9.5. Організація управління у галузі землекористування і охорони земельних ресурсів

Управління землекористуванням і охороною земель здійснюється за допомогою системи спеціально уповноважених державних і суспільних органів, а також підприємств, установ, організацій і громадян і містить у собі такі складові елементи:

• планування використання земель;

• контроль за використанням і охороною земель;

• моніторинг;

• ведення державного земельного кадастру;

• землеустрій.

Варто роздивитися кожний із перерахованих вище елементів.

1. Планування використання земель. З цією метою в Україні розробляються і затверджуються загальнодержавні і регіональні програми використання й охорони земель. У відповідності зі ст. 177 ЗК України загальнодержавні програми використання й охорони земель розробляються з метою забезпечення потреб населення і галузей економіки в землі і її раціональному використанні й охорони. Ці програми розробляються відповідно до програм економічного, науково-технічного і соціального розвитку України. Загальнодержавні програми використання й охорони земель затверджуються Верховної Радою України.

У свою чергу регіональні програми використання й охорони земель у відповідності зі ст. 178 ЗК України, розробляються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями і затверджуються Верховної Радою Автономної Республіки Крим і обласними радами. Програми використання й охорони земель міст Києва і Севастополя розробляються Київської і Севастопольської міськими державними адміністраціями і затверджуються відповідними радами.

Також у рамках планування використання земель в Україні проводиться природно-сільськогосподарське районування земель (ст. 179 ЗК України) і зонування земель (ст. 180 ЗК України).

2. Контроль за використанням і охороною земель. Ст. 93 ЗК України регламентує, що завдання контролю за використанням і охороною земель складається в забезпеченні дотримання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами вимог земельного законодавства України.

Земельне законодавство України передбачає здійснення державного, самоврядного і громадського контролю за використанням і охороною земель.

Державний контроль за використанням і охороною земель у відповідності зі ст. 188 ЗК України здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, а за дотриманням вимог законодавства про охорону земель - спеціально уповноваженими органами з питань екології і природних ресурсів.

Самоврядний контроль за використанням і охороною земель відповідно до ст. 189 ЗК України здійснюється сільськими, селищними, міськими і районними радами.

У свою чергу ст. 190 ЗК України встановлює, що громадський контроль за використанням і охороною земель здійснюється громадськими інспекторами, призначеними відповідними органами місцевого самоврядування, і які діють на підставі положення, затвердженого центральним органом виконавчої влади по земельних ресурсах.

3. Моніторинг земель. Ст. 191 ЗК України визначає, що моніторинг земель являє собою систему спостережень за станом земель із метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, попередження і ліквідації наслідків негативних процесів. У системі моніторингу земель проводиться збір, обробка, передача, зберігання й аналіз інформації про стан земель, прогнозуванні їх змін, розробка науково-обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень по запобіганню негативних змін стана земель і дотриманню вимог екологічної безпеки. Моніторинг земель є складовою частиною державної системи моніторингу навколишнього середовища. Також законодавством передбачається, що в залежності від цілей, спостережень і охоплення територій моніторинг земель може бути національним, регіональним і локальним.

Зазначена стаття також передбачає, що ведення моніторингу земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, із питань екології і природних ресурсів. Структура, зміст і порядок проведення моніторингу встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Поряд із цим, ст. 192 ЗК України встановлює, що основними задачами моніторингу земель є прогноз еколого-економічних наслідків деградації земельних ділянок із метою запобігання або усунення дій негативних процесів.

4. Ведення державного земельного кадастру. Відповідно до ст. 193 ЗК України, державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, що встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками, що містить сукупність відомостей і документів про місце розташування і правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну і якісну характеристику, розподіл серед власників землі і землекористувачів. Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів.

У статті 194 ЗК України визначене призначення державного земельного кадастру. Його завдання - забезпечити інформацією органи державної влади і місцевого самоврядування, зацікавлені підприємства, установи й організації, а також громадян з метою регулювання земельних відношень, раціонального використання й охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, екологічного й економічного обґрунтування бізнес-планів і проектів землеустрою.

У відповідності зі ст. 196 ЗК України державний земельний кадастр складається:

• із кадастрового зонування;

• кадастрових зйомок; бонітування ґрунтів; економічної оцінки ґрунтів;

• грошової оцінки земельних ділянок;

• державної реєстрації земельних ділянок;

• урахування кількості і якості земель.

Порядок ведення державного земельного кадастру визначений ст. 204 ЗК України. Відповідно до цієї статті державний земельний кадастр ведеться уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

5. Землеустрій. У відповідності зі ст. 181 ЗК України, землеустрій включає систему соціально-економічних і екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відношень і раціональної організації територій адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, здійснюваних під впливом суспільно-виробничих відношень і розвитку продуктивних сил.

У відповідності зі ст. 182 ЗК України, мета землеустрою полягає в забезпеченні раціонального використання й охорони земель, створенні сприятливого екологічного середовища і поліпшенні природних ландшафтів.

Ст. 184 ЗК України визначає зміст землеустрою. Відповідно до зазначеної статті землеустрій містить у собі такі основні елементи:

• встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань;

• розробка загальнодержавних і регіональних програм використання й охорони земель;

• складання схем землеустрою, розробка техніко-економічних обґрунтувань використання й охорони земель, що відповідають адміністративно-територіальним утворенням;

• обґрунтування встановлень меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;

• складання проектів упорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань, створення нових;

• складання проектів відводу земельних ділянок;

• встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок;

• підготування документів, що свідчать про наявність права власності або праві користування землею;

• складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін, а також розробку заходів охорони земель;

• розробка іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використанням і охороною земель;

• здійснення авторського нагляду за виконанням проектів по використанню й охороні земель;

• проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних, та інших обстежень і вишукувань земель.

Відповідно до ст. 185 ЗК України, землеустрій здійснюється державними й іншими землевпорядними організаціями за рахунок засобів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також коштів громадян і юридичних осіб. Землеустрій здійснюється відповідно до закону.