2. Класифікація податків

У зв’язку з різним соціально-економічним призначенням податків у світовій фіскальній термінології існує багато різновидів таких обов’язкових платежів. Але усі податки поєднуються у відповідні групи, які класифікуються за певними ознаками:

- за економічним змістом об’єкта оподаткування;

- за формою взаємовідносин платника і держави;

- за рівнем запровадження;

- за місцем зарахування.

За економічним змістом об’єкта оподаткування податки бувають:

• на доходи;

• на споживання;

• на майно.

Податки на доходи – це обов’язкові платежі, об’єктом оподаткування яких є дохід або прибуток, отриманий протягом відповідного проміжку часу. Податки на доходи передбачають оподаткування безпосередніх доходів у процесі їх отримання.

Податки на споживання – це обов’язкові платежі, що сплачуються юридичними та фізичними особами в процесі споживання конкретних видів товарів чи послуг.

Специфічною рисою податків на споживання є те, що вони справляються не в момент отримання доходу, а процесі його використання. Такі податки запроваджуються, в основному, з метою поповнення доходів бюджетів та регулювання співвідношення між споживанням та нагромадженням.

Податки на майно – це обов’язкові платежі, які справляються із конкретних власників рухомого чи нерухомого майна або в процесі передачі на нього власності.

За формою взаємовідносин між платником і державою податки поділяють на прямі та непрямі.

Прямі податки – це податки, що встановлюються безпосередньо щодо платника, який сплачує їх до бюджету держави. Обсяги таких податків залежать від обсягів податкової бази.

Непрямі податки – це податки, які справляються до бюджету за допомогою цінового механізму, причому конкретні платники податків не завжди є їхніми носіями. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів, робіт та послуг і їх обсяг для окремого платника (носія податку) визначається обсягом споживання і не залежить від його доходів.

Залежно від органу влади, який встановлює податки, тобто за рівнем запровадження, податки поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки - це обов’язкові платежі, що встановлюються найвищими органами влади, а іноді і управління, і є обов’язковими для стягнення на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються.

Місцеві податки – це обов’язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади, і їх стягнення є обов’язковими лише на певній території.

Залежно від порядку зарахування податки поділяються на регулюючі та закріплені.

Регулюючі податки – це податки, які можуть зараховуватися до різних бюджетів, тобто держава розподіляє їх між рівнями бюджетної системи. В якості регулюючих податків, як правило, виступають загальнодержавні податки.

Закріплені або директивні податки – це податки, які в повному обсязі надходять до певного, причому тільки до одного, бюджету. В якості директивних можуть бути загальнодержавні і місцеві податки.

3. Податкова система України та принципи її побудови

Податкова система України почала формуватись одразу після проголошення незалежності держави у 1991 році і нині можна вже стверджувати, що в Україні створена така податкова система, яка дає змогу мобілізувати кошти в розпорядження держави і здійснювати їхній розподіл і перерозподіл на цілі економічного і соціального розвитку країни.

Податкова система – це сукупність встановлених в країні податків та обов’язкових платежів, що надходять до бюджетів різних рівнів бюджетної системи.

Незважаючи на різновиди задіяних у світі податкових систем, існує низка принципів, які визначають науковий підхід щодо характеристики внутрішньої суті та суспільного призначення цього поняття. Побудову та формування оптимальних податкових систем треба розглядати відповідно до таких принципів:

1) принципу вигоди та адміністративної зручності. Цей принцип наголошує на тому, що втрати добробуту в результаті сплати податків повинні відповідати тим вигодам, які платники отримують від суспільства. Суть адміністративної зручності полягає в тому, що податкова система має бути максимально зручною з точки зору механізму стягнення податків як для платника, так і для податкових працівників;

2) принципу платоспроможності. Цей принцип декларує, що тягар оподаткування повинен розподілятися відповідно до платоспроможності платника податку, а саме з обсягами його доходу, споживання або вартістю майна;

3) принципу визначальної бази. В основу побудови певної податкової системи повинна бути покладена економічна доктрина держави, яка грунтується на прогнозуванні обсягу видатків держави. Цей прогнозований показник і є визначальною базою для встановлення норми оподаткування у країні.

У відповідності до статті 4 Податкового кодексу України (ПКУ) податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах::

1. загальність оподаткування  кожна особа зобов’язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу;

2. рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації  забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

3. невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

4. презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

5. фіскальна достатність  встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;

6. соціальна справедливість  установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;

7. економічність оподаткування  установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

8. нейтральність оподаткування – установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;

9. стабільність  зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;

10. рівномірність та зручність сплати  установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;

11. єдиний підхід до встановлення податків та зборів  визначення на законодавчому рівні усіх обов’язкових елементів податку.

Система оподаткування в Україні складається з двох підсистем:

- загальнодержавних податків і зборів;

- місцевих податків і зборів.

До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені Податковим кодексом України і є обов’язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених Податковим кодексом України.

До загальнодержавних належать такі податки та збори:

1. податок на прибуток підприємств;

2. податок на доходи фізичних осіб;

3. податок на додану вартість;

4. акцизний податок;

5. збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

6. екологічний податок;

7. рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

8. рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;

9. плата за користування надрами;

10. плата за землю;

11. збір за користування радіочастотним ресурсом України;

12. збір за спеціальне використання води;

13. збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

14. фіксований сільськогосподарський податок;

15. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

16. мито;

17. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

18. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Відносини, пов’язані з установленням та справлянням мита, регулюються митним законодавством, якщо інше не передбачено Податковим кодексом України.Зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених Податковим кодексом України, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

До місцевих податків належать:

1. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

2. єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

1. збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

2. збір за місця для паркування транспортних засобів;

3. туристичний збір.

Місцеві ради обов’язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Місцеві ради в межах повноважень, визначених Податковим кодексом України, вирішують питання відповідно до вимог Податковим кодексом України щодо встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору. Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Удосконалення податкової системи України передбачає, в першу чергу, удосконалення податкової політики.

Податкова політика – це діяльність держави у сферах запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів держави.

Формуючи свою податкову політику, держава за допомогою збільшення або зменшення державних обсягів податкових надходжень, зміни форми оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню або спаду господарської активності, створенню сприятливої кон’юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки та реалізації збалансованої соціальної політики.

Державні структури повинні провадити таку податкову політику, яка має оптимально поєднувати інтереси держави, платників податків і громадян. Це досягається за умов наукового поєднання наступних критеріїв:

- фіскальної достатності;

- економічної ефективності;

- соціальної справедливості;

- стабільності;

- гнучкості.

Удосконалення системи оподаткування має відбуватися шляхом поступового зниження податкового тягаря в процесі довгострокової поетапної податкової реформи.

Основними відправними елементами цієї реформи повинні бути:

- система оподаткування повинна мати інвестиційну і соціальну спрямованість;

- зміни в системі оподаткування мають здійснюватись одночасно з реформуванням системи оплати праці, пенсійного забезпечення, удосконаленням соціальної сфери;

- основу податкової системи мають становити прямі податки, тобто податки, де об’єктом оподаткування є доход фізичної особи, прибуток юридичної особи, земля, майно та капітал;

- непрямі податки мають використовуватися лише у формі акцизів для обмеження споживання деяких видів товарів, можливостей виробника-монополіста в одержанні необгрунтовано високих доходів, а також для оподаткування предметів розкоші;

- застосування при оподаткуванні обгрунтованої диференціації ставок податків залежно від виду діяльності та розміру одержуваного прибутку або доходу;

- ліквідація податкових пільг, які деформують вартісні показники в економіці та занижують конкурентоспроможність товаровиробників;

- умови оподаткування мають бути прості і зрозумілі для платників;

- мають бути удосконалені міжбюджетні відносини;

- має розпочатися реальний процес зменшення податкового тягаря за рахунок зменшення податкових ставок і одночасного збільшення податкової бази.