4.4. Зміст права природокористування

Зміст права природокористування являє собою сукупність встановлених законом прав і обов'язків суб'єктів, що здійснюють зазначені правомочності в галузі ефективного і раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки населення.

Узагальнюючи положення окремих нормативно-правових документів, можна визначити найбільше характерні права й обов'язки користувачів природними ресурсами.

До основних слід віднести такі права природокористувачів:

• використовувати природні ресурси відповідно до їх цільового призначення;

• використовувати в повному обсязі корисні властивості окремих природних об'єктів;

• передавати природні ресурси у встановленому законом порядку у вторинне користування;

• здійснювати у встановленому порядку загальне і спеціальне природокористування;

• одержувати компенсацію за поліпшення якості природних ресурсів у випадку їх вилучення;

• користуватися пільгами при оподатковуванні у випадку здійснення заходів щодо відтворення й охорони природних ресурсів;

• одержувати пільгове кредитування на здійснення заходів щодо відтворення й охорони природних об'єктів;

• одержувати прибутки від експлуатації природного об'єкта та ін.

Законодавство регламентує такі обов'язки природокористувачів:

• забезпечувати використання природних ресурсів відповідно до їх цільового призначення;

• раціонально, економно й ефективно використовувати природні ресурси;

• впроваджувати нові технології в процесі використання конкретних природних об'єктів;

• додержуватися дотримання термінів природокористування;

• не припускати безгосподарського використання відповідних природних об'єктів;

• своєчасно вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів;

• не припускати зниження якісних показників конкретного природного об'єкта та ін.

Природокористувачі здійснюють перераховані вище права й обов'язки відповідно до положень, встановлених у спеціальних еколого-правових нормативних актах.

ЗАЛІКОВИЙ МОДУЛЬ 2.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА

Змістовий модуль 5.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

(2 год.)

План

5.1. Поняття і види екологічної безпеки.

5.2. Співвідношення понять «охорона навколишнього середовища» і «забезпечення екологічної безпеки».

5.3. Правові методи забезпечення екологічної безпеки.

Загальні поняття та терміни: екологічна безпека, рівень екологічної безпеки, забезпечення екологічної безпеки, охорона навколишнього природного середовища, зони і території особливої охорони.

5.1. Поняття і види екологічної безпеки

У ст. 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» екологічна безпека визначається як стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки і виникнення небезпеки для здоров'я людей.

Безпеку слід розглядати з правової точки зору, у першу чергу, як соціальну категорію, властиву людському суспільству і формовану в межах даних суспільних відносин.

Отже, під екологічною безпекою з правової точки зору слід розуміти:

• захист життя і здоров'я людини (людства) від наслідків її техногенної діяльності і негативних впливів природного характеру;

• захист природних екосистем (безпечного стана природного середовища, включаючи перетворюючу діяльність людини), шкідливий вплив, що може безпосередньо або побічно призвести до негативного впливу на життя, здоров'я й умови проживання людей;

• обов'язкове наукове прогнозування впливу існуючого і можливого впливу розроблювальних технологій як на темпи науково-технічного прогресу, так і на аналіз його наслідків для навколишнього природного середовища, тобто на умови проживання майбутніх поколінь людей.

Види екологічної безпеки класифікуються на підставі:

1. Масштабу можливого шкідливого впливу на навколишнє середовище екологічних аварій або катастроф як техногенного, так і природного характеру:

1-й рівень (робоче місце): подія екологічного характеру відбулася на робочому місці (локальній ділянці) із невеличким числом (порядку десятьох) уражених осіб.

2-й рівень (підприємство): аварія екологічного характеру (забруднення навколишнього середовища) відбулася на підприємстві і відразу ж була ліквідована. Число постраждалих оцінюється в 100-1000 чоловік.

3-й рівень (місто): під негативний вплив забруднюючих чинників потрапляє населення значного міста. Число постраждалих 300-500 тис. чоловік.

4-й рівень (область): вплив екологічно несприятливих чинників поширюється на велику територію, розміром у десятки тисяч квадратних кілометрів (характерний масштаб області). Число постраждалих або схильних негативному впливу складає 3-5 млн. чоловік.

5-й рівень (держава): екологічна криза уразила територію з населенням приблизно 50 млн. чоловік (масштаб держави).

6-й рівень (континент): вплив екологічного характеру торкає частини або цілий континенту. Число постраждалих або схильних негативному впливу досягає 500 млн. чоловік.

7-й рівень (куля): уся біосфера Землі уражена впливом негативних чинників, і стає питання про виживання людства і людини як біологічного виду.

2. Засобів забезпечення безпеки:

• техногенної-екологічної;

• радіоекологічної;

• соціо-екологічної;

• природної;

• економіко-екологічної.

3. Об'єктів охорони:

• екологічна безпека навколишнього природного середовища;

• екологічна безпека суспільства і людини.

Даний перелік видів екологічної безпеки не є вичерпним, оскільки в науковій літературі відсутня єдина думка по даному питанню. Українське законодавство теж не акцентує уваги на проблемі врегулювання класифікації видів екологічної безпеки.