ОРГАНІЗАЦІЯ ЮРИДИЧНОЇ СЛУЖБИ НА ПІДПРИЄМСТВАХ  А. М. Долгополов, конспект лекцій, Київ 2000 

ЗМІСТ  Вступ  Тема 1. Предмет, система і основні поняття курсу.

Тема 2. Суб'єкти правової роботи на підприємствах.

Тема 3. Правовий стан юридичної служби.

Тема 4. Структура і керівництво юридичною службою.

Тема 5. Загальні положення організації роботи юридичної служби.

Тема 6. Організація договірно-правової роботи на підприємстві.

Тема 7. Організація правової роботи з підвищення якості продукції, робіт та  послуг.

Тема 8. Організація претензійно-позовної роботи.

Тема 9. Забезпечення законності, збереження майна, правове виховання і правова  пропаганда на підприємстві.

ВСТУП 

Проголошення незалежності України 24 серпня 1991 p., політичні та соціально-економічні перетворення, спрямовані на розбудову демократичної правової держави, докорінно змінили і сферу суспільного виробництва.

За таких умов дедалі більшою мірою підвищуються роль і значення правових форм і  методів управління економікою, правового забезпечення виробничої діяльності,  зміни законності у сфері господарювання, державної, трудової, виробничої,  технологічної дисципліни на всіх рівнях і в усіх ланках економіки країни.  Реалізувати ці завдання, ефективно захистити законні права та економічні  інтереси підприємств, організацій і установ покликані юридичні служби. 

Роль юридичних служб постійно зростатиме, бо у процесі розбудови правової  держави особливо актуальною стає законність — одностайне розуміння, суворе і  неухильне виконання законів усіма органами, організаціями, посадовими особами і  громадянами в усіх сферах суспільного життя. Законність, правопорядок у сфері  економіки — це система врегульованих правом суспільних відносин у сфері  керування діяльністю господарських організацій.

У виконанні завдання щодо забезпечення законності важливу роль відіграють юристи  підприємств, організацій, установ, оскільки від їхньої принциповості,  професіоналізму, досвіду, вміння працювати з людьми значною мірою залежить не  лише діяльність конкретного підприємства або кількох підприємств, організацій та  установ, а й зміцнення законності в економіці загалом.

Ефективність юридичних служб залежить не лише від особистих якостей їх  працівників, а й від належного законодавчого забезпечення.

У своїй роботі юридичні служби керуються Конституцією і законами України,  постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України,  декретами, постановами і розпорядженнями Уряду України та іншими нормативними  актами. Кабінет Міністрів України з метою вдосконалення правової роботи у сфері  суспільного виробництва, створення правових і організаційних засад для  ефективної діяльності юридичних служб щодо запобігання порушенням прав і  законних інтересів підприємства, установи, організації своєю постановою від 27  серпня 1995 p. № 690 затвердив Загальне положення про юридичну службу  міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади, державного  підприємства, установи, організації, де чітко визначено форми, завдання  юридичної служби, порядок підпорядкування і взаємодії з іншими структурними  підрозділами, вимоги до співробітників юридичних служб, а також їхні обов'язки,  права і відповідальність. З питань організації та методики ведення правової  роботи юридична служба керується рекомендаціями Міністерства юстиції України. 

На жаль, ще багато напрямків діяльності юридичних служб повністю або частково  врегульовуються законодавчими актами колишнього Союзу, особливо щодо постачання  продукції, товарів народного споживання, підрядів на капітальне будівництво. 

Пропонований конспект лекцій ознайомлює зі змінами правової роботи в  міністерствах та на підприємствах, її основними напрямками, порядком утворення,  структурою, правовим станом юридичних служб, формами і методами їх роботи, а  також з окремими нормативними актами, що регулюють діяльність юридичних служб. 

Тема: ПРЕДМЕТ, СИСТЕМА ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ КУРСУ. 

Предметом курсу "Організація юридичної служби на підприємстві є порядок  утворення, завдання системи органів та посадових осіб, форми правової роботи,  починаючи з центральних органів державної виконавчої влади (міністерств,  державних комітетів тощо) і завершуючи державними підприємствами, установами та  організаціями. 

Курс складається з дев'яти розділів. Це дає змогу послідовно вивчити поняття  правової роботи в народному господарстві, порядок та принципи організації,  діяльності, розвитку та вдосконалення правової роботи взагалі і конкретно  кожного самостійного структурного підрозділу — юридичного управління, відділу,  сектора, бюро, групи тощо, а в разі невеликої за обсягом правової роботи —  юрисконсульта відповідної кваліфікації. 

Правова робота — комплекс заходів, що здійснюються державними органами  управління, посадовими особами з метою забезпечення суворого дотримання закону в  усіх сферах господарської та громадської діяльності. 

Юридична служба (управління, відділ, бюро тощо, а також юрисконсульт) —  безпосередній організатор правової роботи в народному господарстві, який є  складовою апарату управління виробництвом. 

Словосполучення "правова робота" дає підстави говорити про діяльність, пов'язану  із застосуванням права і спрямовану на правове забезпечення виробничо-господарської  діяльності конкретного підприємства або установи. Але всі служби та підрозділи  підприємств і установ, що займаються виробничо-господарською діяльністю, певною  мірою займаються правовою роботою, пов'язаною з розробкою та прийняттям  управлінських рішень, спрямованих на зміцнення державної, планової та трудової  дисципліни. Це й оозообка відомчих нормативних актів, укладення договорів,  забезпечення законності трудових відносин, боротьба з безгосподарністю,  заподіянням шкоди державному, колективному та приватному майну, усунення умов,  що призводять до цього, правовиховання. 

Правова робота повинна забезпечувати виконання законів, планів та угод не тільки  підприємством, а й іншими господарськими органами стосовно цього підприємства.  Таким чином, правова робота _ це багатопланова діяльність, що охоплює всі  напрямки господарської діяльності, безпосередньо пов'язана зі створенням  матеріальних цінностей, застосуванням праці робітників та службовців, вирішенням  питань соціально-економічного, науково-технічного, культурного забезпечення  колективів підприємств та установ, а не тільки діяльність юридичної служби, що  спрямована на організацію контролю за виконанням законів, пропаганду права,  складання юридичних документів, участь у розгляді господарських та інших справ  юрисдикційними органами.

Отже, правова робота в народному господарстві — це нормо-творча та  правозастосовна діяльність, спрямована на правове забезпечення господарської  діяльності та керування нею, пов'язана з питаннями відповідальності, взаємозв'язку  ланок господарського механізму, посадових осіб та працівників, що забезпечує  зміцнення законності, державної, планової та договірної дисципліни, господарського  розрахунку в діяльності підприємств, організацій та установ.

Згідно із Загальним положенням [9] юридичні служби створюються в міністерствах,  інших центральних органах державної виконавчої влади, підприємствах, установах,  організаціях у формі самостійного структурного підрозділу (управління, відділу,  бюро, сектора, групи) або запроваджується посада юрисконсульта відповідної  категорії. Юридична служба як частина апарату управління виконує функцію  безпосереднього організатора правової роботи. Завданням юридичної служби є  активний вплив на виробництво, сприяння найоптимальнішому режиму роботи підприємства, що базується на суворому дотриманні законності та державної дисципліни. 

На відміну від інших служб та підрозділів юридична служба в цілому на  підприємстві, організації чи в установі, виконуючи специфічні функції,  використовує тільки їй властиві форми та методи 6 діяльності: проведення  правової експертизи нормативних актів підприємства та його підрозділів, контроль  за виконанням норм права, зміцнення законності та правопорядку у сфері  господарської діяльності та взаємовідносин, пропаганда правових знань. Крім того,  юридична служба здійснює загальне керівництво та організацію правової роботи на  підприємстві за допомогою правових методів, забезпечує умови для зміцнення  законності в господарській діяльності, розробки та прийняття управлінських  рішень, посилення державної, планової та трудової дисципліни. Маючи професійні  знання та практику, співробітники юридичної служби впливають на правову роботу  інших підрозділів, сприяють підвищенню рівня правової культури господарських  керівників, спеціалістів та посадових осіб. 

Особливо зростає роль юридичної служби у правовій державі, де вона повинна бути  основною ланкою охорони прав підприємства та його працівників, попередження  правопорушень у сфері господарської діяльності та господарських взаємовідносин,  ланкою, що має забезпечити гармонійне поєднання інтересів трудового колективу та  держави. 

Ознайомлення з історією організації та діяльності юридичних служб дає змогу з'ясувати їх передісторію, етапи еволюції та вдосконалення.

Уперше про юрисконсультів згадується в декреті РНК "Про оплату праці службовців  та працівників радянських установ" від 27 липня 1918р., де всі працівники  поділялись на чотири групи, кожна з яких поділялась, у свою чергу, на категорії.  Юрисконсульти були віднесені до II категорії першої групи відповідальних  працівників. Спочатку контроль за діяльністю юрисконсультів був покладений на  загальноконсультаційний відділ наркомату юстиції. Але з лютого 1923 p. контроль  за їхньою діяльністю в порядку загального нагляду здійснювала прокуратура. Далі  було ще кілька реорганізацій у цій сфері. На першому загальносоюзному засіданні  юрисконсультів державної промисловості (17-22 травня 1925р.) обговорювались  актуальні питання правового регулювання господарської діяльності держави. Того ж  року РНК затвердила Положення про юрисконсультів державних підприємств і Положення  про бюро юрисконсультів. Структурно юридичні служби діяли при керуючому органі  підприємства і тільки йому підпорядковувались. Після другого всесоюзного  засідання (20-25 березня 1927р.) було прийнято постанову "Про юрисконсультів  державних установ, підприємств та кооперативних організацій і нагляд за їх  діяльністю". Знову нагляд за законністю діяльності юрисконсультів здійснювала  прокуратура. Після створення в 30-х роках галузевих наркоматів з власними  юридичними службами зв'язок цих служб з прокуратурою майже припинився. А в  період Великої Вітчизняної війни посади юрисконсультів на багатьох підприємствах  взагалі були скорочені (через особливі умови воєнного часу, зниження ролі  договорів у народному господарстві та ін.).

Рада Міністрів СРСР постановою "Про укладення господарських договорів" від 21.04.49 визнала за потрібне поновити діяльність юридичних служб у господарських органах. А вже починаючи з 1953 р. у центральних і місцевих органах державної влади, на  підприємствах, в організаціях і установах було створено юридичні служби. Новий  етап розвитку і вдосконалення юридичних служб у народному господарстві почався  під час економічної реформи 1965 p. Але тільки з прийняттям директивними  органами постанови "Про покращення правової роботи в народному господарстві" від  23 грудня 1970 p. діяльність юридичних служб набрала вигляду стрункої системи. 

Основними завданнями юридичної служби є організація правової роботи, спрямованої  на правильне застосування, неухильне додержання та запобігання невиконанню вимог  актів законодавства, інших нормативних документів міністерствами, підприємствами,  а також їх керівниками та працівниками під час виконання покладених на них  завдань і функціональних обов'язків. 

Контрольні питання 

1. Що є предметом курсу "Організація юридичної служби на підприємствах"? 

2. Розкрийте систему курсу. 

3. Що означає правова робота та юридична служба?

4. Джерела курсу.

5. Правова робота в міністерстві, на підприємстві.

6. Порядок утворення і структура юридичної служби на підприємстві.

7. Етапи становлення і розвитку юридичної служби.

8. Завдання юридичної служби. 

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Конституція України // ВВР України. — 1996. — № ЗО. — Ст. 141. 

2. Декларація про державний суверенітет // ВВР УРСР. — 1990. — № 31. — Ст. 429. 

3. Закон України "Про власність"// ВВР УРСР. — 1991. — № 20. 

4. Закон України "Про господарські товариства"// ВВР УРСР. — 1991. — № 49.\

5. Закон України "Про державну службу" // ВВР України. — 1993. — № 52. — Ст. 490.

6. Закон України "Про економічну самостійність України"// ВВР УРСР. — 1990. — №34. 

7. Закон України "Про підприємництво" // ВВР УРСР. — 1991. — № 14. — Ст. 168.

8. Закон України "Про підприємства" // ВВР УРСР. — 1991. — № 24. — Ст. 272. 

9. Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального  органу державної виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації  (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.95 № 690) // ЗП  України. — 1996. — № 1. — Ст. 20. 

10. Типовий статут державного підприємства// ІБЦ.— 1993.—№7.

11. Штефан М. Й. Підприємство і правосуддя. — К.: Вища шк., 1992.

12. Щербина В. С. Господарське право України. — К.: Атіка, 1999.

Тема 2 суб'єкти правової роботи на підприємствах

Правова робота у сфері суспільного виробництва, так само як у народному  господарстві загалом, — це нормотворча та правоза-стосовна діяльність,  спрямована на правове забезпечення господарської діяльності та керівництво нею,  пов'язана з питанням відповідальності, взаємозв'язку ланок господарського  механізму, посадових осіб та працівників, яка забезпечує зміцнення законності,  державної, планової та договірної дисципліни, господарського розрахунку в  діяльності підприємств, організацій та установ. Правова робота охоплює  діяльність не тільки юридичної служби — коло її суб'єктів досить велике.

Суб'єктами правової роботи є Кабінет Міністрів, Міністерство юстиції, інші  міністерства та центральні відомства, які видають нормативні акти, визначають  основні напрямки правової роботи і конкретизують їх, Генеральна прокуратура, що  здійснює контроль за правовою роботою, а також органи, які безпосередньо  здійснюють правову роботу — місцеві ради, адвокатура, арбітражні суди.

Розглянемо детальніше суб'єкти правової роботи основної первинної ланки у сфері  суспільного виробництва — державного підприємства.

Закон України "Про підприємства" [3] визначає, що підприємство — це самостійна  господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому законом  порядку для здійснення господарської діяльності з метою задоволення суспільних  потреб у товарі (продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на  підставі статуту, має права і виконує обов'язки щодо своєї діяльності, е  юридичною особою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в банках.

Підприємство складається з підрозділів, які діють на засадах внутрішнього  господарського розрахунку або колективного підряду, — відділи, виробництва, цехи,  відділення, дільниці, бюро, лабораторії, бригади та ін.

Управління підприємством здійснюється відповідно до статуту підприємства на  основі співвідношення засад самоврядування трудового колективу і прав власника  щодо господарського використання свого майна.

Незважаючи на це в системі самоврядування на підприємстві принцип єдиного  керівництва здійснюється керівниками підприємств, структурних одиниць та  підрозділів. Крім керівників суб'єктом правової роботи є також трудовий колектив.

Керівник підприємства керує всією діяльністю і організовує роботу підприємства.  Він несе відповідальність за результати роботи підприємства перед державою і  трудовим колективом, розпоряджається майном підприємства, підписує договори та  інші угоди, у межах своєї компетенції видає накази, згідно з трудовим законодавством  приймає на роботу і звільняє працівників, застосовує заходи заохочення і  накладає дисциплінарні стягнення на працівників. Керівник підприємства  наймається шляхом підписання контракту і призначення на посаду власником  підприємства або обирається (як правило, на конкурсній основі). 

Заступники керівника підприємства, керівники та спеціалісти підрозділів апарату  управління і структурних підрозділів, а також майстри і старші майстри  призначаються на посаду і звільняються з неї керівником підприємства. Межі  їхньої компетенції так само встановлюються керівником підприємства згідно з  чинним законодавством. 

Згідно із Законом України "Про підприємства" [З], а також положеннями про  структурні підрозділи та іншими нормативними актами компетенція структурних  підрозділів визначається підприємством самостійно. Однак вищі керівні органи  мають можливість впливати на цей процес з метою забезпечення раціональної організації  виробництва шляхом уведення рекомендованих норм, таких як типові або примірні  положення про підрозділи підприємства, що встановлюють оптимальні моделі їх  компетенції, а також регулюють внутрішні господарські відносини. Компетенція таких  підрозділів, як бухгалтерія, юридична служба підприємства, встановлюється вищими  органами у вигляді загальних положень. Вони безпосередньо підпорядковані  керівникові й наділяються особливими правами щодо здійснення різних форм  контролю, у тому числі контролю за законністю.

Позаяк управління підприємством і правова робота на підприємстві тісно взаємопов'язані, слід визначити правовий стан окремих структурних підрозділів підприємства. 

Насамперед планово-економічного відділу, який організовує і вдосконалює планування  виробничо-господарської діяльності підприємства та його підрозділів, координує  діяльність підрозділів щодо вдосконалення виробництва, забезпечує проведення  аналізу з метою підвищення ефективності виробництва. Тому крім функції  управління планово-економічний відділ на основі державного замовлення, договорів  і замовлень споживачів продукції, виконуваних робіт, а також послуг, що  надаються, розроблює перспективні, річні та квартальні плани виробництва, плани  щодо прибутку, витрат виробництва, норми запасів матеріалів у цілому на  підприємстві, контролює виконання економічних показників діяльності підприємства  і його підрозділів, готує пропозиції щодо їх поліпшення, вживає заходів щодо  зміцнення госпрозрахунку, підвищення рентабельності, розроблює проекти  договірних, оптових та роздрібних цін на продукцію, готує матеріали для підбиття  підсумків роботи підрозділів і підприємства в цілому за певний період. 

Керівник планово-економічного відділу має право вимагати від інших структурних  підрозділів матеріали й інформацію, що необхідні для виконання покладених на  відділ функцій, перевіряти діяльність структурних підрозділів з питань планово-економічної  роботи, давати рекомендації з питань, пов'язаних з виконанням встановлених  планів, економічного аналізу, звітності.

Відділ праці та заробітної плати, плануючи і вдосконалюючи структуру управління,  штатів, розроблює плани, що стосуються організації праці та заробітної плати, за  структурними підрозділами і в цілому по підприємству, розроблює штатні розписи  підрозділів згідно з фондом оплати праці, структурою, схемою посадових окладів,  аналізує ефективність діючої системи оплати праці, розроблює пропозиції щодо її  вдосконалення, здійснює контроль за правильним застосуванням різних форм оплати  праці, забезпечує додержання штатної дисципліни та ін. Відділ забезпечує  додержання трудового законодавства, бере участь у розв'язанні трудових спорів,  розробці та здійсненні заходів щодо зміцнення трудової дисципліни, посилення  контролю за використанням робочого часу, у розробці посадових інструкцій  працівників підприємства.

Начальник відділу праці та заробітної плати має право давати структурним  підрозділам рекомендації з питань організації праці та заробітної плати,  одержувати від них матеріали, що необхідні для виконання покладених на відділ  функцій, звертатися до керівника підприємства з пропозиціями про заохочення  працівників за активну участь у поліпшенні організації праці або про накладення  стягнень на службовців, які припустились порушень щодо використання фонду оплати  праці. 

Відділ головного бухгалтера забезпечує організацію бухгалтерського обліку і  контроль за раціональним, економним використанням матеріальних, трудових і  фінансових ресурсів, збереженням майна.

Головний бухгалтер забезпечує облік надходжень грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей, відображення в бухгалтерському обліку операцій, пов'язаних з їх рухом; облік витрат виробництва та інших; облік господарсько-фінансової діяльності  підприємства; правильне і своєчасне перерахування коштів у державний бюджет,  внесків у державне соціальне страхування, коштів у різні фонди і резерви;  виплату заборгованості банкам за кредитами і позиками та ін.

Разом з керівниками відповідних підрозділів головний бухгалтер здійснює контроль  за дотриманням правил прийняття та відпуску товарно-матеріальних цінностей,  правильністю витрат фонду оплати праці, суворим додержанням штатної фінансової  та касової дисципліни, додержанням встановлених правил проведення інвентаризацій,  законних списань з бухгалтерських балансів нестач та інших витрат. У разі  виявлення незаконних дій доповідає про це керівникові підприємства.

Головний бухгалтер разом з керівником підприємства має право підписувати  документи, які є підставою для прийняття та відпуску грошових коштів і товарно-матеріальних цінностей, для чого видається відповідний наказ по підприємству. Перелічені  документи без підпису головного бухгалтера недійсні. Головному бухгалтеру  заборонено приймати до виконання і оформлювати документи за операціями, що  суперечать законодавству і встановленому порядку прийняття, збереження і  використання грошових коштів, товарно-матеріальних та інших цінностей. 

Головний бухгалтер має право вимагати від структурних підрозділів додержання  встановленого порядку оформлення операцій і подання необхідних документів і  матеріалів, що е обов'язковим для виконання всіма працівниками. Призначення,  звільнення і переміщення матеріально відповідальних осіб можливі лише за  узгодженням з головним бухгалтером. Останній попередньо розглядає і візує  договори й угоди підприємства на операції з товарно-матеріальними цінностями,  виконання робіт або послуг, а також накази і розпорядження про встановлення  працівникам посадових окладів, надбавок до заробітної плати та преміювання. 

Важливу роль у здійсненні правової роботи на підприємстві виконує відділ кадрів,  основними завданнями якого є забезпечення підприємства робітниками та  службовцями необхідних спеціальностей та кваліфікацій згідно з планом, що  стосується організації праці та заробітної плати, а також організація роботи з  обліку, підготовки та підвищення кваліфікації працівників.

Особливу відповідальність відділ кадрів несе за своєчасне оформлення працівників  при прийнятті їх на посаду, переведенні та звільненні з посади, яку вони  обіймають, відповідно до трудового законодавства; за додержання трудової  дисципліни і правил внутрішнього трудового розпорядку; за надання працівникам  відпусток.

Начальник відділу кадрів має право вимагати від структурних підрозділів  необхідні дані про роботу з кадрами, контролювати роботу з кадрами в підрозділах.

Відділ кадрів діє в тісному контакті з профспілковою організацією підприємства.

Відповідальну частину правової роботи на підприємстві виконують також відділи  матеріально-технічного постачання та збуту. Відділ матеріально-технічного  постачання покликаний забезпечувати підприємство сировиною, матеріалами,  комплектуючими виробами задля дотримання графіку виробництва, своєчасного випуску  якісної продукції згідно із затвердженою номенклатурою і державним замовленням  та договорами із споживачами.

Відділ збуту повинен реалізовувати виготовлену продукцію згідно з укладеними  договорами. 

Спільна правова робота відділів матеріально-технічного постачання та збуту  полягає в тому, що згідно з плановими завданнями і чинним законодавством вони  укладають договори з постачальниками і споживачами продукції, контролюють їх  виконання і в разі потреби застосовують передбачені законодавством заходи  майнової відповідальності за невиконання постачальниками або споживачами  договірних зобов'язань.

Трудовий колектив підприємства є основною ланкою суспільства і згідно з  Конституцією України [1] і Законом України "Про підприємства" [3] має широкі  повноваження в політичному, економічному та суспільному житті держави. У  трудових колективах спільна праця здійснюється на засадах співробітництва та  взаємодопомоги, забезпечення єдності державних, суспільних та інших інтересів,  затверджується принцип відповідальності кожного працівника перед колективом і  колективу перед працівником. Трудові колективи покликані збільшувати матеріальні  та інші багатства країни, раціонально використовувати ресурси, виявляти турботу  про членів колективу, про поліпшення умов їхньої праці, побуту та відпочинку.

Як учасники управління підприємством трудові колективи безпосередньо впливають і  на окремі напрямки правової роботи. Крім участі у розробці планів економічного  та соціального розвитку підприємства, здійсненні заходів з виконання планів  виробництва та договірних зобов'язань, якості продукції тощо широкі повноваження  трудові колективи мають щодо укладення, забезпечення і контролю за виконанням  колективних договорів.

Із здійсненням правової роботи тісно пов'язані повноваження трудових колективів  щодо забезпечення зберігання власності, посилення боротьби з безгосподарністю,  попередження розкрадання майна підприємства.

Законодавство наділяє трудові колективи правом брати безпосередню участь у  здійсненні майже всіх основних напрямків правової роботи, крім договірної та  претензійно-позовної.

 

Контрольні питання

І. Що означає поняття "правова робота"?

2. Види суб'єктів правової роботи.

3. Що таке підприємство згідно із Законом України "Про підприємства"? Структура  підприємства. 

4. Права та обов'язки керівника підприємства як суб'єкта правової роботи.

5. Структурні підрозділи підприємства як суб'єкти правової роботи, їх  компетенція і правовий стан. 

6. Роль трудового колективу підприємства як суб'єкта правової роботи. 

Список використаної та рекомендованої літератури 

1. Конституція України //ВВР України.— 1996.— №30.— Ст. 141. 

2. Закон України "Про колективні договори і угоди" // ВВР України. — 1993. — №36.—Ст. 361.

3. Закон України "Про підприємства" // ВВР УРСР. — 1991. — № 24. — Ст. 272.

4. Цивільний кодекс України // Право України. — 1993. — № 11-12. 

5. Кодекс законів про працю // Право України. — 1996. —№2-3.

6. Положение о поставках продукции производственно-технического назначения // СП  СССР. — 1988. — № 24-25. 

7. Положение о поставках товаров народного потребления // СП СССР. — 1988. 

8. Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального  органу виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації // ЗП  України. — 1996. — № 1. — Ст. 20. 

9. Правовая работа на предприятии. — К., 1986. 

10. Рубан Г. С. Работа с кадрами на производстве. — К., 1987. 

11. Штефан М. Й. Підприємство і правосуддя. — К.: Вища шк., 1992. 

12. Щербина В. С. Господарське право України. — К.: Атіка, 1999.