Тема: Генеза культури та її сутність. Виникнення мистецтва як унікального механізму культурної еволюції. Види мистецтва.

Семінарське заняття (2 год.)

План підготовки до семінарського заняття

Вступ. Визначення культури.

1. Взаємозв’язок культури і природи, суспільства, релігії, мистецтва.

   1. Природа і культура.

   2. Суспільство і культура.

   3. Релігія і культура.

   4. Мистецтво і культура.

2. Сутність культурної еволюції та її відмінність від біологічної.

3. Генезис, етапи та особливість культурної еволюції.

4. Виникнення мистецтва як унікального механізму культурної еволюції:

5. Зміст поняття «художня культура». Мистецтво як форма художньо-образної інтерпретації дійсного та уявного.

   1. Художня культура як компонент духовної культури.

   2. Мистецтво – ядро художньої культури.

   3. Естетика – наука про красу і закони її відтворення у творах мистецтва.

   4. Особливості впливу мистецтва на людину.

   5. Функції мистецтва.

   6. Специфіка художнього образу.

   7. Мистецтво як складова культури. Стадії розвитку мистецтв. Синтез мистецтв. Стиль у мистецтві.

6. Основні види мистецтв.

   1. Література.

   2. Танець. Музика.

   3. Театр. Кіномистецтво.

   4. Архітектура.

   5. Живопис.

   6. Скульптура.

   7. Графіка.

Висновки.

Ключові поняття: культура, природа, суспільство, релігія, мистецтво, художня культура, художній образ, література, танець, музика, театр, кіномистецтво, архітектура, живопис, скульптура, графіка.

Інтернет-джерела

1. http://www.info-library.com.ua/books-book-63.html

Ліретарура

1. Культурологія: українська та зарубіжна культура: навч. посіб. / М.М.Закович, І.А.Зязюн, О.М.Семашко та ін. ; За ред.. М.М.Заковича. – К.: Знання, 2007. – С. 16-88.

2. Культурологія : навчальний посібник / К. : КНЕУ, 2001. – 121 c.

3. Герчанівська П.Е. Культурологія : навчальний посібник для дистанційного навчання / за наук. Ред.. В.І.Панченко. – К. : Університет «Україна», 2006. – С. 181-193..

Вступ. Визначення культури

Слово «культура» є одним із найбільш вживаних сучасною мовою, що, з одного боку, говорить про його надзвичайну багатозначність, а з іншого – про недостатню вивченість й осмисленість цих значень, що за ним стоять. Невипадково у практиці слововживання цілісна багатоаспектна культура найчастіше зводиться до одного з її проявів (оволодіння багатством художніх цінностей, моральність, культура – це релігія, а релігія – це культура, що некультурними є ті, хто не має релігійного почуття й досвіду, ототожнення культури й етикету («культурним» є той, хто «вміє одягатись», «має гарні манери», «живе красиво» тощо), поза культурою залишається людина, незнайома з вищими досягненнями науки й техніки. Найбільш, мабуть, поширене

Зрозуміло однак, що жодне з цих уявлень (як і сотні інших) не вичерпує поняття культури: «культура» – це щось більше, ніж мистецтво чи релігія, наука і т. д. , більше того, навіть узяті в сукупності, усі ці сфери і способи людського буття і діяльності лише констатують принципову невизначеність поняття «культура». Разом з тим, ні в кого не викликає сумніву та обставина, що в кожному з нескінченного ряду уявлень про культуру ця остання знаходить свій вияв і що кожен витвір людського суспільства відображає культуру цього суспільства. Отже, осягнення культури, незважаючи на складнощі осмислення самого поняття, можливе через пізнання якогось із її проявів. Справа лише у застосуванні відповідного – історико-культурного методу, який полягає у використанні культури як ключа до інтерпретації об’єктів, явищ і процесів людського суспільства та його історії.

Згідно поширеного розуміння, культура – це історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений у типах і формах організації життя і діяльності людей, а також у створених ними матеріальних і духовних цінностях. Під «культурою» розуміється все те, що створено, перетворено, оброблено, виховано і т. д. в результаті діяльності людини. Наведене визначення акцентує увагу на історичному змісті культури: культура як рівень розвитку людини і суспільства визначається, обумовлюється історичними обставинами їх існування, тобто, для кожної історичної епохи і кожного історичного періоду притаманна своя власна культура, формування, розвиток і занепад якої залежить від їх природнокліматичних, соціально-політичних, економічних та інших особливостей.

Вивчення суспільства через його культуру є надзвичайно актуальним, так як одні лише економічні й політичні характеристики не можуть служити ключем до розуміння соціальних явищ. Історико-культурний підхід допомагає усвідомити важливість таких феноменів суспільного розвитку, які технократичне мислення відсуває на задній план: мистецтво, релігію, філософію і, зрештою, саму людину. Аналіз переважаючих у суспільстві культурних цінностей не тільки допомагає визначити рівень його розвитку і стан, але і зрозуміти, чому дане суспільство живе так, а не інакше.