1.1. Поняття, предмет і метод екологічного права

Приступаючи до вивчення тієї або іншої науки, у першу чергу варто визначити, що складає її предмет. У теорії права предмет правового регулювання визначається основою виділення правових норм у визначену галузь права. Під предметом у загальному значенні слова необхідно розуміти суворо визначену галузь суспільних відносин, що якісно відрізняються від інших суспільних відносин, що утворюють предмет іншої галузі права.

Екологічне право регулює суспільні відносини, пов'язані з задоволенням людиною її різноманітних потреб за рахунок використання її різноманітних природних ресурсів, а також із захистом і охороною її законних прав і інтересів у сфері екології.

Таким чином, можна зробити висновок, що предмет екологічного права являє собою сукупність суспільних відносин по раціональному використанню природних ресурсів, охороні навколишнього природного середовища від різноманітних форм негативного впливу, а також по забезпеченню екологічної безпеки людини.

Отже, предмет екологічного права складають три групи суспільних відносин. Роздивимося кожну з них окремо.

1. Суспільні відносини по раціональному використанню природних ресурсів. Дана група, крім власних відношень по природокористуванню, містить у собі також регулювання відношень власності на природні ресурси.

2. Правовідносини в галузі охорони навколишнього природного середовища пов'язані в першу чергу з наявністю хімічного, фізичного, біологічного і радіаційного впливу на природні об'єкти. У якості таких об'єктів можна виділити:

• природні ресурси (земля, надра, водні і лісові об'єкти, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря);

• природні комплекси і ландшафти (території й об'єкти природно-заповідного фонду);

• екосистеми (виключна (морська) економічна зона, континентальний шельф);

• природно-антропогенні комплекси (курортні, лікувально-оздоровчі і рекреаційні зони).

3. Особливим об'єктом охорони є людина. У зазначену категорію включаються відношення по охороні життя і здоров'я людини як від небезпечного антропогенного впливу, так і від негативного впливу стихійних сил природи і природних явищ, а також відношення по захисту прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Таким чином, із усього вищесказаного можна зробити висновок, що екологічне право, яке є самостійною галуззю права, являє собою систему правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають в галузі раціонального й ефективного використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки людини.

Від предмета будь-якої науки варто відрізняти її метод. Якщо предмет відображає, що вивчає дана наука, те її метод вказує на те, як і яким засобом досліджується коло регульованих нею суспільних відносин. Метод правового регулювання - це засіб правового впливу на поведінку учасників суспільних відносин із боку держави.

Метод екологічного права являє собою сукупність прийомів і засобів, за допомогою яких держава здійснює ефективне регулювання правовідносин по раціональному й ефективному використанню природних ресурсів, охороні навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки людини.

Так само як і іншим галузям права, галузі екологічного права властиві дві групи методів. По-перше, це загальнонаукові методи, що є основними для всіх галузей загальнолюдського знання і, по-друге, приватнонаукові методи, що відображають характерні риси кожної окремо взятої науки.

Загальнонауковими методами, стосовно до галузі екологічного права, є:

• аналіз - виявляє структуру екологічного права, фіксує його основні елементи, встановлює характер взаємозв'язку між ними;

• синтез - використовується для узагальнення даних, отриманих у результаті аналізу різноманітних властивостей і ознак досліджуваних явищ. Синтезуючи аналітичні дані окремих елементів екологічного права, ми одержуємо уявлення про екологічне право в цілому;

• індукція - полягає у споконвічному пізнанні окремих сторін або властивостей екологічного права, на основі яких потім даються узагальнення різноманітного рівня. Наприклад, вивчивши окремі права громадян у сфері екології, ми одержуємо загальне уявлення про систему зазначених прав;

• дедукція - за допомогою логічних умовиводів від загальних суджень до приватних пізнаються загальні закономірності екологічного права. Потім, поступово розчленовуючи їх на окремі групи, їм дається наукова оцінка. Наприклад, досліджуючи в цілому таку групу правовідносин, як природокористування, із неї виділяють і досліджують окремі підгрупи відношень, пов'язаних із використанням конкретних природних ресурсів і т.д.

До приватнонаукових методів науки екологічного права варто віднести:

• адміністративно-правовий або авторитарний метод, суть якого полягає у встановленні розпорядження, дозволу, заборони, у забезпеченні державного примуса до належної поведінки. Таким чином, особливістю даного методу є наявність підпорядкованого положення сторін в еколого-правовому відношенні. Прикладом адміністративно-правового методу можуть служити дії держави по встановленню допустимих викидів у навколишнє середовище, що повинні точно дотримуватися підприємствами-забруднювачами, видачі цим підприємствам спеціальних ліцензій на такі викиди та ін.;

• цивільно-правовий метод регулювання - учасники зазначених правовідносин звичайно виступають як рівноправні суб'єкти, незалежні друг від друга. За допомогою угоди, що укладається між ними, вони самі визначають свої права й обов'язки, які однак повинні знаходитися в рамках закону.