Розділ і. Теорія фінансів Глава 1. Сутність, функції та генезис фінансів
1.1. Об’єктивна необхідність та соціально-економічна сутність фінансів
Розвиток фінансів відбувається одночасно з розвитком суспільства, у ході еволюції якого змінюються відносини між економічними суб’єктами, переходячи від простих до більш складних. Вихідним у цій діалектичній взаємодії є товарне виробництво. Однак у простих формах його існування, котрі виражаються через ведення натурального господарства, відносини, що утворюються у процесі обміну, не носять фінансового характеру, оскільки не опосередковуються рухом грошових коштів.
По мірі розширення і поглиблення суспільного поділу праці, розвитку приватних форм власності відбувається й розширення сфери товарного виробництва, а відтак й відносин з приводу обміну якісно змінюються.
У процесі історичного розвитку товарний обмін супроводжується зміною одних форм вартості іншими, що й спричиняє виникнення грошей як закономірного результату розвитку товарного виробництва й форм вартості.
Таким чином, з появою грошей виробництво і рух сукупного суспільного продукту опосередковуються грошовими відносинами, котрі й стають основою для виникнення фінансів.
Натуральні повинності і збори поступово витісняються із системи економічних відносин. Рух матеріальних ресурсів починає опосередковуватися рухом грошових коштів й інших фінансових фондів, які утворюються у процесі еволюції суспільства.
На певному етапі виникає фонд грошових коштів, котрий формується тільки при умові наявності держави – це бюджет. Утворення останнього знаменує новий етап в еволюції фінансів, оскільки частина грошових ресурсів перестає бути в одноосібній власності державного правителя. Поступово формування й використання бюджету починає носити системний характер, що обумовлює виникнення певних законодавчих норм для регулювання грошових потоків між суб’єктами, які вступають в економічні відносини.
Акумулювання фінансових ресурсів у загальнодержавному фонді здійснюється шляхом примусового вилучення частини грошових доходів у суспільства для забезпечення функцій, що на себе бере держава. На ранніх стадіях державотворення ці функції обмежуються тільки забезпеченням внутрішньої та зовнішньої безпеки, але поступово вони поширюються й на соціальну сферу.
Відстежуючи еволюцію розвитку економічних відносин, можна дійти висновку, що об’єктивна необхідність фінансів обумовлюється наступним:
- існуванням суспільного поділу праці;
- наявністю товарно-грошових відносин;
- створенням різних форм власності;
- виникненням та укріплення держави, яка забезпечує систему правових норм;
- дією економічних законів.
Низка вчених сходяться на думці, що термін «finansia» з’явився у ХІІІ- ХV столітті у торгових містах Італії, де саме цим словом визначався будь-який грошовий потік. Прихильники іншої думки відстоюють гіпотезу про походження фінансів від латинської «finis» або «кінець», оскільки у середні віки це слово вживали, коли мова йшла про строки сплати за зобов’язаннями, а з плином часу й усі документи, які оформлювалися при взятті боргів, асоціювалися з названим терміном.
Згодом, у ХVІ- ХVІІ столітті, проникнувши у німецьку і французьку мови, під фінансами стали розуміти за змістовністю різні явища. Так, у Німеччині фінанси (Finantz) ототожнювалися з хитрістю, заздрістю, зрадою, вимаганням, а у Франції – «les finances» застосовується у множинній формі, коли мова йде про державне господарство.
Фінанси як об’єктивна форма прояву економічних відносин є абстракцією. Ця абстракція набуває реальної форми через діяльність владних структур шляхом управління фінансовими ресурсами. У цьому сенсі доречним буде твердження К. Маркса, який писав: «…занадто легко піддаються спокусі випускати із виду об’єктивну природу відносин і все пояснювати волею діючих осіб. Існують однак відносини, що визначають дію як приватних осіб, так й представників влади і такі настільки незалежні від них як спосіб дихання.» Важливість такого твердження полягає у тому, що тут розмежовуються економічні відносини як об’єктивні – це вплив економічних законів, та як суб’єктивні – свідома діяльність.
Отже, функціонування фінансів тісно пов’язано з такими категоріями, як фінансові відносини та фінансова діяльність. Однак неможна погодитися з тим, що діяльність і відносини – різні сторони людського буття. Якщо діяльність розкриває динаміку, розвиток функцій, то економічні відносини – це рушійні сили, закони розвитку діяльності, рис. 1.1.
Як видно з рис.1.1, фінансові відносини проявляються у процесі руху грошових потоків через фінансову діяльність суб’єктів цих відносин. Взаємозв’язок названих вище категорій дає підстави для ствердження, що предметом фінансової науки є вивчення закономірностей розвитку суспільно-економічних відносин, які опосередковуються рухом грошових коштів та проявляються через фінансову діяльність суб’єктів цих відносин, котрими є держава в особі органів влади та юридичні і фізичні особи.
Таким чином, фінанси як економічна категорія – це сукупність економічних відносин, які виникають між державою, фізичними та юридичними особами з приводу формування, розподілу і використання фондів грошових коштів.
Рис. 1.1. Взаємозв’язок фінансових відносин і фінансової діяльності
Проте не слід забувати, що грошові потоки представляють собою рух вартості між суб’єктами, що характеризує обмінні, розподільчі та перерозподільчі процеси. При цьому необхідно звернути увагу на те, що при обмінних операціях назустріч грошовому потоку рухається товарний, а відтак не відбувається процес відтворення, за допомогою якого продукується ВВП. Відмінність фінансів від відносин, які складаються при обміні, проявляється у тому, що на стадії розподілу і перерозподілу не утворюється еквівалентна вартість. Безеквівалентний характер фінансів проявляється у відособленості останніх від загального еквівалента вартісного обороту, при котрому рух грошей набуває самостійності. Таким чином, складаються фінансові відносини, які виявляються поза сферою дії закону вартості, оскільки останній у найбільш загальній формі є законом еквівалентного обміну.
Відособленість фінансових відносин має свою особливість при з’ясуванні економічної ролі держави в якості монопольного власника й фінансово-економічного регулятора всіх секторів економіки. Саме держава бере на себе зобов’язання щодо забезпечення потреб суспільства, у відповідності до котрих формуються її функції, які забезпечуються за рахунок частини доходів економічних суб’єктів, що відчужуються державою. У своїй праці «Основні начала фінансової науки: Вчення про державні доходи» Янжул І.І. пише: «Незалежно від розміру готівкових матеріальних коштів держава не може відказатися від виконання своїх необхідних функцій, бо в іншому разі розхитується весь державний організм і тим наноситься істотна шкода народному добробуту». Резюмуючи вищевикладене слід зазначити, що державні фінанси є регулюючою оболонкою у системі економічних відносин, оскільки держава, за твердженням відомого радянського економіста Вознесенського Е.А., «…одягає» фінансові відносини у правову форму, надає їм відповідну державно-владну форму при збереженні їх об'єктивно економічного характеру». Імперативний характер фінансів обумовлює виділення окремої наукової галузі – фінансове право. Фінансові правовідносини – це відносини, які утворюються у процесі формування, розподілу і використання фондів грошових коштів, які урегульовуються нормами права.
Об’єктом фінансових відносин є валовий внутрішній продукт та національне багатство, рис 1.2.
Рис. 1.2. Об’єкти фінансових відносин
Валовий внутрішній продукт визначається як вартість вироблених у країні кінцевих товарів й послуг. В результаті розподілу цієї здійснюється формування грошових доходів в економічних суб’єктів, які, у свою чергу, є суб’єктами фінансових відносин. Для фізичних осіб основними формами доходів виступають заробітна плата та/або доходи від власності. Для юридичних осіб – це прибуток. Доходи держави в основній своїй частині формуються за рахунок податків.
До процесу розподілу можуть бути залучені також накопичення минулих років, здійснювані у грошовій формі. Формування і використання грошових накопичень означає, що фінансові відносини опосередковуються не тільки розподілом валового внутрішнього продукту, але й частиною національного багатства. Останнє, відображаючи економічну могутність держави, у грошовому виразі представляє собою сукупність усієї споживчої вартості, накопиченої суспільством. За своїм призначення усі матеріальні блага, котрі входять до складу національного багатства в залежності від свого призначення можна представити наступною структурою:
- основні засобі, до котрих входять засоби виробництва, наприклад, машини й обладнання, сировина та паливо тощо;
- резервні та страхові запаси, тобто частина продукції, яка призначена для усунення можливих диспропорцій або для використання при непередбачуваних обставинах;
- невиробничі фонди, наприклад, школи, лікарні, кінотеатри тощо;
- особиста власність, наприклад, житловий фонд;
- залучені у процес виробництва блага природи: сільськогосподарські площі, ліси, корисні копалини тощо.
Говорячи про грошові доходи різних економічних суб’єктів, не слід не враховувати те, що останні можуть формувати за рахунок переміщення грошових коштів від одного суб’єкта до іншого (наприклад, субсидії, соціальні трансферти, допомоги тощо). За рахунок такого перерозподілу формуються ресурси домогосподарств.
При розкритті змістовності поняття «фінанси» з огляду на їх двоїстих характер слід виходити з того, що під фінансами розуміють сукупність економічних відносин, пов’язаних з розподілом і перерозподілом вартості ВВП з ціллю формування і використання фондів грошових коштів для забезпечення потреб суспільства.
Наведене тлумачення фінансів є найбільш поширеним в економічній літературі. Однак не слід не враховувати той факт, що рух грошових коштів, відбувається не тільки у фондовій формі. Якщо при командно-адміністративній моделі фінансових відносин фондова форма є основною, то при ринкових відносинах у фондовій формі формуються і використовуються в основному фінансові ресурси органів державної влади та місцевого самоврядування. Порядок використання фінансових ресурсів комерційними організаціями визначається їх установчими документами, і тому тут можливо поєднання фондової і нефондової форм. Частина ресурсів суб'єктів господарювання може бути спрямована на утворення фондів цільового призначення, наприклад, економічного стимулювання, резервних фондів. Однак утворення таких фондів на підприємствах не регулюється законами держави. Використання фінансових ресурсів на виконання фінансових зобов'язань перед бюджетами різних рівнів, державними позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями, сплата штрафних санкцій здійснюється на рівні підприємств у нефондовій формі.
Фінансові фонди представляють собою, по-перше, відособлену частину грошових коштів, яка виділилася із загальної обсягу. По-друге, у результаті відокремлення грошовий фонд починає функціонувати самостійно, причому ця самостійність відносна, оскільки відбувається постійне поповнення та використання коштів. По-третє, носить цільових характер утворення і використання. По-четверте, має правове забезпечення для врегулювання порядку його утворення та використання.
Фондова форма утворення і використання фінансових ресурсів має переваги у порівнянні з нефондовою. Формування відособлено функціонуючих фінансових фондів з чіткою регламентацією порядку їх формування і використання забезпечує концентрацію грошових коштів для виконання невідкладних завдань, що дозволяє ефективніше управляти ними і полегшує контроль за формуванням і використанням.
Для розуміння поняття «фінанси» є сенс окреслити ті ознаки, наявність котрих визначає категоріальну приналежність останніх. «Визначаючи фінанси у самій загальній формі, - писав Вознесенський Е.А., - необхідно виділити найбільш характерні ознаки, які притаманні цій категорії й які у сукупності відрізняють її від інших вартісних економічних категорій».
Попереднє викладення дає підстави стверджувати, що родовою економічною ознакою фінансів є грошова форма їх проявлення. Гроші – це матеріальна основа фінансів. Іншими словами, фінансові відносини завжди супроводжуються рухом грошей. «Немає грошей – немає фінансів». Проте не слід буквально розуміти наведену тезу, оскільки можна мати гроші і не вступати у фінансові відносини, й, навпаки, не маючи грошей як таких,а будучи лише власником майна через вартісне його оцінювання можна приймати участь у статутному капіталі підприємства, тобто бути співзасновником, й претендувати на частину прибутку.
Інша суттєва ознака фінансів полягає у їх розподільчому характері. При розподілі відбувається рух тільки грошової форми. Причому у однобічному напряму, а відтак наступною ознакою фінансів є їх безеквівалентність. До визначальних ознак фінансів також відноситься фондовий характер їх формування і використання. Ніяка інша економічна категорія немає подібного вираження. Неможливість існування фінансів поза державою висуває наступну унікальну ознаку – фінанси породжуються та регулюються державою.
Визначені характерні риси або ознаки фінансів дозволяють виділити названу економічну категорію у самостійну. При цьому слід зауважити, якщо згадувані вище перші дві ознаки (грошовий і розподільчий характер фінансових відносин) відбивають межі функціонування фінансів, то їх без еквівалентний напрямок руху, фондова форма існування, державне регулювання поглиблює специфічність фінансових відносин як особливої фінансової категорії.