1.3. Взаємозв’язок та взаємодія фінансів з іншими економічними категоріями розподільчого характеру

Фінанси, опосередковуючи розподільчий процес, взаємодіють з іншими вартісними категоріями розподілу – ціною, оплатою праці, кредитом. Зазначені категорії, як й фінанси, участують у процесі розподілу (перерозподілу) ВВП, але кожна з них займає особливе місце у системі фінансових відносин, рівно як й міра їх участі є неоднаковою.

Ціна виступає початковою категорією вартісного розподілу, опосередковуючи процес переходу продукту труда з матеріально-речової форми у грошову Д – Т – Д′. Тому ціна є грошовим виразом вартості продукту. Фінанси також опосередковують рух вартості, але він має іншу економічну природу, яка проявляється тільки у процесі перерозподілу.

Ціна – це основа і початок розподільчого процесу, оскільки на самому початку процесу виробництва вже відомо, що в ціні будуть закладені і відображені основні елементи вартості: фонд відшкодування використаних засобів виробництва (амортизація) – С; фонд споживання – V; фонд нагромадження – m. Тому ціна є кількісним мірилом вартості. Фінанси, у свою чергу, відображають змістовну наповненість ціни. Так, чистий дохід є складовою частиною ціни, тобто наряду з іншими елементами закладається у ціну. З точки зору фінансів чистий дохід є вихідним при формуванні фінансів та носієм фінансових відносин у процесі первинного розподілу на складові частини.

У процесі розподілу виникає ситуація, коли ціна відхиляється від вартості, яка визначається затратами праці. У результаті чого в одних виробниках реалізується більша вартість, ніж в інших. Тоді фінанси вступають у перерозподільчий процес, використовуючи певні методи, наприклад, вилучаючи частину вартості через податки, митні платежі тощо або передаючи частину недоотриманої вартості у вигляді дотацій, субвенцій чи інших трансфертів.

Слід зазначити, що відхилення цін від вартості може відбуватися усвідомлено за участю держави, коли проводиться певна цінова політика, наприклад, встановлення соціальних цін для верств населення з низьким достатком. У такий спосіб регулювання процесу перерозподілу здійснюється за допомогою фінансів, а інструментом при цьому виступає ціна. Таким чином, якщо ціна бере участь тільки при первинному розподілі вартості ВВП, тобто на рівні виробництва продукту, то фінанси охоплюють біль широкий діапазон розподілу, здійснюючи регулювання не тільки на рівні виробництва, але й при вторинному перерозподілу через бюджетну систему.

Хоча ціна впливає на формування фондів грошових коштів при первинному розподілі, виступаючи інструментом товарного виробництва й обігу, однак безпосередньо їх не утворює. Обмін одночасно є купівлею для одного й продажем для іншого. Якщо продаж нееквівалентний змінюється частка (m) у більшу або меншу сторону відповідно. При нееквівалентній купівлі змінюється обсяг і пропорція (с) і (v) нового товару. Фінанси корегують процес розподілу, який був розпочатий ціною. При цьому враховуються умови руху вартості, які задаються планами та економічними пропорціями. Якщо за допомогою ціни формується виручка в цілому, то фінансовий розподіл цю виручку розщеплює на фонди для подальшого її використання, наприклад, утворюючи фонди розвитку виробництва або матеріального стимулювання.

Підсумовуючи вищевикладене, взаємозв’язок ціни і фінансів можна визначити наступним: ціна слугує фінансовим методом розподілу вартості, а фінанси базуючись на пропорціях розподілу, який склався під впливом ціни, є інструментом, що реалізує дані пропорції, корегуючи їх з огляду на соціально-економічне становище, котре склалося у державі.

У розподілі вартості ВВП крім фінансів приймає участь й заробітна плата. Сама по собі заробітна плата не може виступати матеріальним носієм фінансових відносин, а відтак не може розглядатися як фінансові ресурси.

Заробітна плата відображає відносини, які пов'язані з розподілом знову створеної вартості. Через зарплату формуються індивідуальні доходи, що надходить в власність працівників. задовольняючи їхні особисті потреби. У процесі виробництва фонд оплати праці формується за рахунок виручки від реалізації продукції, у невиробничій сфері – за рахунок бюджетних коштів. При цьому процес формування фонду заробітної плати відбувається за допомогою фінансів.

У структурі ВВП заробітна плата входить до складу національного доходу, формуючи фонд споживання, за допомогою якого утворюються фонди грошових коштів, що приймають участь у вторинному розподілі. Отже, якщо заробітна плата є основою для створення однойменного грошового фонду і преміального фонду, то фінанси утворюють велику кількість фондів грошових коштів. Ці фонди формуються за рахунок надходжень, нарахованих із заробітної плати. Іншими словами, вилучаючись із заробітної плати, частина грошових коштів за допомогою фінансових методів мобілізується до бюджету та державних позабюджетних фондів. Як видно, дія фінансів є ширшою, ніж дія оплати праці. Це доводить й той факт, що фінанси приймають участь у розподілі всього суспільного продукту, в той час як заробітна плата розподіляє лише необхідний продукт і частину доданого продукту.

Оплата праці пов’язана з дією одного з важливіших факторів виробництва – робочої сили, тобто слугує засобом компенсації витраченої праці. Фінанси, крім того, пов’язуються із засобами виробництва формуючи, фонд відшкодування використаних засобів виробництва.

Впливаючи на продуктивність праці, заробітна плата стимулює розвиток виробництва, фінанси впливають на розвиток виробництва значно ширше, використовуючи різні методи фінансового механізму, наприклад, бюджетне фінансування, податкові пільги, субсидіювання тощо.

Будучи ціною специфічного товару – робочої сили, заробітна плата має зустрічний потік й приймає участь у формуванні фінансових ресурсів лише на стадії їх використання, наприклад, у якості збережень. Фінанси функціонують за умови утворення фінансових ресурсів. Їх рух не супроводжується зустрічними потоками у процесу розподілу та перерозподілу.

Взаємодія фінансів з кредитом проявляється настільки тісно, що це надало підстави розглядати кредит як відособлену ланку фінансів. У частині державного кредиту розбіжностей про приналежність його до фінансів немає. Точно також як й у фінансах при кредитних відносинах формуються і використовуються фонди грошових коштів, які називаються позичковими. Вони утворюються для цілей довгострокового і короткострокового кредитування, підприємств, організацій, установ і населення. Обидві категорії призначені створити умови для безперервного кругообігу коштів в економіці. І фінанси, і кредит є джерелами формування капітальних вкладень і оборотних засобів. Проте за допомогою фінансових методів задовольняються постійні потреби у грошових коштах, а кредитні методи призначені задовольняти тимчасові.

Розширення кредитних методів утворює додаткові стимули для більш ефективного використання фінансових ресурсів і в цьому сенсі ставить їх використання під контроль фінансово-кредитних установ, підвищуючи тим самим відповідальність підприємств за результати виробничо-фінансової діяльності.

Взаємозв’язок фінансів і кредиту також відстежується в процесах формування фінансових і кредитних ресурсів, де дія обох категорій є взаємно направленою. Так, за допомогою фінансів утворюється кредитний капітал банків, амортизаційні відрахування, фонди грошових коштів підприємств тощо. За допомогою кредиту формуються такі бюджетні ресурси, які залучаються в якості позики для забезпечення видатків бюджету; позики збільшують фінансові ресурси підприємств до терміну їх погашення тощо.

Як видно, простежується певна взаємозамінність обох категорій, яка проявляється у забезпеченні потреб розширеного відтворення.

Не дивлячись на досить тісний зв'язок між фінансами та кредитом, названі категорії мають низку розбіжностей, які, по-перше, появляються при здійсненні розподільчих процесів.

Кредитна функція перерозподілу полягає у тому, що кредитні ресурси являють собою раніше розподілені фінансові ресурси, які стали тимчасово вільними і отримали таким чином здатність перетікати в інші сфери виробництва. Таким чином, якщо фінанси приймають участь як розподілі і перерозподілі ВВП, то кредит діє тільки при перерозподілі, продовжуючи процес розпочатий фінансами, а відтак об’єктом кредиту є тільки та вартість, котра на даний момент вивільнена із обігу, що дозволяє її акумулювати у позиковий капітал.

Кредитні ресурси мають більш яскраво виражений ринковий характер порівняно з фінансовими ресурсами, оскільки грошова форма кредитних ресурсів сама має ціну у формі відсотку за позикою.

Суттєво різняться між собою й методи використання акумульованих грошових коштів. Якщо фінанси рухаються в одному напрямку, чим визначається як їх безеквівалентність, так їх безстроковість, то кредитування здійснюється у відповідності до принципів строковості, платності і поворотності. Ще одною особливістю кредиту є матеріальна забезпеченість позик, що надаються, яка непритаманна фінансам.