який в якості предмету політичної психології пропонує розглядати психічні процеси, стани і властивості людини, які модифікуються у процесі взаємодії із владою, тобто її сприйняття, переживання, розуміння і здійснення. З таким визначенням погоджуються і українські науковці.
Політична психологія, як фундаментальна і прикладна наука, виконує наступні функції:
теоретичну – розробка нового теоретичного знання;
пізнавальну – дає змогу людині чітко орієнтуватися у політичному житті і вибирати способи своїх дій;
адаптаційну – сприяє пристосуванню суб’єкта політики до навколишнього середовища;
мотиваційну – формування мотиваційної готовності суб’єктів політики задля втілення намірів у політичних діях;
управлінську – використання знань з метою створення ефективних моделей управління соціально-політичними процесами;
гуманістичну – осмислення мети формування відповідних епосі та етносу соціально-політичних ідеалів та цінностей.